Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.12.2018 року у справі №347/1831/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 347/1831/15

провадження № 61-47986 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Реєстраційна служба Косівського районного управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 5 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

16 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_2 склав заповіт, за яким житловий будинок на АДРЕСА_1 заповів своєму синові ОСОБА_2 , 1/2 частину нового будинку на АДРЕСА_2 заповів їй, а іншу половину нового будинку - дружині ОСОБА_3 та другому синові - ОСОБА_4

Будинок на АДРЕСА_1 успадкував за заповітом ОСОБА_2 , який проживає в цьому будинку до теперішнього часу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати, а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер брат ОСОБА_4 .

Нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю у спадкодавця свідоцтва про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 .

Спірне домоволодіння відносилось до суспільної групи колгоспний двір, в якому станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані її батьки, два брати та вона.

Посилаючись на те, що батько, мати та брат ОСОБА_4 померли, а брат ОСОБА_2 відмовився від своєї частки у спадковому майні на її користь, просила визнати за нею право власності на домоволодіння в цілому.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2015 року позов задоволено. Визнана за ОСОБА_1 право власності на спадкове нерухоме майно, що складається з житлового будинку загальною площею 116,1 м2, господарських будівель та споруд: літньої кухні, погребу, сараю, сараю, вбиральні, гаража, воріт з хвірткою, колодязя, огорожі на АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та Кобаківська сільська рада не мають жодних претензій щодо спадкового майна, а тому за ОСОБА_1 як єдиною спадкоємицею слід визнати право власності на спадкове нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення порушує права ОСОБА_5 , оскільки останній перебував з позивачкою в зареєстрованому шлюбі, і на момент припинення колгоспного двору був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні. Не залучивши його до участі в справі, суд позбавив його можливості скористатися процесуальними правами, що в свою чергу, не сприяло всебічному і повному з`ясуванню дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін та ухваленню законного і обґрунтованого рішення судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2015 року не було вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_5 , оскільки він не є стороною спадкових правовідносин.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права та відповідно до норм матеріального права.

Інші учасники наданим їм правом на подачу відзиву не скористались.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 березня 1975 року секретарем виконавчого комітету Кобаківської сільської ради був посвідчений заповіт, за змістом якого ОСОБА_2 заповів стару будівлю своєму синові ОСОБА_2 , одну половину новозбудованого будинку - дочці ОСОБА_1 , другу половину - дружині ОСОБА_3 та другому синові ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4

ОСОБА_2 прийняв спадкове майно - житловий будинок на АДРЕСА_1 , де проживає до теперішнього часу.

ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа у спадкодавця на АДРЕСА_2 (а.с.23).

Суди також установили, що у 1977 році господарство з особовим рахунком в погосподарській книзі було розділено на два погосподарські номери 525 - стара будівля та 526 - нова будівля.

Господарство на АДРЕСА_2 будівля) до 1991 року належало до колгоспного двору, а станом на 01 січня 1991 року переведено в категорію службовий двір.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 13 листопада 1982 року до 21 листопада 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі та до 2015 року проживали разом зі своїми дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 , на АДРЕСА_2

Головою цього домогосподарства в по господарській книзі була вказана ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 - чоловік. Місцем праці ОСОБА_1 зазначена аптека №41 сел. Кути, фармацевт. Місце праці ОСОБА_5 - лісокомбінат сел. Кути, пакувальник.

ОСОБА_5 був зареєстрований в АДРЕСА_2 з 19 лютого 1983 року до 20 квітня 2016 року, однак з 2015 року фактично проживав в с. Старі Кути.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 563 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається.

Згідно із частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Тобто спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його приналежності в позивача відсутні необхідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється відповідачем.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору реєстраційна служба Косівського районного управління юстиції, які не оспорюють право власності позивача.

Разом із цим, суд першої інстанції вирішив спір, не залучивши до участі у справі ОСОБА_5 , який перебував з позивачкою у зареєстрованому шлюбі, і на момент припинення колгоспного двору був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні.

Відповідно до статей 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не вирішено питання щодо складу осіб, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості замінювати первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

При цьому, рішення суду не перешкоджає позивачу захистити свої права шляхом пред`явлення у встановленому законом порядку позову про визнання права власності на спадкове майно до належного відповідача.

Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного постанова Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2018 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 - 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко