Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №682/1051/17

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 682/1051/17

провадження № 61-10238св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Славутська районна рада Хмельницької області, Славутська районна державна адміністрація Хмельницької області,

третя особа - комунальне підприємство "Славутське бюро технічної інвентаризації",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в його інтересах адвокатом Гіжицьким Аландіном Федоровичем, на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Корніюк А. П., Купельського А.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Славутської районної ради Хмельницької області про скасування рішення Славутської районної ради Хмельницької області та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті матері є її діти, а саме він та відповідачка ОСОБА_2, які на час відкриття спадщини були неповнолітніми та значилися зареєстрованими разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. З заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину він звернувся в нотаріальну контору в грудні 2016 року, проте у видачі свідоцтва йому було відмовлено, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2, ще в 2003 році оформлено право власності на спірне домоволодіння.

Про прийняте Славутською районною радою рішення від 24 березня 1988 року щодо оформлення за його сестрою ОСОБА_2 права власності та отримання нею 23 жовтня 2003 року свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, йому стало відомо тільки в грудні 2016 року, після звернення з заявою в нотаріальну контору про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері.

Враховуючи наведене, позивач просив скасувати рішення Славутської районної ради Хмельницької області від 24 березня 1988 року № 53 про оформлення права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нерухоме майно, видане 23 жовтня 2003 року ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення виконкому Славутської районної ради Хмельницької області від 24 березня 1988 року № 53 у частині оформлення права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1.

Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нерухоме майно, видане 23 жовтня 2003 року ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не пропущений строк позовної давності звернення до суду з позовом про захист своїх спадкових прав, оскільки йому не було відомо про порушення його права на спірне нерухоме майно, з огляду на те, що на момент відкриття спадщини проживав та був зареєстрований у спірному будинку, тобто він прийняв спадщину фактично, вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 своєчасно не скористався своїм правом звернення до суду, при цьому поважних причин пропуску строку позовної давності, встановленого законом, не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гіжицький А. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час смерті їхньої матері були неповнолітніми та проживали разом зі спадкодавцем, а тому відповідно до положень статей 529, 548, 549 ЦК УРСР є такими, що прийняли спадщину як спадкоємці першої черги. За отриманням свідоцтва про право на спадщину позивач протягом тривалого не звертався у зв'язку з довготривалим лікуванням, відсутністю коштів для оплати послуг адвоката та нотаріуса, а також йому було відомо, що він, як спадкоємець, що прийняв спадщину має право звернутися за отриманням свідоцтва про право на спадщину в будь-який час. Разом із тим, як йому стало відомо у грудні 2016 року його сестра ОСОБА_2 таємно у 2003 році на своє ім'я отримала свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно. Щодо строків позовної давності, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що про порушення свого права позивач дізнався у грудні 2016 року, а тому строк звернення до суду з позовом не пропустив. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо строків позовної давності та норми права, які підлягають застосуванню до виниклих правовідносин, з огляду на те, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року "Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності".

Тобто в цьому випадку застосуванню підлягають положення ЦК України 2004 року, а не ЦК УРСР 1963 року, які застосовані судом апеляційної інстанції.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У погосподарській книзі Улашанівської сільської ради Славутського району на 1980-1982 роки на сторінці 5 зворот - 6 міститься запис про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок 1971 року забудови, загальною площею 28 кв. м у с.

Улашанівка. Разом із ОСОБА_3 в цьому будинку проживали члени її сім'ї: дочка - ОСОБА_2,1963 року народження та син - ОСОБА_1,1966 року народження.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що внесений відповідний запис у погосподарську книгу.

На момент її смерті в будинку проживали та були зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішенням Виконавчого комітету Славутської районної ради народних депутатів від 24 березня 1988 року № 53 вирішено оформити право власності та видати ОСОБА_2 свідоцтво на житловий будинок АДРЕСА_1.

23 жовтня 2003 року ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 після закінчення школи продовжив навчання в професійному технічному училищі м. Здолбунів, у 1985 році був призваний на військову службу та звільнений з неї в 1993 році. Після звільнення з військової служби став проживати в будинку АДРЕСА_1 разом із бабусею ОСОБА_4. Відповідач ОСОБА_2 проживала в будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся ОСОБА_4, оформлення спадщини після її смерті відбувалося в листопаді 2002 року.

Відповідно до договору дарування від 08 грудня 2004 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яку вона успадкувала після смерті бабусі ОСОБА_4.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та видачу йому свідоцтва про право на спадщину на будинок АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Внаслідок подачі останнім у січні 2017 року заяви про прийняття спадщини нотаріусом заведена спадкова справа "7/2017.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зазначений кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. У відповідності до положень пункту 4 вказаних положень Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Суди встановили, що спір виник з приводу спадкового майна після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, до набрання чинності ЦК України, а тому в даному випадку за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно з частиною 1 статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини 1 , 2 статті 549 ЦК Української РСР).

Разом із тим, статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно положень статті 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і стаття 75 ЦК (стаття 76 ЦК УРСР від 1963 року).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Частиною 1 статті 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Судами встановлено, що відповідач скористалася своїм правом та подала заяву про застосування позовної давності у справі, посилаючись на те, що позивач набув повноліття 17 травня 1984 року, мати померла у 1980 році, а тому позивач вважаючи, що прийняв спадщину мав можливість після набуття повноліття та до моменту оформлення нею в 2003 році права власності на спірний будинок звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте зробив це лише в 2017 році.

При цьому, позивач звертаючись до суду з цим позовом майже через 37 років з моменту смерті матері та відкриття спадщини на спірний будинок, не довів поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо набуття відповідачем права власності на спірне майно, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану в його інтересах адвокатом Гіжицьким Аландіном Федоровичем, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. М. Сімоненко