Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.06.2023 року у справі №577/1447/22
Постанова КЦС ВП від 22.06.2023 року у справі №577/1447/22

Постанова

Іменем України

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 577/1447/22

провадження № 61-13377св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіаком», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіаком»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» на рішення Конотопського районного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року під головуванням судді Буток Т. А., додаткове рішення Конотопського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року під головуванням судді Буток Т. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Авіакон» від 22 квітня 2022 року № 504, яким позивача було звільнено за прогул без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з посади інженера-технолога технічного відділу та поновити його на зазначеній посаді.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2000 року він працював на різних посадах на підприємстві відповідача. Останнім місцем його роботи був технічний відділ, де він працював на посаді інженера-технолога.

24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан на підставі Указу Президента України № 64/2022.

Наказом відповідача від 17 березня 2022 року № 133 починаючи з 21 березня 2022 року всім працівникам підприємства оголошено про простій, зокрема й позивачу.

Підставою для прийняття наказу стало наявність бойових дій на території міста та неможливість забезпечити безпечну доставку працівників на підприємство, з метою збереження їх життя, здоров`я та безпеки підприємства.

Наказом від 20 квітня 2022 року № 496 позивач, який перебував у простої, був викликаний на роботу з 21 квітня 2022 року з метою виконання виробничих завдань.

Вказує, що ним було надано відповідачу заяву з проханням відтермінувати вихід на роботу в зв`язку з його евакуацією, однак відповідачем не було надано йому достатньо часу для можливості виконати розпорядження відповідача про повернення на роботу. Крім того, він звертався до відповідача з пропозицією щодо виконання своїх обов`язків дистанційно через евакуацію його та його родини за кордон.

Наказом відповідача від 22 квітня 2022 року № 504 ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера-технолога технологічного відділу за прогул без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Конотопський районний суд Сумської області рішенням від 04 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним та скасував наказ Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» від 22 квітня 2022 року № 504 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-технолога технологічного відділу за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновив ОСОБА_1 на посаді інженера-технолога технологічного відділу Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин є поважною причиною відсутності на роботі, оскільки зазначене обумовлене необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників, а також їх сімей, а тому в такому випадку за такими працівниками зберігаються робоче місце та посада.

Конотопський районний суд Сумської області додатковим рішенням від 12 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу задовольнив частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (далі - ТОВ «Авіакон») на користь ОСОБА_1 12 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення місцевий суд вказував, що з огляду на заперечення представника відповідача щодо розміру понесених позивачем судових витрат, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (складання та оформлення позову та пояснень, участі в судових засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання пояснень та участі в судових засіданнях та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500 грн.

Сумський апеляційний суд постановою від 24 листопада 2022 року апеляційні скарги ТОВ «Авіакон» залишив без задоволення. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року та додаткове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції вказував, що доводи відповідача, що викладені ним в апеляційній скарзі не спростовують обставин поважності відсутності позивача на роботі 21 квітня 2022 року, оскільки фактично останній не мав реальної можливості повернутися з-за кордону у строки визначені відповідачем, проте останній відмовився задовольнити заяву позивача та надати йому розумні строки для повернення до м. Конотоп та виходу на роботу при тому, що останньому для повернення на роботу необхідно перетнути кордони Німеччини і Польщі та подолати значну відстань від кордону України з Польщею до м. Конотоп по території країни, що враховуючи робочий час підприємства є фактично неможливим.

Залишаючи без змін додаткове рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказував на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, отже суд правомірно стягнув понесені позивачем судові витрати з надання професійної правничої допомоги з відповідача та врахував наявність підстав для зменшення їх розміру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ТОВ «Авіакон» - виконуючий обов`язки директора А. Приймак звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Конотопського районного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року, додаткове рішення Конотопського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20; від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17; від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 та від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про ведення активних бойових дій у м. Конотоп у період часу з 07 квітня 2022 року до 22 квітня 2022 року, а тому їх висновки про те, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин є поважною причиною відсутності на роботі неправильний.

Крім того суд апеляційної інстанції формуючи висновок про те, що станом на 20 квітня 2022 року позивач перебував на території Німеччини виходив з власного припущення, адже ця обставина не підтверджена належними та допустимими доказами.

Також суди не звернули належної уваги на твердження позивача про те, що свій від`їзд він пояснював тим, що мали місце випадки викрадення голів ОСББ та членів їх сімей російськими загарбниками і дана обставина вимусила його вдатись до виїзду за кордон. При цьому позивач не зазначив безпосередньої загрози його життю та здоров`ю чи звернення до правоохоронних органів, що свідчить про відсутність поважної причини для його невиходу на роботу.

Аргументом касаційної скарги також є те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Указу Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 та частини третьої статті 4 Закону України «Про оборону України» до відносин, пов`язаних із звільненням за прогул.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Конотопського міськрайонного суду Сумської області справу № 577/1447/22.

17 лютого 2023 року справа № 577/1447/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно наказу директора ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 1060 від 17 травня 2021 року ОСОБА_1 був призначений на посаду інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (а. с. 42).

Наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про простій окремих працівників підприємства від 15 квітня 2022 року № 163 та від 08 квітня 2022 року № 153, у зв`язку з існуванням загрози для життя і здоров`я працівників, а також неможливістю виконання роботи підприємством і відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства під час воєнного стану, керуючись статтею 113 КЗпП України, всім працівникам підприємства з 11 квітня 2022 року до 23 квітня 2022 року оголошено простій не з вини працівників, крім переліку професій працівників згідно наказів. Інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 у вказаних наказах не зазначено (а. с. 51-57).

Згідно з наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 496 від 20 квітня 2022 року та від 21 квітня 2022 року інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 , який перебував на простої з метою виконання виробничих завдань, викликався на роботу (а. с. 14, 44).

З копії службової записки від 19 квітня 2022 року, адресованої голові комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» встановлено, що інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 викликався на роботу з 21 квітня 2022 року, перебуваючи у простої, з метою виконання виробничих завдань (а. с. 43).

З копії акта про відсутність працівника на робочому місці від 21 квітня 2022 року та копії службової записки від 22 квітня 2022 року встановлено, що інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 не вийшов на роботу 21 квітня 2022 року на виконання наказу голови комісії ДП «Авіакон» від 20 квітня 2022 року. ОСОБА_1 надіслав листа з застосуванням месенджеру VIBER на адресу начальника відділу кадрів підприємства, зі змісту якого встановлено, що він перебуває в евакуації (а. с. 45-47).

Зі службової записки начальника технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_2 встановлено, що останній просить звільнити інженера-технолога технічного відділу ОСОБА_1 з 21 квітня 2022 року через неможливе виконання ним посадових обов`язків дистанційно та через його невихід на роботу (а. с. 46).

Наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» від 22 квітня 2022 року № 504 ОСОБА_1 з 22 квітня 2022 року звільнено с посади інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», на підставі службової записки начальника технічного відділу від 22 квітня 2022 року, акта про відсутність працівника на робочому місці від 21 квітня 2022 року, причина звільнення - прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 13, 48).

21 квітня 2022 року і 22 квітня 2022 року ОСОБА_1 подав заяви про відтермінування його виходу на роботу через евакуацію та повідомлення про виїзд за межі країни. Крім того, до звернення до суду ним було направлено лист на підприємство щодо досудового врегулювання спору у зв`язку із звільненням, яке було залишено без реагування з боку підприємства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Колегія суддів зазначає, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Відповідно до Указу Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про оборону України» передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

Відповідно до абзаца 14 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про оборону України» воєнний час настає з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій та закінчується у день і час припинення стану війни. Відповідно до абзаца 25 частини першої статті 1 цього ж Закону воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України.

Суди вказували, що в позовній заяві позивач зазначив, що з метою збереження свого життя та життя своєї родини він вимушений був виїхати до більш безпечнішого місця - за кордон.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Поняття простою викладено у статті 34 КЗпП України, де визначено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння нового виробництва (продукції) роботодавець може здійснювати працівникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що підприємство на якому працював позивач є підприємством, яке не припинило свою виробничу діяльність, а тому має право для виконання своєї господарської діяльності у разі виробничої потреби відкликати працівників з простою шляхом видання наказу, який доводиться до відома такого працівника.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про оборону України» підприємства, установи та організації усіх форм власності: виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву; здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель; здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільного захисту. При цьому посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності, серед іншого, забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач мав право припинити час простою, встановлений для позивача, разом з тим, апеляційний суд правильно звернув увагу та зазначав, що позивач довів, що отримавши наказ від 20 квітня 2022 року про відкликання з простою в день його видання, відповідно до якого зобов`язаний з`явитися на роботу 21 квітня 2022 року, не мав об`єктивної можливості своєчасно прибути на підприємство. При цьому, отримавши через месенджер VIBER вищевказаний наказ, позивач завчасно направив через вказану мережу заяву про відтермінування його виходу на роботу з причин евакуації до Німеччини, де фактично перебував, і цей факт обґрунтовано визнано судом поважною причиною, яка фактично позбавляло його можливості прибути у встановлені відповідачем строки на роботу до м. Конотоп.

Отже висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не дотримався та не надав ОСОБА_1 розумних строків для повернення останнього з-за кордону до м. Конотоп, що фактично є поважною причиною невиходу останнього на роботу 21-22 квітня 2022 року, оскільки така причина є об`єктивною обставиною та не залежить від волі позивача правильний.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача, які буди викладені у апеляційній скарзі про відсутність поважних причин перебування позивача на роботі 21 квітня 2022 року, оскільки фактично останній не мав реальної можливості повернутися з-за кордону у строки визначені відповідачем, проте останній відмовився задовольнити заяву позивача та надати йому розумні строки для повернення до м. Конотоп та виходу на роботу при тому, що останньому для повернення на роботу необхідно перетнути кордони Німеччини і Польщі та подолати значну відстань від кордону України з Польщею до м. Конотоп по території країни, що враховуючи робочий час підприємства є фактично неможливим.

Отже колегія суддів зазначає, що враховуючи вищенаведені норми та встановлені фактичні обставини у справі суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо незаконності наказу відповідача про звільнення позивача за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги ТОВ «Авіакон» про те, що станом на 20 квітня 2022 року позивач перебував на території Німеччини виходив з власного припущення, адже ця обставина не підтверджена належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Одночасно колегія судів відхиляє аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про ведення активних бойових дій у м. Конотоп у період часу з 07 квітня 2022 року до 22 квітня 2022 року, а тому їх висновки про те, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин є поважною причиною відсутності на роботі неправильний, оскільки наведене спростовується змістом оскаржених відповідачем судових рішень, в яких відсутній висновок щодо такої обставини, як ведення активних бойових дій у м. Конотоп у період часу з 07 квітня 2022 року до 22 квітня 2022 року.

Наведене також було аргументом апеляційної скарги, який суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20; від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17; від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 та від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц колегія суддів доходить таких висновків.

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

У постановах від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18) та від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20) Верховний Суд зазначив, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18) зроблено правовий висновок, з посиланням на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Таким чином, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

У касаційній скарзі відсутні доводи про незаконність оскаржуваних судових рішень в частині вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тому відсутні правові підстави надавати оцінку правильності судових рішень в цій частині, оскільки Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, а підстав для виходу за межі доводів скарги не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіаком» залишити без задоволення.

Рішення Конотопського районного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року, додаткове рішення Конотопського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров