Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №346/2013/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 346/2013/17

провадження № 61-37670св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальностю «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП»,

представники відповідача: ПановДмитро Ігорович, Вергелес Денис Євгенійович, Герасименко Андрій Юрійович,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

представник відповідача - РендюкМатвій Васильович, Дзьоба Ростислав Орестович,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНДОР»,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»

представники відповідача: ВергелесДенис Євгенійович, Герасименко Андрій Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Фідобанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНДОР», товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» про визнання договору іпотеки припиненим та зняття заборони відчуження нежитлової будівлі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Бирич Н. В. від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А, Василишин Л. В., від 24 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ВАТ «Фідобанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНДОР» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНДОР»), товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП» (далі - ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інновація»), про визнання договору іпотеки припиненим, та зняття заборони відчуження з нежитлової будівлі по АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2007 року між нею та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав їй кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, між нею та ВАТ «Ерсте Банк» 17 червня 2018 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності нежитлову будівлю по АДРЕСА_1.

29 вересня 2014 року між ПАТ «Фідобанк» (який є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк») та ТОВ «Фінансова компанія Вендор» було укладено договір № 5 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія Вендор» отримало право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором укладеним із нею.

Цього ж дня, між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Фінансова компанія Вендор» був укладений договір № 7 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія Вендор» отримало всі права за договором іпотеки укладеним на забезпечення виконання указаного кредитного договору.

18 травня 2015 року за договорами факторингу права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами були відступлені ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП», а з 09 лютого 2017 року на підставі договору факторингу були відступлені права вимоги за указаними договорами ТОВ «Фінансова компанія «Інновація».

ОСОБА_4 зазначала, що 07 липня 2009 року на її адресу надійшло повідомлення - вимога №17.1.0/489, відповідно до якої ВАТ «Ерсте Банк» як кредитор вимагав достроково протягом 30 днів в повному обсязі повернути заборгованість за кредитним договором.

Позивач вважала, що банк змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, зазначивши днем остаточного їх погашення тридцятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги. Тому 06 серпня 2009 року закінчився строк дії кредитного договору, укладеного між нею та ВАТ «Ерстебанк». Отже саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності, який сплив 06 серпня 2012 року. Пропуск ВАТ «Ерсте Банк» позовної давності для стягнення заборгованості за кредитним договором є підставою втрати права задовольнити свої майнові вимоги до неї за рахунок переданого у заставу (іпотеку) майна і має наслідком звільнення її від виконання обов'язків за договором іпотеки, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати договір іпотеки, укладений між нею та ВАТ «Ерсте Банк», який посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Трачук Л. В., припиненим, визнати недійсним укладений між ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. 09 лютого 2017 року, зняти заборону відчуження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 яка належить їй на праві власності накладену приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Трачук Л. В.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2017 року роз'єднано цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ПАТ «Фідобанк», ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНДОР», ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП», ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» про визнання договору іпотеки припиненим, визнання договору відступлення прав за договором іпотеки недійсним та зняття заборони відчуження нежитлової будівлі у два самостійні провадження: цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ПАТ «Фідобанк», ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНДОР», ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП», ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Трачук Л. В., та зняття заборони відчуження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, накладену приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л. В., та цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ПАТ «Фідобанк», ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНДОР», ТОВ «ФІНАНС ТРАСТ ГРУП», ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» про визнання укладеного між ТОВ «ФІНАНС ТРАСТГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» договору відступлення прав за іпотечним договором недійсним.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Ерстебанк» та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 4933 від 17 червня 2008 року та зняття заборони відчуження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, накладену 17 червня 2008 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л. В., відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про іпотеку», статей 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором. Отже, вказане не може вважатися підставою для припинення іпотеки згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Крім того, такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, закон не передбачає.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня

2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6, залишено без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ні Законом України «Про іпотеку», ні ЦК України не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, оскільки зобов'язання припиняється належним виконанням, а ОСОБА_4 має борг перед кредитором. При цьому апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду України.

У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що 07 липня 2009 року на її адресу надійшло повідомлення - вимога №17.1.0/489, відповідно до якої ВАТ «Ерсте Банк» як кредитор вимагав достроково протягом 30 днів в повному обсязі повернути заборгованість за кредитним договором. Отже, банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, зазначивши днем остаточного їх погашення тридцятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги. З огляду на те, що строк дії кредитного договору між ВАТ «Ерсте Банк» та нею у зв'язку з зміною строку виконання зобов'язання закінчився 06 серпня 2009 року, саме з цього почався перебіг строку позовної давності, який сплив 06 серпня 2012 року. У зв'язку з наведеним ВАТ «Ерсте Банк» пропустив строк позовної давності для звернення з вимогами за кредитним договором.

Окрім того, відповідно до Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного

договору.

За загальним правилом, яке випливає з призначення акцесорних зобов'язань, іпотека припиняється із припиненням забезпеченого ними зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання, то у зв'язкуз наведним є й припиненим договір іпотеки.

У 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що судові рішення є законними і обґрунтованими, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу I книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми права, дійшли правильного висновку, що, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 5 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16 і підстав для відступлення від цієї позиції колегія суддів не вбачає.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідачі втратили право вимоги щодо виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання, у тому числі за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, є безпідставними, оскільки сплив строку позовної давності звернення до суду не припинило невиконане зобов'язання та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене, не припинило суб'єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов'язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

Посилання касаційної скарги на позицію Верховного Суду України викладену у постанові №6-126цс13 від 20 листопада 2013 року безпідставні, оскільки у зазначеній справі йдеться про інші фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із висновком суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування судами рішення Європейського суду з прав людини у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява №14902/04, § 570) є безпідставним, судами дотримано положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо права кожного на справедливий розгляд його справи судом.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк