Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №638/2805/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №638/2805/17

провадження № 61-19320св 18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), КузнєцоваВ.О., Стрільчука В.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України про стягнення заборгованості по заробітній платі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Піддубного Р.М., Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що в період з 6 грудня 1979 року по 15 червня 1980 року та з 18 серпня 1980 року по 10 вересня 1996 року він перебував у трудових відносинах із Фізико-технічним інститутом низьких температур ім. В. І. Вєркіна Національної академії наук України.

Наказом № 86-л від 9 вересня 1996 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 10 вересня 1996 року.

Позивач вказує на те, що у серпні 2016 року він дізнався про те, що при звільненні відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку в сумі 271,10 грн.

З урахуванням неодноразово уточнених у квітні 2017 року позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 271,10 грн та заробітну плату за період з вересня 1980 року по серпень 1991 року, обчислену в доларах США, що еквівалентно 627 540,73 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2017 року, ухваленим у складі судді Наумова С. М., позов задоволено частково.

Стягнено з Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України на користь ОСОБА_4 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 271,10 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доказів виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку не надав і відомості, які містить книга обліку депонованої заробітної плати, не підтверджує заперечення відповідача, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 271,10 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2017 року в частині задоволення позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачем знищено бухгалтерські документи за 1996 рік у зв?язку із закінченням терміну їх зберігання і будь-яких відомостей щодо обліковування заборгованості із заробітної плати та інших нарахувань, належних позивачу до виплати, судом не добуто, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1023 «Про заходи щодо додаткового залучення коштів до Пенсійного фонду», безпідставно послався на Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, яка втратила чинність. Також вказує на помилковість висновків апеляційного суду, так як відповідач при звільнені не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку, що є порушенням законодавства. Апеляційним судом при вирішенні справи допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна Національної академії наук України подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на те, що доводи ОСОБА_4 про незастосування апеляційним судом постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1023 безпідставні, оскільки вказана постанова набрала чинності 12 вересня 1996 року, а позивач звільнений з роботи 10 вересня 1996 року. Також вказує на те, що виплата позивачу всіх сум, що належали йому від відповідача, проведена в день його звільнення, тобто 10 вересня 1996 року, що підтверджується матеріалами справи. Твердження позивача про те, що Інструкція про порядок обчислення і сплата страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів на час його звільнення втратила чинність також помилкові, оскільки вказана Інструкція діяла до 24 вересня 1996 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що період з 6 грудня 1979 року по 15 червня 1980 року та з 18 серпня 1980 року по 10 вересня 1996 року ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із Фізико-технічним інститутом низьких температур ім. В. І. Вєркіна Національної академії наук України.

Наказом № 86-л від 9 вересня 1996 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 10 вересня 1996 року.

Відповідно до частини першої статті 47 та частини першої статті 116 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами попередніх інстанції справи).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 посилався на довідку про заробітну плату для обчислення пенсії № 8 від 20 січня 2016 року, відповідно до якої у вересні 1996 року сума його заробітку становила 47,44 грн.

Пунктом 23 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 року № 5-5, передбачено, що внески на соціальне страхування до Пенсійного фонду на компенсацію за невикористану відпустку не нараховуються. Такі обставини підтверджують невключення суми компенсації за невикористану відпуску до довідки про заробітну плату, на яку посилався позивач на підтвердження її невиплати при звільненні, і не є доказом невиплати йому вказаної суми.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку, і з урахуваннями вимог статей 10 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами попередніх інстанцій справи, дійшов висновку, що довідка, на яку посилається позивач, не підтверджує факт невиплати йому при звільненні компенсації за невикористану відпустку.

Також апеляційним судом встановлено, що у зв'язку із закінченням терміну зберігання документів, 13 квітня 2000 року знищено бухгалтерські документи Фізико-технічного інституту за 1992-1996 роки, про що складено відповідний акт.

Пунктами 9, 18 Порядку ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 21 від 2 лютого 1995 року, визначено, що підприємства, організації і установи, виконкоми селищних і міських (міст районного підпорядкування) Рад народних депутатів мають право зберігати понад встановлений ліміт в касах готівку, одержану в банку для виплати заробітної плати, допомоги за тимчасовою непрацездатністю, стипендій і премій, протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання грошей у банку. Після закінчення цих строків суми грошей, що не використані за призначенням, повертаються в банк не пізніше наступного робочого дня і в подальшому видаються підприємствам, організаціям і установам за їх першою вимогою на ті самі цілі. Після закінчення встановлених пунктом 9 строків оплати праці виплати допомоги через тимчасову непрацездатність, стипендій і премій касир має: а) у платіжній відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено оплату праці, виплату допомоги через тимчасову непрацездатність, стипендій або премій, поставити штамп або зробити відмітку від руки: «Депоновано»; б) скласти реєстр депонованих сум; г) записати в касову книгу фактично виплачену суму і проставити на відомості штамп: «Видатковий касовий ордер». Депоновані суми підлягають здачі до установи банку і на здані суми складається один загальний видатковий касовий ордер.

З копії книги обліку депонованої заробітної плати апеляційний суд встановив, що у переліку прізвищ працівників, яким не виплачено нараховану заробітну плату та компенсаційні виплати у 1996 році, прізвище позивача не міститься.

Відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Апеляційний суд на підставі повного і всебічного з?ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Твердження заявника щодо незастосування апеляційним судом при вирішенні справи постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1023 «Про заходи щодо додаткового залучення коштів до Пенсійного фонду» помилкові з огляду на наступне.

Статтею 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що

постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, які містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1023 «Про заходи щодо додаткового залучення коштів до Пенсійного фонду» опублікована 12 вересня 1996 року, а позивач звільнений 10 вересня 1996 року, на час звільнення позивача вказана постанова чинності не набула.

Доводи заявника про те, що Інструкція про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів на час його звільнення втратила чинність, а тому здійснювати на неї посилання не можна, помилкові, оскільки вказана Інструкція діяла до 24 вересня 1996 року.

Безпідставними є і твердження заявника щодо невиплати йому компенсації за невикористану відпустку. Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази та заперечення, в тому числі, довідку-розрахунок за вересень 1996 року, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення невиплати позивачеві вказаної компенсації.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування рішення апеляційної інстанції відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.О.Карпенко В.О. Кузнєцов В. А. Стрільчук