Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2020 року у справі №295/695/19

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 295/695/19

провадження № 61-4821св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради та просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1; зобов'язати Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради внести інформацію про зняття з реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вищезазначеною адресою до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 є його приватною власністю. З ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі та її місце проживання було зареєстроване у зазначеній квартирі як члена його сім'ї. У 2010 році шлюб з ОСОБА_2 був розірваний, однак задовго до розірвання шлюбу ОСОБА_2 виїхала з квартири та забрала усі особисті речі. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила доньку ОСОБА_3, яку зареєструвала у цій же квартирі. ОСОБА_3 не є членом його сім'ї та у квартирі ніколи не проживала. Добровільно знятися з реєстрації ОСОБА_2 не бажає.

Колишня дружина у квартирі не проживає тривалий час, що підтверджується актами ЖБК "Полісся". Комунальні платежі не сплачує, участі в утриманні житла не приймає та квартирою не цікавиться. Реєстрація відповідача у його квартирі створює перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи зареєстрованою в квартирі, фактично в ній не проживає, не несе будь-яких обов'язків, передбачених статтею 156 ЖК УРСР, не утримує житло та не сплачує комунальні послуги.

Встановлених законом випадків збереження за нею права користування квартирою під час розгляду справи не встановлено.

Вимога про зняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає, оскільки наявність рішення суду про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття його з реєстрації місця проживання.

Постановою Житомирського апеляційного суду заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування в шлюбі, ОСОБА_2 інтерес до квартири не втратила, однак проживати в ній не може у зв'язку з перешкодами, які чинить їй позивач. Положення статті 405 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки особистий сервітут передбачає право користування чужим майном.

Суд першої інстанції незаконно визнав ОСОБА_2, якій на праві спільної сумісної власності належить спірна квартира, такою, що втратила право користування нею.

Донька відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 є малолітньою особою, тому її місце проживання зареєстроване за місцем проживання її матері.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або змінити постанову суду апеляційної інстанції, виключивши з її мотивувальної частини наступні висновки "ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав факт спільного проживання його із відповідачкою як чоловіка та жінки після розірвання шлюбу до 2012 року"; "дане майно (житловий будинок та земельна ділянка площею 0,1723 га, які розташовані по АДРЕСА_2) було придбано під час шлюбу та продано під час їх спільного проживання після розірвання шлюбу, а вилучені від цього правочину кошти були витрачені в інтересах сім'ї на бізнес позивача".

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року в справі № 337-5266/15-ц, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року № 588/350/15, від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17,06 листопада 2019 року в справі № 203/304/17.

Крім того ОСОБА_1 оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказував, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та межі апеляційного розгляду, встановивши факти за відсутності відповідного звернення особи, яка просить такий факт встановити, та за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів.

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

З оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не вбачається, що відповідачем подавались, а судом досліджувалися будь-які нові докази, що не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Апеляційний суд встановив факт їх проживання з відповідачем однією сім'єю після розірвання шлюбу до 2012 року не зважаючи на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.

Після такого висновку суду апеляційної інстанції він позбавлений відповідно до положень ЦПК України можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Безпідставним є зазначення апеляційним судом в оскаржуваному рішенні про придбання житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_2 під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та відчуження вказаного нерухомого майна під час спільного проживання сторін після розірвання шлюбу і витрачення коштів, отриманих від продажу цього майна, в інтересах сім'ї на його бізнес, оскільки ці обставини взагалі не були предметом дослідження апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду м. Житомира.

16 липня 2020 року справа № 295/695/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1996 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.

23 листопада 1999 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, за умовами якого придбав квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до актів від 14 вересня 2016 року, 06 квітня 2017 року та 10 жовтня 2018 року, затверджених головою правління ЖБК "Полісся", ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають з 2010 року.

Інтерес до спірної квартири ОСОБА_2 не втратила, але проживати у ній не може через перешкоди, які чинить позивач. У кінці 2010 року та листопаді 2011 року ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів із заявами, оскільки вона з дитиною не мала доступу до спірної квартири.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Встановлено, що ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, яку придбав під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Оскільки спірна квартира набута сторонами у власність за час шлюбу і судове рішення про визнання цього майна особистою власністю одного з подружжя відсутнє, ОСОБА_2 як співвласник у силу закону має право користуватися цим майном.

Враховуючи викладене, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Разом з тим, при вирішенні спору апеляційний суд не врахував наступне.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Виходячи із заявлених позовних вимог суд відповідно до положень ЦПК України повинен встановити обставини справи та відповідні їм правовідносини.

З огляду на наведене, безпідставним є посилання апеляційного суду в мотивувальній частині рішення на обставини спільного проживання сторін після розірвання шлюбу до 2012 року та продажу ними житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_2, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції та не мають правового значення для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами 1 та 4 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 та 4 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення апеляційного суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов