Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №363/2894/17

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 363/2894/17-ц

провадження № 61-5337 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє

в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кридитні ініціативи»), ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що неповнолітні ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її онуками.

З рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року їй стало відомо про те, що 19 серпня 2008 року під час укладення між її невісткою - ОСОБА_4 та публічним акціонерним банком «Сведбанк» договору іпотеки порушені права її неповнолітніх онуків, які на той час були малолітніми особами.

Зазначала, що неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право на користування жилим приміщенням, що передавалося в іпотеку, а відтак при укладенні спірного договору необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування, якого не було.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,просила суд визнати договір іпотеки

від 19 серпня 2008 року недійсним та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір іпотеки укладено без дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Проте, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачем, що згідно положень частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що у квітні 2016 року ОСОБА_5 , який діяв в інтересах своїх малолітніх дітей:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звертався до суду з аналогічним позовом

з тих самих підстав. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 травня 2017 року у задоволенні його позову відмовлено, з підстав пропущення строку позовної давності. Судове рішення набрало законної сили.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин

і закон, який їх регулює, прийшов правильного висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нову постанову про задоволення її позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли забезпеченню прав позивача та малолітніх дітей, вважали, що відсутні підстави для задоволення позову, хоча протиправність договору іпотеки встановлено рішенням Вишгородського районного суду Київської області

від 10 травня 2017 у справі № 363/1542/16-ц, але також відмолено у позові батьку дітей через пропуск строку позовної давності. Крім цього, всупереч частини першої статті 264 ЦПК України, суди не застосували до правовідносин між онуками позивача та іпотекодержателем частину четверту статті 261 ЦК України. Тобто помилково застосували позовну давність до вимог позивача, незважаючи на те, що дітям не виповнилося вісімнадцять років та з їх повноліття не пройшло трьох років. Також не звернули увагу на те, що бабуся зверталася до суду з позовом в інтересах онуків, відповідно до частини другої статті 258 СК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення відповідач подав заяву про застосування позовної давності (а. с. 70).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки без згоди органу опіки та піклування, чим порушили права та інтереси малолітніх дітей. Але,

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним поза межами строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідне клопотання відповідачем, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що суди помилково застосували позовну давність до вимог позивача, оскільки такий строк має обраховуватись із повноліття дітей, є безпідставні з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України).

Встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12-13), а договір іпотеки між відкритим акціонерним товариством «Сведобанк» та ОСОБА_4 укладено 19 серпня 2008 року. На момент укладення оспореного договору ОСОБА_2 було 4 роки, а ОСОБА_3 3 роки. Тобто на час укладення спірного договору зазначені особи були малолітніми.

Отже, правило частини четвертої статті 261 ЦК України застосовується до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, у тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо інші особи вчинили правочин, що порушував права або інтереси неповнолітньої особи, саме на час вчинення такого правочину.

Оскільки оспорений правочин вчинено тоді, коли діти були малолітні, а

не неповнолітні, їхні інтереси захищають батьки (частина перша статті 39 ЦПК України (2004 року), частина перша статті 59 ЦПК України (у редакції з

15 грудня 2017 року), які звертались вже до суду, то положення частини четвертої статті 261 ЦПК України, на що посилається позивач, у цій ситуації застосуванню не підлягає.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк