Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.07.2019 року у справі №715/1138/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 715/1138/18

провадження № 61-12855св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Приватне акціонерне товариство "Українська пожежна страхова компанія",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Українська пожежна страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія"), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 листопада 2015 року поза межами населених пунктів а адміністративно-територіальних межах Глибоцького району Чернівецької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Mercedes-Benz", реєстраційний номерний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля марки "Ford Transit Cоnnect", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, й в салоні якого вона перебувала в якості пасажира. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди їй спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого стаціонарного лікування та розладу здоров'я.

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди проводилося досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, яке було закрито у зв'язку зі смертю водія ОСОБА_4 від отриманих травм під час дорожньо-транспортної пригоди.

Автомобіль марки "Ford Transit Cоnnect", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, у якому вона перебувала під час дорожньо-транспортної пригоди належить на праві власності ОСОБА_2, керував автомобілем водій ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність власника вказаного транспортного засобу застрахована у ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" згідно страхового поліса серії АІ № 5115607, до якого вона звернулася із заявою про відшкодування шкоди, проте відповіді не отримала.

Станом на 01 червня 2018 року нею витрачено на лікування 46 557,61 грн, крім того, їй також завдано моральну шкоду, яка полягає у сильному нервовому стресі та важких моральних стражданнях, яку вона оцінює у 150 000 грн.

Вважаючи, що за вказаних обставин, заподіяну їй матеріальну та моральну шкоду мають відшкодувати власник автомобіля марки "Ford Transit Cоnnect", реєстраційний номер НОМЕР_2, у якому вона перебувала під час дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_2 та водій, який керував вказаним автомобілем під час дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь 46 557,41 грн на відшкодуванням майнової шкоди та 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 лютого 2019 року у складі судді Цуренка В. А. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 121,31 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог частини 2 статті 1187, частини 2 статті 1188 ЦК України, відповідач ОСОБА_3, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, має відшкодувати позивачу завдану їй джерелом підвищеної небезпеки шкоду, незалежно від вини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 лютого 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за відсутності відмови страховика відповідачів у виплаті страхового відшкодування, відсутні передбачені законом підстави для відшкодування останніми заподіяної позивачу шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, вийшовши за межі доводів та вимог апеляційної скарги та не врахувавши, що водій ОСОБА_3 відповідає за спричинену їй шкоду, незалежно від наявності його вини.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Встановлено, що 01 листопада 2015 року приблизно о 05 годині ранку водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухався по автодорозі М-19 сполученням "Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече" зі сторони міста Чернівці у напрямку смт Глибока. Проїжджаючи 523 км вказаної автодороги, рухаючись поза межами населених пунктів в адміністративно-територіальних межах Глибоцького району Чернівецької області на перевищеній швидкості більше 90 км/год, не врахувавши дорожню обстановку, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, безпідставно здійснив виїзд на смугу зустрічного руху. Повертаючи на свою смугу руху та перебуваючи більшою частиною автомобіля на своїй смузі руху, в безпосередній близькості до горизонтальної дорожньої розмітки 1.1. Правил дорожнього руху "вузька суцільна лінія", ОСОБА_4 допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки "Ford Transit Connect", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_3, і в салоні якого в якості пасажира перебувала позивач ОСОБА_1.

Відповідно до висновку СМЕ №52 від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я. У результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_1 у період з 01 листопада 2015 року по 06 січня 2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні швидкої медичної допомоги міста Чернівці.

05 квітня 2016 року на підставі рішення лікарської комісії у зв'язку з отриманими травмами під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди проводилось досудове розслідування кримінального провадження №1201520000000796 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, яке постановою прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування Прокуратури Чернівецької області Романюк І. І. від 30 червня 2017 року закрито на підставі статті110, пункту 5 статті 284 КПК України, у зв'язку з тим, що водій ОСОБА_6 загинув під час дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно повідомлення Регіонального Сервісного Центру Міністерства внутрішніх справ України у Чернівецькій області територіального сервісного центру № 7344 автомобіль марки "Ford Transit Connect", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, у якому перебувала позивач на час дорожньо-транспортної пригоди, зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом на відповідній правовій підставі, в зв'язку з передачею йому права керування ОСОБА_7, який надав йому технічний паспорт на транспортний засіб та страховий поліс.

Цивільно-правова відповідальність власника вказаного транспортного засобу застрахована у ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" згідно страхового поліса серії АІ № 5115607.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" із заявою про відшкодування шкоди та витрат пов'язаних з ушкодженням здоров'я, які вона отримала унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, додавши всі наявні у неї докази.

Письмової відповіді страховика на заяву позивача матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини 2 статті 1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Разом з тим, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - Моторне (транспортне) страхове бюро України) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1. статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За правилами статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункт 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди покладається на страховика (у випадках, передбачених стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на Моторне (транспортне) страхове бюро України), а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Вимог про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 до ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" не заявляла, заяви про виплату такого відшкодування до Моторного (транспортного) страхового бюро України не подавала.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що водій ОСОБА_3 відповідає за спричинену їй шкоду, незалежно від наявності його вини.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги є неспроможними і не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення, оскільки в силу вимог частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Інші доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Чернівецького апеляційного суду від 30 травня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко