Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2018 року у справі №161/3653/18

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 161/3653/18-ц

провадження № 61-45821 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідачі: ОСОБА_6, дочірнє підприємство «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс»;

представник відповідача - ОСОБА_7;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5 - на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2018 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_6, дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» (далі - ДП «ТРК «Аверс») про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачами поширено щодо нього інформацію, яка не відповідає дійсності, принижує його честь та гідність. ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ДП «ТРК «Аверс» на своєму телеканалі у телепрограмі «Новини на часі» було поширено відеосюжет за участю журналіста ТРК «Аверс» ОСОБА_6 про події, що сталися ІНФОРМАЦІЯ_3 на території товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» (далі - ТОВ «Цунамі»), у ході якого ОСОБА_6 висловлено наступні фрази: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів. Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав», «Один з нападників ОСОБА_4, як нам вдалося з'ясувати, ще місяць тому працював у Рожищенському районному відділенні поліції і носить при собі бойову зброю». Вказана інформація викладена також на youtube-каналі ДП «ТРК «Аверс».

У подальшому за результатами цих відеосюжетів зазначену інформацію також поширено в мережі Інтернет, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_4 - на сайті «detector.media» у статтях «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6», в яких міститься посилання на відеосюжети та коментарі ОСОБА_6; ІНФОРМАЦІЯ_7 - на сайті «www.volynnews.com» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_8», в якій містяться посилання на відеосюжети. Ця інформація є недостовірною і такими неправомірними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати недостовірною та такою, що порушує його честь та гідність інформацію, поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме висловлювання: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів. Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав», «Один з нападників ОСОБА_4, як нам вдалося з'ясувати, ще місяць тому працював у Рожищенському районному відділі поліції і носить при собі бойову зброю»; зобов'язати відповідачів спростувати зазначену інформацію у той же спосіб, в який ними її поширено; стягнути солідарно з відповідачів на його користь 35 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина інформації, яку позивач просив визнати недостовірною, є оціночними судженнями, зокрема фраза «….раніше нападав….», а тому такі судження згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню. Інформація про здійснення позивачем нападу на журналіста та наявність у нього зброї поширена відповідачами на підставі реальних подій, що відбулися між сторонами, а тому така інформація не підлягає спростуванню. При цьому суд послався на статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідні рішення Європейського суду з прав людини. Решта інформації, зокрема щодо періоду роботи позивача у Міністерстві внутрішніх справ України, не у повній мірі відповідає дійсності, проте не порушує особисті немайнові права позивача.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5 - відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що викладені в сюжеті факти є достовірними. ОСОБА_6 цілком реально могла оцінити дії позивача щодо відібрання у неї телефону саме як напад і усвідомлювати для себе у момент спілкування з позивачем факт наявності у нього зброї в кобурі. Інформація в частині її невідповідності дійсності щодо періоду роботи позивача в органах внутрішніх справ сама по собі не порушує особисті немайнові права позивача, а тому така інформація відповідно до вимог частини першої статті 277 ЦК України не підлягає спростуванню.

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_5 -

подали касаційну скаргу, в якій просили оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 та її колега - ОСОБА_8 потрапили на приватну територію без відома та волі власника, без розпізнавальних знаків та належних документів, заважали нормальній роботі підприємства та його працівників, у тому числі позивача, що прийшов розвантажувати з бригадою вагони з товаром і побачив ОСОБА_6, яка проводила зйомку на мобільний телефон.

Вважали, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження припущень ОСОБА_6 про ніби-то здійснення позивачем «повторного збройного нападу на журналістів» та наявності у нього зброї.

У листопаді 2018 року ОСОБА_6 та ДП «ТРК «Аверс» подали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. На виконання своїх професійних та службових обов'язків, у лютому 2018 року журналістом ДП «ТРК «Аверс» ОСОБА_6 було випущено ряд сюжетів, які висвітлювали гостру проблему волинського краю щодо незаконної вирубки та постачання деревини деревообробними підприємствами.

Інформацію в одному з таких сюжетів позивач вважав недостовірною та просив спростувати. Зазначена інформація - це окремі речення, взяті із контексту сюжету журналіста ОСОБА_6, в якому йшлося про події, які мали місце ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рожище Волинської області. А саме про те, що журналістами ДП «Телерадіокомпанія «Аверс» у рамках журналістського розслідування на ТОВ «Цунамі» знімався сюжет про нелегальне постачання деревини.

Такий сюжет було знято журналістами, проте показати його глядачам вони не змогли, у зв'язку з тим, що працівники ТОВ «Цунамі» затримали оператора ДП «ТРК «Аверс», неправомірно утримуючи його у замкненому приміщенні. Силою відібрали відеокамеру, пошкодили її та знищили усю інформацію з флеш-карти, на яку було записано сюжет.

Саме про ці події у своєму сюжеті (окремі речення, якого оспорює позивач) розповідала журналіст ОСОБА_6, яка безпосередньо постраждала від неправомірних дій працівників ТОВ «Цунамі», а не про те, що ОСОБА_4 повторно здійснив озброєний напад на журналістів, за який останній раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_6 зверталась із відповідною заявою до правоохоронних органів.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суди дійшли правильного висновку про те, що поширена відповідачами інформація стосувалася суперечки, яка виникла між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, з приводу зйомки обставин затримання знімальної групи ДП «ТРК «Аверс», яку проводила ОСОБА_6 на камеру мобільного телефону, унаслідок чого позивач відібрав у неї її мобільний телефон. Відтак, поширення інформації щодо позивача про напад відповідає тим дійсним обставинам, які відбувалися ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, а тому не може вважатися недостовірною інформацією. При цьому суди правильно вважали фразу «….раніше нападав….» оціночним судженням ОСОБА_6, яка не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. Інформація в частині її невідповідності дійсності щодо періоду роботи позивача в органах внутрішніх справ сама по собі не порушує особисті немайнові права позивача, а тому така інформація відповідно до вимог частини першої статті 277 ЦК України не підлягає спростуванню.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк