Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.12.2018 року у справі №576/1319/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 576/1319/17

провадження № 61-27092св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року у складі судді Усенко Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2017 року на брифінгу народного депутата України ОСОБА_6 у приміщенні Верховної Ради України відповідачем була озвучена стосовно неї інформація, в якій її було названо «сепаратистом», «регіоналом» та «бандою ОСОБА_7». Вважала зазначену інформацію недостовірною, такою, що ганьбить її честь, гідність, ділову репутацію та є наклепом.

Вказувала про відсутність обвинувального вироку щодо неї у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 110, 257 КК України, що вказує на те, що інформація, розповсюджена відповідачем про неї, є недостовірною.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять її честь, гідність, ділову репутацію відомості, оприлюднені ОСОБА_5 13 липня 2017 року на брифінгу народного депутата України ОСОБА_6 у приміщенні Верховної Ради України у м. Києві по вул. Грушевського, 5 та зобов'язати ОСОБА_5 спростувати зазначені відомості не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4, як депутат місцевої ради, є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як вона виконує свої повноваження, є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Проголошені відповідачем висловлювання на адресу позивача є його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суд першої інстанції є законними та обґрунтованими, так як суд вирішив справу відповідно до вимог статей 32, 34 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, статей. 270, 277, 297 ЦК України та статті 47-1 Закону України «Про інформацію».

Апеляційний суд вказав, що вислови ОСОБА_5 не містять фактичних даних, а є вираженням його суб'єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних фактів, його висловлювання на адресу позивача вживались у формі множини, а також були озвучені ним вже після оголошення про закінчення брифінгу, тобто є оціночними судженнями.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та вирішити справу по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку висловлюванням відповідача. Вважає, що поширена про неї інформація є фактичним твердженням відповідача та порушує її немайнові права.

Вказує, що суди не врахували положення статті 277 ЦК України щодо презумпції недостовірності поширеної інформації, яка покладає обов'язок довести, що інформація є достовірною саме на відповідача.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 21 наведеної вище постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що вислови ОСОБА_5 не містять фактичних даних, а є вираженням його суб'єктивної думки і поглядів, направлених на критичну оцінку певних дій, тобто є його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню стосовно їх правдивості.

Суд також вірно вказав, що ОСОБА_4, як депутат місцевої ради, є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як вона виконує свої повноваження, є значно ширшою.

Доводи касаційної скарги щодо презумпції недостовірності поширеної інформації, яка покладає обов'язок довести, що інформація є достовірною саме на відповідача, є безпідставними, оскільки частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, виключена з ЦК України на підставі Закону № 1170-VII від 27 березня 2014 року.

Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що поширена відповідачем інформація є його оціночним судженням, які не можуть бути предметом спростування.

Посилання касаційної скарги про те, що відповідач поширив про неї недостовірну інформацію (відомості) безпідставні, оскільки нею у позові зазначені оціночні слова (судження) у таких мовних формах, які не можуть бути спростовані.

Інші доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами характеру поширеної відповідачем інформації не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, й правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк