Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №201/9899/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 201/9899/17

провадження № 61-13617св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, виконавчий комітет Соборної районної у місті Дніпро ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Буденко Юрій Юрійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., від 03 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства, визнання права користування житлом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 2007 року проживав однією сім'єю із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Дніпра. Він та ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство, утримували квартиру у належному стані, сплачували комунальні послуги.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Останні роки перед смертю ОСОБА_2 тяжко хворіла, не працювала, знаходилась на його повному утриманні, він сплачував усі комунальні платежі.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з ОСОБА_2 у період з 2007 року по 2014 рік; визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 для переоформлення особового рахунку за цією адресою; зобов'язати виконавчий комітет Соборної районної у місті Дніпро ради укласти з ним договір найму на вказану квартиру та відкрити особовий рахунок.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Ткаченко Н. В. від 27 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факт ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 2007 року по 2014 року.

Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 для переоформлення особового рахунку за цією адресою.

Зобов'язано виконавчий комітет Соборної районної ради у м. Дніпро укласти договір найму на квартиру АДРЕСА_1, з ОСОБА_1 та відкрити особовий рахунок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вів спільне господарство з ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 2007 року по 2014 рік.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради, задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не довів факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а також не довів належними доказами право користування спірною квартирою.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зобов'язання Виконавчого комітету Соборної районної ради у м. Дніпро укласти договір найму на спірну квартиру з позивачем є порушенням принципу свободи договору та втручанням у дискреційні повноваження відповідного органу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області та скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував, що у прокурора відсутні повноваження щодо звернення з апеляційною скаргою у цій справі. Апеляційна скарга не містить посилань та належних доказів того, що захист інтересів держави у цій справі не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також не доведена відсутність такого органу, а тому в силу положень статті 357 ЦПК України мала бути повернута апеляційним судом.

Задоволення апеляційної скарги прокурора призвело до втручання з боку держави у його приватне життя та порушення його прав на житло.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2.

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 48611171 від 01 серпня 2017 року спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відсутні.

Згідно з довідкою про склад сім'ї та місце реєстрації від 24 січня 2017 року № 2758 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 09 жовтня 1975 року - ОСОБА_2 (мати) та з 12 листопада 1992 року - ОСОБА_3 (син).

Вказана квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади м.

Дніпра.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22 березня 2018 року за № 6560/04-01/27 22 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до управління з заявою щодо виплати допомоги на поховання ОСОБА_2. На підставі наданих документів ОСОБА_3, який мешкав за адресою: АДРЕСА_1, для виплати допомоги на поховання ОСОБА_2, управлінням оформлено та видано разове доручення для виплати допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Копію актового запису про смерть ОСОБА_2 від 14 травня 2014 року № 3501 отримав ОСОБА_3

ОСОБА_1 з 27 квітня 2015 року перебуває на обліку Центру обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання.

При заповненні облікової картки № 32 Міського центру соціальної допомоги та обов'язків особи, взятої на облік у міському центрі соціальної допомоги ОСОБА_1 зазначив останній місцем проживання: АДРЕСА_3.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо підстав представництва прокурором

У частині 2 статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває

і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому статтями 400, 410, 416 ЦПК України, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України "Про прокуратуру").

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ЦПК України (частина 4 статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, заступник прокурора Дніпропетровської області вказував на те, що спірна квартира перебуває у комунальній власності, а органом місцевого самоврядування в особі Дніпровської міської ради та виконавчим комітетом Соборної районної у м. Дніпро ради не вжито заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на неї, у зв'язку із чим вимушений був звернутися до суду із апе6ляційною скаргою, що свідчить про неналежне здійснення цими органами своїх повноважень.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанцій, встановивши, що заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави, згідно з нормами чинного законодавства, а Дніпровська міська рада та виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпро ради неналежно здійснювали свої повноваження, наявності підстав для представництва їх інтересів не оскаржили, дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому випадку допуск прокурора до суду є виправданим, вступ у справу здійснений у межах дискреційних повноважень, визначених законодавством.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставними.

Щодо розгляду справи по суті

Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Статтею 61 ЖК УРСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

За змістом статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Матеріали справи не містять даних про те, що наймач квартири ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя зверталася із заявою до наймодавця чи до власника житла про вселення ОСОБА_1, як члена їх сім'ї, до спірної квартири та з питання його реєстрації.

Згідно з довідкою про склад сім'ї та місце реєстрації від 24 січня 2017 року № 2758, яка видана ОСОБА_3, він є сином ОСОБА_2 та з 12 листопада 1992 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1.

Матеріали справи не містять письмової згоди сина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про вселення в квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22 березня 2018 року № 6560/04-01/27 встановлено, що 22 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до управління з заявою щодо виплати допомоги на поховання ОСОБА_2. На підставі наданих документів ОСОБА_3, який мешкав за адресою: АДРЕСА_1, для виплати допомоги на поховання ОСОБА_2, управлінням оформлено та видано разове доручення для виплати допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Згідно з копією актового запису про смерть ОСОБА_2 від 14 травня 2014 року з відповідною заявою про видачу актового запису звернувся саме ОСОБА_3, а не ОСОБА_1.

Крім того, ОСОБА_1 з 27 квітня 2015 року перебуває на обліку Центру обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання.

При заповненні облікової картки № 32 Міського центру соціальної допомоги та обов'язків особи, взятої на облік у міському центрі соціальної допомоги ОСОБА_1 зазначено останнім місцем проживання: АДРЕСА_3. Соціальних зв'язків із ОСОБА_2 чи її сином - ОСОБА_3 позивач не показав.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а також не довів належними доказами право користування спірною квартирою.

Статтею 106 ЖК Української РСР визначено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму, спір може бути вирішено в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що, звертаючись до суду з позовними вимогами щодо укладення договору найму квартири, позивач не надав доказів звернення до уповноважених органів з відповідними заявами.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання Виконавчого комітету Соборної районної ради у м. Дніпро укласти договір найму на спірну квартиру з позивачем є порушенням принципу свободи договору та втручанням у дискреційні повноваження відповідного органу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, установивши вказані обставини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Буденко Юрій Юрійович, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець