Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №126/274/17

Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 126/274/17

провадження № 61-27245св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - редакція райгазети «Бершадський край», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., від 06 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Бершадського районного суду Вінницької області з позовом до громадсько-політичної газети району "Бершадський край" (далі - газета «Бершадський край»), ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у газеті «Бершадський край» була надрукована стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Автором статті є редактор цієї ж газети, відповідач по справі ОСОБА_2 .

У вказаній статті вісім разів згадується прізвище ОСОБА_1 .

Вважала, що інформація про неї, події та факти в статті подана лукаво, викривлено, однобоко та спотворено.

З метою висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації, вона

01 листопада 2016 року звернулася до редактора газети «Бершадський край» - ОСОБА_2 з вимогою опублікувати спростування у формі відповіді на статтю. Натомість отримала редакційний висновок про відмову в опублікуванні відповіді.

Вважала, що відмова редактора в публікації спростування у формі відповіді є проявом цензури, яка на території України заборонена.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд зобов`язати відповідачів опублікувати спростування у формі відповіді ОСОБА_1 на статтю

ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_2», протягом 10 днів з дня подачі тексту відповіді в редакцію газети. Витрати пов`язані з публікацією відповіді покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 27 квітня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано газету «Бершадський край» та головного редактора газети ОСОБА_2 . надати право ОСОБА_1 опублікувати відповідь на статтю ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_2" в строк, що не перевищує десяти днів з дня подачі тексту відповіді. Витрати пов`язані з опублікуванням відповіді покладено на редакцію газети "Бершадський край". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 не навів жодного доказу щодо достовірності інформації, викладеної ним в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», а позивач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом та не надала суду доказів щодо неправдивості фактів, викладених щодо неї в статті редактора газети

ОСОБА_2 та не наполягала на такому способі захисту свого права, як спростування недостовірної інформації.

Відмова відповідачів у публікації відповіді ОСОБА_1 є незаконною та такою, що порушує право позивача на свободу вираження поглядів та право на відповідь.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу газети "Бершадський край" задоволено, рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до

газети «Бершадський край», ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в ході апеляційного перегляду встановлено, а сторонами не заперечувався факт поширення оспорюваної інформації відповідачами - газетою «Бершадський край» і ОСОБА_2 , як видавцем і автором публікації відповідно, а також та обставина, що інформація стосується конкретної особи - ОСОБА_1 .

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про оціночний характер поширеної інформації та недоведеність порушення її поширенням особистих немайнових прав позивача, а відтак відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року, залишивши в силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 126/274/17 з місцевого суду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

03 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 126/274/17 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що обставини, викладені в рішенні суду апеляційної інстанції, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Вважала, що діями відповідачів порушені її немайнові права, право на честь, гідність і ділову репутацію, право на відповідь та право на інформацію. В статі «ІНФОРМАЦІЯ_2» неодноразово подається інформація, що стосується її та не відповідає дійсності, або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події і явища, яких і не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні, перекручені).

Стверджувала, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною покладається на відповідача. Вона, як позивач, повинна довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено її особисті немайнові права. Вважала, що факти недостовірності та неправдивості інформації в ході розгляду справи були доведені. Вона наполягала на праві на відповідь та праві на власне тлумачення обставин, а не на спростуванні інформації, викладеної в публікації газети «Бершадський край».

Оціночні судження, які викладені у статті принижують її гідність, честь і ділову репутацію, а також порушують інші немайнові права, такі як право на відповідь, право на інформацію.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення відповідачів на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,в якому відповідачі, посилаючись на правильне застосування норм права, просили залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Наголошували на тому, що у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» жодною мірою не порушені честь, гідність, ділова репутація чи особисті немайнові права позивача, стаття не містить образ чи наклепів на неї, втручання в особисте життя. Автор статті критикує дії і вчинки ОСОБА_1 , надає їм свою оцінку, що не може бути підставою для задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті "Бершадський край" надрукована стаття під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_2", автором якої є ОСОБА_2 , який працює на посаді редактора зазначеного видання.

В даній статті згадувалося прізвище ОСОБА_1 , яка є депутатом районної ради та головою районної організації політичної партії.

01 листопада 2016 року за вхідним номером № 3331 до редакції газети надійшла вимога ОСОБА_1 опублікувати без скорочень та виправлень в найближчому запланованому номері газети "Бершадський край" відповідь на статтю "ІНФОРМАЦІЯ_2", текст якої додано до вимоги.

Редактором газети "Бершадський край" ОСОБА_2 надано редакційний висновок на відповідь (спростування) ОСОБА_1 , яким відмовлено останній в опублікуванні її статті.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини шостої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 стверджувала, що її особисті немайнові права були порушені поширеними відповідачами недостовірними висловами (інформацією), які містяться у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої є ОСОБА_2 , а саме такими як:

- «Очолила депутатів ОСОБА_1»;

- «І дарма, що їх можна було тулити до будь-якого документа…»;

- «… депутатка ОСОБА_1 намагалася переконати депутатів і присутніх у тому, що це, мовляв, неправильно. Але зрештою переміг здоровий глузд»;

- «ОСОБА_1 намагається виправдати неправомірний розгляд громадською радою питання про реформування газети … про начебто примусову передплату на «Бершадський край (теж нема прикладів)»;

- «…я зрозумів: якщо у людини відсутнє почуття гумору, то, як сказав класик, пиши пропало»;

- «Так само це стосується і поняття «вороги преси». Це звання не передбачає проведення якихось репресивних заходів - воно є простою констатацією фактів і приверненням уваги громадськості до тих, хто зазіхає на свободу слова»;

- «втягуватися у полеміку з людьми, які безпідставно втручаються у роботу преси, прикриваючись псевдопатріотичними гаслами»;

- «На мою (і не тільки) думку, з боку т. з. «активістів» йде спекуляція на ідеалах, які проголосила Революція Гідності»;

- «…Їхні дикунські вигуки типу «Ганьба».

При цьому, апеляційним судом встановлено, а сторонами не заперечується факт поширення інформації відповідачами - редакцією газети «Бершадський край» і ОСОБА_2 , як видавцем і автором публікації відповідно, а також та обставина, що вона стосується конкретної особи - ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що під «правом на спростування» слід розуміти право фізичної особи вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації. Водночас під «правом на відповідь» слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права. Обидва способи захисту можуть мати місце у випадку, коли особисті немайнові права зазнали порушення внаслідок поширення інформації, а відмінність між ними полягає в тому, що: 1) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими; 2) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім`ї, тоді як спростування - особою, яка поширила ці неправдиві відомості. Проте вимагати як спростування, так і відповіді можуть фізичні особи, стосовно яких поширена неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права.

Відтак право на відповідь виникає за наявності юридичного факту правопорушення, що включає в себе:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту;

2) така інформація стосується конкретної особи;

3) інформація не носить оціночного характеру, а та, що носить фактичний характер, є неправдивою, тобто такою, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво;

4) інформація порушує особисті немайнові права, якими в даному випадку є право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) а також право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що опублікована газетою «Бершадський край» стаття ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в тому числі, вислови, наведені у позові ОСОБА_1 , відображають власні думки, переконання автора, критичну оцінку ним певних фактів, а отже на підставі частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» є оціночними судженнями.

Особисте сприйняття ОСОБА_1 зазначених в позові висловлювань, як таких, що принижують її честь, гідність і ділову репутацію, не може бути підставою для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції також вірно вказав, про особливий статус відповідача, яка є публічною особою - депутатом районної ради, головою районної організації політичної партії, а відтак повинна мати вищий «поріг вразливості», бути відкритою і готовою до критики і дискусії з питань, що становлять певний інтерес для громадськості.

Апеляційний суд з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскарженого судового рішення), всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки апеляційний судом характеру поширеної відповідачем інформації не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 401, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта