Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №450/3187/20

Друк

Пошук

115

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №450/3187/20
Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №450/3187/20

Державний герб України

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 450/3187/20

провадження № 61-9506св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

третя особа - Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2021 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення»;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623683100:06:000:0297, площею 0,1200 га, реєстраційний номер 346236, зареєстровану за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42200120 від 24 липня 2020 року, 12:05:13.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23 грудня 2016 року він звернувся на адресу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Звенигородської сільської ради.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20 січня 2017 року № 13-503/16-17-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, орієнтованим розміром 0,1200 га із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва.

ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою щодо відведенння земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для індивідуального садівництва, розташовану на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

18 липня 2018 року ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, про що отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 липня 2018 року.

На сьогоднішній день на вказаній земельній ділянці позивачем здійснено будівельно-монтажні роботи по зведенню конструкції модульного типу (садовий будиночок), загальною площею 79,35 кв.м.

В квітні 2020 року на адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення від ТОВ «Прикарпатзахідтранс» № 550/08 від 13 квітня 2020 року про охоронну зону магістрального трубопроводу, в якому вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, площею 0,1200 га, що належить на праві власності позивачу, повністю знаходиться в охоронній зоні магістрального нафтопродуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

Таким чином будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, що знаходиться в охоронній зоні магістрального нафтопродуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс» не відповідає вимогам ДБН України, що повністю унеможливлює її використання за призначенням.

ОСОБА_1 зазначає, що з огляду на викладене, з метою отримання в подальшому у власність іншої земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, він змушений звертатись до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4623683100:06:000:0297, площею 0,1200 га, реєстраційний номер 346236, зареєстровану за ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42200120 від 24 липня 2020 року, 12:05:13.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із його доведеності та обгрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 вересня 2022 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 14 листопада 2022 року заявник просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Також заявник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 03 січня 2023 року ОСОБА_1 просить суд у задоволенні касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відмовити, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що23 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Звенигородської сільської ради.

До вказаного клопотання заявником додано, зокрема, викопіювання графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

27 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, у зв`язку із чим між вказаними особами 27 січня 2017 року укладено відповідний договір № 1.

Згідно Переліку обмежень у використанні земельної ділянки та наявних земельних сервітутів від 14 липня 2017 року № 172, що є складовою частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, на час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 були відсутні будь-які обмеження у використанні спірної земельної ділянки та земельні сервітути.

У пункті 6 Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 23 лютого 2018 року № 871/82-18, що є складовою частиною проекту землеустрою, зазначено про відсутність будь-яких обмежень у використанні земельної ділянки, у зв`язку із чим у пункті 7 вказано про відсутність необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

При цьому у пункті 8 Висновку зазначено про відповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Як вбачається з пояснювальної записки проекту землеустрою, для проведення робіт із виготовлення проекту землеустрою використано викопіювання з проекту роздержавлення та приватизації земель Звенигородської сільської ради, на якому вказано місце знаходження земельної ділянки. Місцеположення кутів повороту меж ділянки обстежено і встановлено в натурі по фактичному стану в присутності представника землекористувача, представника Звенигородської сільської ради та узгоджено з представниками суміжних землекористувачів.

Матеріалами справи підтверджується встановлення меж земельної ділянки в натурі та передані межові знаки на зберігання, про що складено відповідний акт, який підписаний, зокрема, ОСОБА_1 , сільським головою Звенигородської сільської ради, землевпорядником, виконавцем робіт та суміжним землекористувачем.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», на підставі статей 15-1 20 118 122 207 208 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року № 308, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297 із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для індивідуального садівництва, розташовану на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» за ОСОБА_1 18 липня 2018 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 4623683100:06:000:0297 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжено, індексний № 42200120 від 24 липня 2018 року) .

13 квітня 2020 року ТОВ «Прикарпатзахідтранс» надіслало ОСОБА_1 повідомлення № ПЗТ-550/08 про охоронну зону магістрального трубопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс», в якому зазначило, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, що перебуває у власності позивача, знаходиться в охоронній зоні продуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

Відповідно до висновку від 07 травня 2020 року № 010/20 земельно-технічної експертизи, складеної ТзОВ «Гал-Світ», земельна ділянка з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297 (Львівська область, Пустомитівський район, Звенигородська сільська рада), що належить на праві власності ОСОБА_1 , знаходиться в охоронній зоні магістрального нафтопродуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс»; відстань від незавершеного будівництва (фундаменти) на земельній ділянці кадастровий номер 4623683100:06:000:0297 до магістрального нафтопродуктопроводу ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» становить 63,5 м; будівництво на земельній ділянці кадастровий номер 4623683100:06:000:0297, що знаходиться в охоронній зоні магістрального нафтопродуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс» не відповідає вимогам ДБН України.

10 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Прикарпатзахідтранс» із заявою про надання технічних умов на встановлення тимчасової збірної будівельної конструкції модульного типу.

15 травня 2020 року ОСОБА_1 було надіслано вимогу ТОВ «Прикарпатзахідтранс» № ПЗТ-703/08 про знесення самочинного будівництва шляхом припинення розпочатого будівництва та демонтажу фундаменту з каркасом.

Також встановлено, що ТОВ «Прикарпатзахідтранс» проклало трубопровід ще у 2015 році, що підтверджується листом Звенигородської сільської ради від 01 липня 2020 року № 02-18/409.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, серед іншого включають перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. Разом з цим перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 821/925/18 (провадження № К/9901/845/19), від 30 жовтня 2018 року у справі № 820/4852/17 (провадження № К/9901/2314/18), від 27 жовтня 2020 року у справі № 480/313/19 (провадження № К/9901/31431/19).

Частиною першою статті 35 ЗК України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо (частина третя статті 35 ЗК України).

У відповідності до пункту «в» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,1200 га.

Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Матеріалами справи встановлено, що 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва на території Звенигородської сільської ради.

На час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 були відсутні будь-які обмеження у використанні спірної земельної ділянки та земельні сервітути, що підтверджується окремим документом - Переліком обмежень у використанні земельної ділянки та наявних земельних сервітутів від 14 липня 2017 року № 172, що є складовою частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

У пункті 6 Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 23 лютого 2018 року № 871/82-18, що є складовою частиною проекту землеустрою, також зазначено про відсутність будь-яких обмежень у використанні земельної ділянки, у зв`язку із чим у пункті 7 вказано про відсутність необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

При цьому, у пункті 8 Висновку зазначено про відповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 особисто звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва, самостійно зазначивши бажане місце розташування земельної ділянки (тим самим вільно та на власний розсуд здійснивши свої цивільні права), проект землеустрою було належним чином погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, про відсутність будь-яких обмежень у використанні земельної ділянки та про відсутність необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації було зазначено у проекті землеустрою, а також були наявні відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, у Головного управління Держгеокадастру у Львівській області були відсутні правові підстави для відмови у затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність позивача.

Згідно пункту 4 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747, для охорони об`єктів магістрального трубопровідного транспорту зважаючи на їх стратегічне значення та потенційну небезпеку здійснюються такі заходи: установлення охоронних зон для діючих та тимчасово законсервованих об`єктів, розроблення і впровадження автоматизованих систем виявлення несанкціонованого втручання сторонніх осіб у роботу об`єктів, безперешкодне здійснення підприємствами магістрального трубопровідного транспорту контролю за технічним станом та виконання планових і аварійно-відновних робіт в охоронних зонах, установлення обмежень на розміщення в охоронних зонах будівель, споруд, комунікацій і на провадження господарської діяльності у цих зонах.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» встановлено, що земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні приписи містяться в пункті 8 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747.

Відповідно до пункту «б» частини третьої статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» до особливих обмежень, що встановлюються в охоронних зонах об`єктів магістральних нафтопроводів, нафтопродуктопроводів залежно від категорії зон безпеки у другій категорії зони безпеки охоронних зон магістральних нафтопроводів, крім заборони діяльності, встановленої як загальні обмеження, а також заборон для третьої категорії зони безпеки, забороняється також будувати дачні і садові будинки та господарські споруди.

Згідно пункту 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747, на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється споруджувати житлові, громадські та дачні будинки, будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди.

Разом із тим, частина третя статті 35 ЗК України передбачає можливість використання земельних ділянок, призначених для садівництва, шляхом не тільки зведення необхідних будинків, господарських споруд, а й шляхом закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Стаття 317 ЦК України визначає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Приймаючи до уваги, що позивач не побавлений права володіння, користування або розпорядження своїм майном - спірною земельною ділянкою, з огляду на самостійний вибір позивачем вказаної земельної ділянки та на передбачену частиною першою статті 12 ЦК України свободу здійснення особою своїх цивільних прав, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що права та інтереси ОСОБА_1 порушуються саме діями відповідача.

При цьому колегія суддів Верховного Суду зауважує, що ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства, не був позбавлений можливості звернення до відповідних установ та організацій, й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірної земельної ділянки (яка містить розпізнавальні та сигнальні знаки місцезнаходження трубопроводу), проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка знаходиться в охоронній зоні магістрального нафтопродуктопроводу ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ слід відмовити.

Оскільки вимоги позову про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку є похідними від вимог про визнання недійсним та скасування наказу, тому задоволенню вони також не підлягають.

Суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права не усунув.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує прийняті у справі судові рішення та ухвалює нове судове рішення про відмову у позові, з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Львівській області підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги в сумі 3 783,60 грн та за подання касаційної скарги в сумі 1 681,60 грн, а всього - 5 465,20 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - Давидівська сільська рада Львівського району Львівської області, про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 липня 2018 року № 13-3556/16-18-СГ «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, площею 0,1200 га; скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4623683100:06:000:0297, площею 0,1200 га, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 5 465,20 грн судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов