Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 303/292/17

провадження № 61-12404св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Федоренко Едуард Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Пака М. М. від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В., від 25 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Федоренко Е. Ю., про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу.

Позов мотивовано тим, що 22 березня 2013 року між ОСОБА_3 та його братом ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідно до якого його брат набув у власність це домоволодіння.

Позивач посилався на те, що вказаний договір купівлі-продажу є удаваним правочином в частині покупця, оскільки в дійсності усі домовленості щодо укладення договору купівлі - продажу квартири і розрахунок за договором проводились безпосередньо ним самим, однак, будучи на час укладення спірних договорів громадянином Російської Федерації, не міг оформити право власності на придбане майно на власне ім`я, а тому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння в частині покупця, визнавши його покупцем вказаного майна із переведенням на нього всіх прав та обов`язків за договором.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 01 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2017 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження удаваності оспорюваного договору купівлі-продажу в частині особи покупця майна, зокрема не надав суду доказів щодо сплати ним особисто власних коштів продавцю, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, які вказують на удаваність оспорюваного правочину в частині покупця, зокрема: продаж квартири в Російській Федерації та направлення коштів від продажу на купівлю спірного будинку, отримання ним громадянства України та проживання у спірному домоволодінні, неодноразові звернення до правоохоронних органів про порушення відповідачем його прав на вказане майно, а також розписка чоловіка продавця ОСОБА_3 про те, що кошти на виконання умов договору були одержанні саме від позивача.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який є братом позивача, був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідно до якого останній набув у власність це домоволодіння.

Згідно з пунктом 3 договору продаж домоволодіння вчинено за ціною

146 500 грн, які продавець отримала від покупця ще до підписання цього договору.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 235 ЦК Україниудаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК Українимає визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши усі надані учасниками справи докази й надавши правову оцінку усім їх доводам та запереченням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки всупереч вимог статті 60 ЦПК України 2004 року не надав належних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним правочин купівлі-продажу нерухомого майна є удаваними в частині покупця. Зокрема, позивач не надав доказів щодо сплати ним особисто власних коштів продавцю ОСОБА_3 у сумі 146 500 грн та отримання нею цих коштів саме від позивача.

При цьому суди обґрунтовано не взяли до уваги розписку, видану чоловіком ОСОБА_3 від 23 вересня 2016 року (а. с. 23), оскільки вона не є належним доказом у розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року на підтвердження доводів ОСОБА_1 про отримання продавцем коштів за оспорюваним договором купівлі-продажу від позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що кошти, за які було придбане спірне домоволодіння, були отримані ним від продажу квартири, яка знаходиться у Російській Федерації, є необґрунтованими, оскільки такі не підтверджуються відповідними доказами.

Наведені в касаційній скарзі докази були предметом перевірки в суді першої та апеляційної інстанції, за результатами якої суди дійшли висновків, що вони не підтверджують факт придбання спірного майна саме за особисті грошові кошти позивача, а також не доводять підстав і обставин, з якими закон пов`язує удаваність угоди купівлі-продажу нерухомого майна.

Інші доводи касаційної скарги на законність ухвалених у справі судових рішень не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара