Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 387/894/17

провадження № 61-42157св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представники позивачів: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

відповідачі: ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представник відповідачів - ОСОБА_11,

третя особа - Тишківська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2018 року в складі судді Майстер І. П. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 липня 2018 року в складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Карпенка О. Л., Суровицької Л. В.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Тишківська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вони у встановлений законом строк подали до Добровеличківської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті їх матері, ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тишківка Добровеличківського району, після смерті якої залишилось спадкове майно, а саме: три земельні ділянки, площею 4,38 га кожна, розташовані на території Тишківської сільської ради Добровеличківського району, які належали їй на підставі державних актів на право приватної власності на землю. У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їм було відмовлено через наявність заповіту, посвідченого Тишківською сільською радою Добровеличківського району 09 вересня 2016 року № 375, за умовами якого ОСОБА_12 заповіла належне їй майно, а саме: дві земельні ділянки ОСОБА_9, одну земельну ділянку ОСОБА_10 У порушення вимог чинного законодавства із заповіту неможливо визначити коло спадкоємців за заповітом, в заповіті не зазначене місце його складення, ні в тексті заповіту, ні в посвідчувальному написі не зазначена причина посвідчення заповіту при свідках, заповіт не містить інформації щодо роз'яснення ОСОБА_12 змісту статтей 1241, 1307 ЦК України, при посвідченні заповіту не дотримано форми посвідчувального напису. Заповіт суперечить волевиявленню ОСОБА_12, оскільки остання його не підписувала, підпис виконано іншою особою.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили суд визнати заповіт ОСОБА_12, посвідчений Тишківською сільською радою Добровеличківського району 09 вересня 2016 року, недійсним та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 липня 2018 року, в задоволенні позову

ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_12 під час складання заповіту було вільним і відповідало її волі, оскільки висновком експерта та показами свідків підтверджено, що оскаржуваний заповіт підписувала саме ОСОБА_12 Передбачена законом форма заповіту дотримана, заповіт посвідчено уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

У вересні 2018 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною першою статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У статті 1251 ЦК України зазначено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 01 березня 2018 року № 44 встановлено, що підпис у заповіті від імені ОСОБА_12 виконано ОСОБА_12, при порівнянні підпису на заповіті зі зразками підпису встановлено їх збіг за всіма загальними та окремими ознаками.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, враховуючи висновок, проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи від 01 березня 2018 року,встановивши, що оспорюваний заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, заповіт підписаний особисто заповідачем ОСОБА_12 та посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування - секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_14, із здійсненням державної реєстрації у Спадковому реєстрі за № 375, керуючись статтями 1233, 1234, 1247 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність, передбачених статтею 1257 ЦК України підстав для визнання складеного ОСОБА_12 заповіту недійсним.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська