Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 200/786/15-ц

провадження № 61-15018св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2006 року. Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між сторонами припинені, з 13 листопада 2014 року вони проживають окремо та спільне господарство не ведуть.

В період перебування у шлюбі відповідач придбав у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2009 року домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

За період перебування у шлюбі зазначене домоволодіння значно збільшилося - на існуючому фундаменті зведено нову двоповерхову будівлю, зроблено капітальний ремонт, приведено до ладу придомову територію, відновлено паркан.

Протягом тривалого часу відповідач не працював, перебивався тимчасовими заробітками, улаштувався на роботу лише 01 жовтня 2013 року до приватного науково-виробничого підприємства «Інтехкомп» (далі - ПНВП «Інтехкомп») на заробітну плату в розмірі 1 400,00 грн на місяць.

В той же час, на момент придбання будинку та до 04 липня 2013 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, спочатку з першою, а потім з другою дитиною та отримувала відповідну допомогу. Вона також отримала допомогу при народженні дитини у розмірі 25 000,00 грн.

З 09 липня 2013 року по 26 травня 2014 року вона працювала на посаді юрисконсульта у ТОВ «Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС», її дохід за вказаний період склав 53 200,57 грн.

З 28 травня 2014 року по 03 грудня 2014 року вона працювала юрисконсультом в ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Агропромкомплект» із заробітною платою 1 300,00 грн на місяць.

Усі отримані кошти використовувалися нею лише на утримання сім`ї, а також будівництво та відновлення домоволодіння та придомової території за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, вона докладала максимум фізичних та моральних зусиль для виховання та догляду спільних з відповідачем дітей. Тому вважає, що будинок та придомова територія за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктами права спільної сумісної власності та підлягають поділу.

Крім того, у період перебування в шлюбі сторонами було придбано автомобіль «Фіат Добло» державний номерний знак НОМЕР_1 , колісний екскаватор «Zeppelin ZM 15», телевізор «Sony Bravia», придбаний у кредит за 24 399,02 грн, газовий котел «Beretta Ciao N» вартістю 8 700,00 грн, посудомийна машина «Indesit Dishwasher Dis 14» вартістю 4 850,00 грн, газова плита «Hotpoint Ariston Piano PC 750 T R/HA» вартістю 4 560,00 грн.

Вважає, що враховуючи норми чинного законодавства, її частка у спільному сумісному майні має бути збільшена, оскільки на її утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей.

З урахуванням викладеного та уточнення позовних вимог, позивач просила визнати будинок та придомову територію, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності. Визнати за нею право власності на 2/3 частини будинку та придомової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі вартості 1/2 майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме: автомобіль «Фіат Добло», державний номерний знак НОМЕР_1 , колісний екскаватор «Zeppelin ZM 15», телевізор «Sony Bravia», газовий котел «Beretta Ciao N», посудомийну машину «Indesit Dishwasher Dis 14», газову плиту «Hotpoint Ariston Piano PC 750 T R/HA».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.Визнано будинок та придомову територію, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини будинку та придомової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення місцевого суду мотивоване доведеністю тієї обставини, що домоволодіння та придомова територія за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому судом відхилено доводи відповідача про те, що спірне нерухоме майно придбане ним на підставі договорів купівлі-продажу та є його особистою приватною власністю, як такі, що не ґрунтуються на законі. Виходячи із недостатності розміру аліментів на утримання дітей, які проживають разом із позивачем, для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, суд вказав на обґрунтованість вимог позивача про те, що її частка у спільному майні подружжя повинна бути збільшена.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі вартості 1/2 майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме: автомобіля «Фіат Добло», державний номерний знак НОМЕР_1 , колісного екскаватора «Zeppelin ZM 15», телевізора «Sony Bravia», газового котла «Beretta Ciao N», посудомийної машини «Indesit Dishwasher Dis 14», газової плити «Hotpoint Ariston Piano PC 750 T R/HA» суд першої інстанції зазначив, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо зробити висновок про вартість та точне найменування придбаних речей.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини будинку та придомової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/2 частину будинку та придомової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право особистої приватної власності ОСОБА_2 на це майно. В іншій оскаржуваній частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що спірний будинок (придомова територія), придбані під час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для відступу від рівності часток подружжя у зв`язку із недоведеністю факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо участі в утримані малолітніх дітей, а також того, що розмір аліментів, які отримує позивач на матеріальне забезпечення їх дітей, є недостатнім для створення їм необхідних умов для духовного і фізичного розвитку за наявності укладеного між сторонами договору щодо встановлення місця проживання та здійснення батьківських прав і виконання батьківських обов`язків та чинного судового рішення, яким визначено розмір аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині визнання житлового будинку та прибудинкової території об`єктом спільної сумісної власності подружжя скасувати, закрити провадження у справі в частині визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання прибудинкової території об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за сторонами права власності на частини прибудинкової території.

Рішення судів в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації у розмірі вартості 1/2 рухомого майна не оскаржується, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

04 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 09 квітня 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що предмет спору не набув ознак об`єкта нерухомого майна та не може вважатись об`єктом спільної власності подружжя, оскільки речове право на нього не зареєстроване у встановленому законом порядку, а тому в даному випадку є неможливим застосування презумпції рівності часток подружжя.

Відповідач звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не було досліджено умови укладених ним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, де закріплено, що передача права власності на нерухоме майно відбувається за згодою дружини покупця, згідно заяви, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально, де зазначено, що нерухоме майно, яке є предметом договору буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Отже, такий акт правової поведінки позивача встановив статус відповідного нерухомого майна як приватної власності відповідача тим самим виключивши таке майно з-за меж спільної сумісної власності подружжя.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення і скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваних заявником частинах.

ОСОБА_1 вказує, що зміст касаційної скарги не відповідає дійсності та суперечить доказам, поданим під час судових засідань.

Крім цього, позивач висловлює незгоду із твердженням апеляційного суду стосовно її задоволеності рівнем матеріального забезпечення дітей.

У зв`язку із цим просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, скасувати постанову апеляційного суду в частині визначення розміру її частки у праві власності на будинок та придомову територію (земельну ділянку) та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. Шлюбні відносини між сторонами припинені, з 13 листопада 2014 року вони проживають окремо та спільне господарство не ведуть.

Від шлюбу мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18 червня 2009 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., згідно з яким ОСОБА_2 купив житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 728 кв. м, житловий будинок літ. А-1, саман, обкладений цеглою, житловою площею 16,1 кв. м, загальною площею 36, 9 кв. м та такі господарчі будівлі та споруди: Б - сарай дер., В - душ цег., Г - вбиральня цег., Д - сарай цег., Ж - навіс, № 1-14, І-ІV - споруди.

Відповідно до пункту 9 вказаного договору купівлі-продажу передача права власності покупцю на нерухоме майно, що є предметом цього договору, відбувається за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , згідно заяви, справжність підпису на якій засвідчено 18 червня 2009 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстр № 2-1619, в якій зазначено, що нерухоме майно, яке є предметом цього договору, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Також 18 червня 2009 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., згідно з яким ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,0728 га, категорія - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5.3 вказаного договору купівлі-продажу передача права власності покупцю на нерухоме майно, що є предметом цього договору, відбувається за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , згідно заяви, справжність підпису на якій засвідчено 18 червня 2009 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстр № 2-1620, в якій зазначено, що нерухоме майно, яке є предметом цього договору, буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що будинок разом із прибудинковою територією належить до спільного майна сторін, набутого ними за період шлюбу, а тому наявні підстави для його поділу із виділенням їм відповідних часток з урахуванням при цьому їх матеріального становища.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містить також стаття 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.

Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Так, зважаючи на передбачену законодавчими приписами можливість спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям, необхідним є надання оцінки, із відповідним обґрунтуванням їх відхилення або прийняття, тим аргументам, якими один із подружжя доводить належність такого майна йому особисто на праві приватної власності.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач неодноразово наголошував, що умовами договорів купівлі-продажу від 18 червня 2009 року, у яких він виступив покупцем житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , було передбачено вчинення таких правочинів за згодою ОСОБА_1 , оформленої нею у заяві із нотаріально засвідченим підписом, де вказувалось, що нерухоме майно належатиме на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 .

Разом із цим, вказуючи, що доводи про одноосібність володіння відповідачем спірним майном позбавлені юридичного обґрунтування, апеляційний суд мотивовано погодився із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості доводів відповідача про те, що нерухоме майно - будинок та земельна ділянка, придбані ним на підставі договорів купівлі-продажу від 18 червня 2009 року, є його особистою приватною власністю.

Так, статтею 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Водночас, ОСОБА_1 не є стороною договорів купівлі-продажу від 18 червня 2009 року, а тому такі договори які не можна вважати домовленістю подружжя про поділ їх спільного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Доводи позивача, вказані нею у відзиві на касаційну скаргу щодо незгоди із висновкомапеляційного суду стосовно її задоволеності рівнем матеріального забезпечення дітей, а також викладене у ньому прохання про скасування постанови апеляційного суду в частині визначення розміру її частки у праві власності на будинок та придомову територію (земельну ділянку) колегією суддів не розглядаються, оскільки вищенаведені доводи та аргументи можуть входити до змісту касаційної скарги, з якою ОСОБА_1 не зверталась.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині про задоволення позову та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська