Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №464/4087/17

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 464/4087/17

провадження № 61-10473св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Пащуком Артемом Ігоровичем, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня

2018 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,

Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 про приведення місць загального користування до попереднього стану.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі здійснили самовільну добудову до квартири АДРЕСА_1 на місцях загального користування. Вказують про те, що адміністративною комісією Сихівської районної адміністрації 02 лютого 2017 року було винесено постанову № 9 про накладення на відповідача ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 51,00 грн, який нею сплачено у добровільному порядку. Також вказували про те, що розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації від 30 березня 2017 року № 173 «Про демонтаж самочинно добудованого приміщення до квартири АДРЕСА_1 » було затверджено висновок міжвідомчої комісії від 14 березня 2017 року та зобов`язано співвласників квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку до 20 квітня

2017 року демонтувати самовільно добудоване в місцях загального користування приміщення до вказаної квартири. Разом з тим, відповідачі вказане розпорядження не виконали, про що комісією ЛКП «Старий Сихів»

30 березня 2017 року було складено відповідний акт. Вказують про те, що в добровільному порядку з відповідачами вони не можуть вирішити питання щодо демонтажу самовільної добудови та приведення місць загального користування до попереднього стану, тому вони вимушені звернутися до суду з вказаним позовом.

У зв`язку з викладеним Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради просила суд зобов`язати відповідачів за власні кошти демонтувати самовільну добудову розміром 5,2 х 1,7 м до квартири АДРЕСА_1 на місцях загального користування та привести місця загального користування до попереднього стану.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від

16 серпня 2018 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати самовільну добудову, розміром 5,2 м х 1,7 м, до квартири АДРЕСА_1 на місцях загального користування, привівши місця загального користування до попереднього стану.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Судові рішеннямотивовані тим, що відповідачі здійснили самочинне переобладнання квартири за рахунок самовільної добудови на місцях загального користування до квартири розміром 5,2 х 1,7 м, без згоди мешканців будинку та дозволу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, відтак, зобов`язані привести місця загального користування до попереднього стану з демонтажем самочинно влаштованої добудови.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_3 , подана адвокатом Пащуком А. І., на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 серпня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 у касаційній скарзі, поданій адвокатом Пащуком А. І., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі, оскільки ця справа віднесена до юрисдикції адміністративних судів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій не належним чином встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказують про те, що суди задовольняючи позовні вимоги Сихівської районної адміністрації Львівської міської радинавіть не звернули уваги на ту обставину, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Також вказує, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив у ній судове рішення без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, чим порушив їх права надавати свої доводи та заперечення щодо позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої вказав, що неналежне повідомлення учасників справи є формальними міркування та не вказують на незаконність судового рішення. Звертає увагу на те, що розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час та місце судового засідання є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення. Також касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні вказаного спору порушили правила предметної юрисдикції, оскільки звертаючись до суду з позовом про здійснення демонтажу тимчасової споруди позивач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил. Спір за позовом органу місцевого самоврядування, який звернувся до суду як суб`єкт владних повноважень у зв`язку з протиправними діями відповідачів та їх бездіяльністю щодо виконання владного припису, є публічно-правовим, тому має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Доводи інших учасників справи

У відзиві Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Пащуком А. І., вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Вважають, що спір за їх позовом про демонтаж самовільної прибудови до квартири на місцях загального користування у будинку, що належить Львівській міській раді, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в даному випадку позивач звертається до суду з позовом як уповноважений власником будинку за захистом порушеного права, тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання права власності. Просили касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Сихівського районного суду

м. Львова.

У липні 2019 року справу № 464/4087/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . В ній зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописки від 12 травня 2017 року № 1170, виданою ЛКП «Старий Сихів».

Постановою адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради від 02 лютого 2017 року № 9 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за статтею 150 КУпАП, визнано винною у тому, що вона здійснила добудову до квартири

АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим на неї було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51,00 грн.

ОСОБА_1 сплатила штраф в добровільному порядку, що підтверджується квитанцією від 08 лютого 2017 року № 0.0.702172273.1.

Розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 30 березня 2017 року № 173 «Про демонтаж самочинно добудованого приміщення до квартири АДРЕСА_1 » затверджено висновок міжвідомчої комісії від 14 березня 2017 року та зобов`язано співвласників квартири до 20 квітня 2017 року демонтувати вказану добудову.

Відповідно до акта комісії ЛКП «Старий Сихів» від 20 квітня 2017 року, розпорядження від 30 березня 2017 року № 173 «Про демонтаж самочинно добудованого приміщення до квартири АДРЕСА_1 » відповідачі не виконали.

Також судами було встановлено, що відповідачам у встановленому законом порядку дозвіл на переобладнання жилого приміщення не надавався. Для добудови використано площу місць загального користування без згоди інших мешканців багатоквартирного будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

У пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України вказано, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

У силу статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

У відповідності до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).

З огляду на викладене вище, Сихівської районної адміністрації Львівської міської радинаділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.

Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження

№ 14-48цс18) та від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18 (№ 12-31гс19), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Отже, у справі, яка розглядається, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом, у якому просила суд зобов`язати відповідачів за свій рахунок демонтувати самовільно влаштоване приміщення до квартири та привести місця загального користування до попереднього стану, мотивувавши свої вимоги тим, що добудова приміщення до квартири відповідачів за рахунок під`їзду була здійснена останніми без згоди мешканців будинку та дозволу органу місцевого самоврядування та без дотримання санітарно-технічних, пожежних вимог і правил експлуатації будинку.

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

Більше того, звертаючись до суду з позовом про демонтаж приміщення добудованого до квартири відповідачів та приведення місць загального користування будинку до попереднього стану і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.

Позовні вимоги Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради стосуються здійснення нею контролю за станом благоустрою території міста, забезпечення в ньому чистоти і порядку, усунення порушень, допущених, за твердженням позивача, відповідачем. Будинок у якому позивачі здійснили самовільну забудову не є предметом спору у справі; вимога про захист права власності на нього позивачем не заявлялась. Зазначений спір не є спором про право власності відповідача на тимчасову споруду чи сам будинок. Крім того, позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності.

Отже, з наведеного вбачається, що вирішення спору стосовно демонтажу приміщення та приведення місць загального користування до попереднього стану не впливає на обсяг прав і обов`язків ні позивача, ні відповідача щодо відповідного будинку, оскільки предмет такого спору не стосується ані правомірності набуття цими особами власності на квартиру у багатоповерховому будинку, ані правомірності її використання.

Звідси, колегія суддів дійшла висновку, що Сихівська районна адміністрація Львівської міської радизвернулася до суду як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки відповідач не демонтував спірну добудову в місцях загального користування будинку в добровільному порядку.

З огляду на вказане обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування здійснює владні управлінські функції, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що цей спір належить до юрисдикції цивільного суду.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і закриття провадження в цій справі.

Справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Згідно положень частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів повідомляє Сихівській районній адміністрації Львівської міської радипро те, що розгляд її позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення місць загального користування до попереднього стану, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови вона може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Пащуком Артемом Ігоровичем, задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 серпня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення місць загального користування до попереднього стану закрити.

Повідомити Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради, що розгляд справи за їх позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснити Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради, що у них наявне право протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик