Історія справи

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

місто Київ

справа № 752/4097/17

провадження № 61-16337св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинг Експерт Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРК Плюс», Державне підприємство «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», ОСОБА_3,

третя особа - Закрите акціонерне товариство «КИЇВГУМА»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс» на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у складі судді Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс»

(далі - ТОВ «Укрінформсервіс») у лютому 2017 року звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг Експерт Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРК Плюс», Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року провадження у справі закрито, роз'яснено, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року про закриття провадження у справі повернуто.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалась тим, що апеляційна скарга підписана ОСОБА_4, який не є керівником юридичної особи або членом виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, у матеріалах справи відсутні відомості, що особа, яка підписала апеляційну скаргу, є адвокатом, а тому апеляційна скарга за правилами пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України підлягає поверненню особі, яка її подала.

У касаційній скарзі, поданій 03 квітня 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «Укрінформсервіс» просило скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року. Заявник посилався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що за правилами статей 62 та 356 ЦПК України до апеляційної скарги мають подаватися документи на підтвердження повноважень представника, зокрема, довіреність або ордер, подання інших документів на підтвердження повноважень представника Кодексом не вимагається. Відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом, містяться у Єдиному реєстрі адвокатів України, до якого існує вільний доступ.

Ухвалами Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року та відкрито касаційне провадження в частині оскарження ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваного судового рішення врахував, що, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, ТОВ «Укрінформсервіс», реалізуючи право на апеляційне оскарження, звернулось через свого представника ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності, із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якого Конституцію України доповнено статтями 131-1 та 131-2 щодо здійснення представництва у судах. Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (підпункт 11).

Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 62 ЦПК України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_4 діяв як адвокат, відомості про набуття ним права на заняття адвокатською діяльністю в Україні відображені у Єдиному реєстрі адвокатів України, доступ до якого є відкритим, тому апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, мав можливість та був зобов'язаний достовірно встановити, що особа, яка діє на підставі довіреності, є адвокатом та має повноважень на здійснення такої процесуальної дії, як подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс» задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик