Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.10.2020 року у справі №138/2254/18

Постанова

Іменем України

18 червня 2021 року

м. Київ

справа № 138/2254/18

провадження № 61-13094св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Павлюк Лілія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 липня 2020 року в складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Могилів-Подільського районного нотаріального округу Павлюк Лілія Миколаївна, про визнання недійсним договору.

Позов обґрунтовано тим, що у 1986 році ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_3. За час спільного проживання ними побудовано житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1. Цей житловий будинок був прийнятий у експлуатацію у 2007 році, про що виконавчим комітетом Могилів-Подільської міської ради було видано свідоцтво про право власності від 07 травня 2007 року № 2174 на ім'я ОСОБА_3.

На час звернення з позовом ОСОБА_1 шлюб між нею та ОСОБА_3 не розірваний. Під час спільного проживання позивача з ОСОБА_3, в їхній сім'ї народилися діти, в тому числі і донька ОСОБА_4,1986 року народження, прізвище якої на даний час "ОСОБА_1".

15 жовтня 2007 року ОСОБА_1 запрошено до приватного нотаріуса Павлюк Л. М., де вже знаходилися чоловік і донька, і було запропоновано поставити підпис на заяві, текст якої позивачу не був відомий. Після тривалих спорів та роздумів позивач поставила свій підпис. Про що домовлялися чоловік та донька позивачу невідомо, оскільки домовленості відбувалися без її участі, хоча вона є власником 50 % домоволодіння і її позиція з цього приводу повинна була враховуватися під час перемовин. Її було поставлено перед фактом. Коли позивач підписувала документ, який подала нотаріус, не мала повного уявлення про істотні умови договору, а також про зміст підписаною нею заяви. До сьогодні позивач проживає та зареєстрована у вказаному будинку, веде домашнє господарство, сплачує необхідні комунальні платежі.

У березні 2018 року ОСОБА_1 отримала від доньки заяву з вимогою виселитися та знятися з реєстрації з домоволодіння АДРЕСА_1. До заяви було додано копію договору дарування від 15 жовтня 2007 року про який раніше позивачу не було відомо. Крім того, було відключено газові та електрокомунікації з метою створення дискомфорту проживання. Крім того, чоловіка позивача донька перевезла до місця її фактичного проживання, анулювала доручення, відповідно до якого позивач отримувала за чоловіка пенсійне забезпечення, а також змінила пенсійну картку чоловіка. Співмешканець доньки неодноразово у грубій формі намагався вигнати позивача з домоволодіння, про що позивач повідомляла поліцію.

У позові ОСОБА_1 також зазначала, що позовну давність нею пропущено, оскільки 15 жовтня 2010 року вона перебувала на лікуванні з приводу остеохондрозу поперекового відділу хребта з сильним больовим синдромом, тож рухатись не могла.

Крім того, про суть та умови договору позивач дізналася лише у березні 2018 року, коли отримала від доньки повідомлення про виселення з копією договору.

Зважаючи на викладене, позивач просила суд поновити їй строк позовної давності для звернення до суду, визнати договір дарування домоволодіння на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського нотаріального округу Павлюк Л. М. 15 жовтня 2007 року за реєстром № 1710 та зареєстрованим у Могилів-Подільському бюро технічної інвентаризації 06 листопада 2007 року за № 2840, недійсним.

В суді першої інстанції позивач змінила підставу позову, зазначивши, що згоду на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, що знаходиться на АДРЕСА_1, у нотаріуса вона не підписувала.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову в цивільній справі застосовані ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2019 року, шляхом зняття арешту з житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем особисто поставлено свій підпис на згоді на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, яке знаходиться на АДРЕСА_1, що підтверджується результатами проведеної в справі почеркознавчої експертизи. Під час надання згоди в нотаріальній конторі 15 жовтня 2007 року, її особу було встановлено нотаріусом, та роз'яснено наслідки такої дії. Тобто позивач на день підписання такої згоди усвідомлювала зміст правочину та наслідки його укладання. При цьому перебіг позовної давності розпочався 15 жовтня 2007 року та закінчився 15 жовтня 2010 року, тому позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року у цій справі змінено, шляхом виключення із мотивувальної частини рішення посилання суду як на підставу відмови в задоволенні позову на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. В іншій частині рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскільки судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, то відмова у позові також і з підстав пропуску строку позовної давності є безпідставною.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю, про що ухвалив відповідне рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що висновок експерта від 27 грудня 2019 року № 413 не може вважатися належним та допустимим доказом в розумінні статті 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про судову експертизу" та науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року, та і нормам ЦПК України, не узгоджується з іншими матеріалами справи;

- не звернув увагу на те, що відповідно до висновку експертизи від 27 грудня 2019 року № 413, вільні зразки підпису позивача для дослідження не надавались взагалі, і експертом при проведені експертизи не використовувались.

Умовно-вільні зразки підпису позивача надані експерту для порівняльного аналізу в нікчемно малій кількості, яких, без вільних зразків підпису беззаперечно не достатньо для надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку;

- безпідставно відхилив клопотання позивача про проведення повторної почеркознавчої експертизи для повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прийняття законного та обґрунтованого рішення;

- проігнорував те, що у позивача не було волевиявлення на укладення оспорюваного договору і те, що вона його не підписувала.

Постанова Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2020 року в частині зміни рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржується, а тому в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Станом на момент розгляду цієї справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 138/2254/18 із Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року матеріали справи № 138/2254/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 липня 1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище "ОСОБА_1".

За час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у них народились діти, в тому числі донька ОСОБА_4.

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта від 13 лютого 2007 року, вбачається, що будинок на АДРЕСА_1, прийнято в експлуатацію.

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, цей будинок належить ОСОБА_3

15 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Павлюк Л. М. За умовами договору ОСОБА_3 (дарувальник) передав, а ОСОБА_4 (обдаровувана) прийняла в дар спірний будинок. Згідно з договором дарування, дієздатність сторін, а також належність ОСОБА_3 відчужуваного будинку перевірено.

Як вбачається з умов договору дарування сторонам при його укладенні роз'яснено зміст законодавства. Договір зареєстровано в реєстрі за № 1710.

ОСОБА_1 надала згоду на укладення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо дарування останній житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Згода посвідчена приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Павлюк Л. М. та зареєстрована в реєстрі за №1709.

Також судами встановлено, що між позивачем та відповідачем, які є матір'ю та донькою, є конфлікт, що підтверджується листами за підписом начальника Могилів-Подільського відділу поліції від 23 березня 2018 року № 2333/223/01-18, від 04 квітня 2018 року № 2635/223/01-18, від 10 квітня 2018 року № 2776/223/01-18, а також що такий конфлікт мав місце між позивачем, донькою та співмешканцем її доньки, про що надано довідку про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 про вчинення насильства в сім'ї, складеної поліцейським Могилів-Подільського Відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, постановою про закриття кримінального провадження від 18 грудня 2018 року.

Із заяви ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Горбоконь О. Г., вбачається, що ОСОБА_2 просить позивача звільнити та знятися з реєстрації до 14 квітня 2018 року з будинку, який зазначений в позовній заяві.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2019 року у цій справі призначено судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу документів. Проведення експертиз доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На розгляд експертів поставити наступні питання:

1) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 на письмовій згоді від імені ОСОБА_1 на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, від 15 жовтня 2007 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 1709, та посвідчена приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М., рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів?

2) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 на письмовій згоді від імені ОСОБА_1 на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, від 15 жовтня 2007 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 1709, та посвідчена приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М., самою ОСОБА_1 чи іншою особою?

3) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальних дій" у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М. за 2007 рік, дата вчинення нотаріальної дії 15 жовтня 2007 року, рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів?

4) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальних дій" у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М. за 2007 рік, дата вчинення нотаріальної дії 15 жовтня 2007 року, самою ОСОБА_1 чи іншою особою?

Висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 27 грудня 2019 року № 413, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої та технічної експертиз, встановлено, що підпис в графі "Підпис" від імені ОСОБА_1 у письмовій згоді від імені ОСОБА_1 на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, від 15 жовтня 2007 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 1709, та посвідчена приватним нотаріусом Могилів-Подільського районну Вінницької області Павлюк Л.

М., виконаний ОСОБА_1.

Підпис у графі "Розписка в одержанні нотаріального оформленого документа" від імені ОСОБА_1 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л.

М. за 2007 рік, дата вчинення нотаріальної дії 15 жовтня 2007, виконаний громадянкою ОСОБА_1.

Згідно з висновком експертизи проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр" від 08 лютого 2019 року № 14745, складеного за результатами проведення почеркознавчого дослідження за заявою ТОВ "РРП ГРУП", підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого міститься у рядку "підпис" у технічній копії згоди на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, від імені ОСОБА_1 від 15 жовтня 2007 року, виконаний не ОСОБА_2. Цей підпис виконаний самою ОСОБА_1.

Також судами встановлено, що згідно з довідкою від 11 червня 2018 року вих. № 38, виданої філією "Муровано-Куриловецький райавтодор" Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", з вересня 1997 по серпень 2009 року доходи ОСОБА_1 склали - 47 984,94 грн.

Відповідно до довідки від 14 червня 2018 року № 57, виданої Приватним акціонерним товариством "Могилів-Подільський консервний завод", з листопада 1991 по червень 1992 року доходи ОСОБА_1 склали - 7 395,28 грн.

Згідно з архівною довідкою від 06 червня 2018 року № 08-11/232, виданої архівним відділом Могилів-Подільської міської ради, ОСОБА_1 працювала в Могилів-Подільському райпобут-об'єднанні та отримувала заробітну плату в 1986 та 1988 році.

Відповідно до довідок від 19 березня 2018 року та від 15 травня 2018 року № 527, виданих КУ "Могилів-Подільський міський центр ПМСД" АЗПСМ №1, вбачається, що позивач знаходилась на диспансерному обліку в сімейного лікаря, та перебувала на амбулаторному лікуванні з 01 жовтня 2010 року по 25 жовтня 2010 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 410 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 410 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами частини 1 статі 627, статті 629 ЦК України згідно частини 1 статі 627, статті 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частини 1 статі 627, статті 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Як вбачається з змісту положень статті 718 ЦК України, дарунком можуть бути нерухомі речі.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що підпадає під поняття "правочин" (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зі змісту частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 Цього Кодексу

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зі змісту статей 12, 81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Розглядаючи справу, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно погодився із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позову з огляду на те, що позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не доведено, що підпис на згоді на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, що знаходиться по АДРЕСА_1 від 15 жовтня 2007 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Павлюк Л. М., виконаний не нею, а іншою особою.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суду безпідставно відхилив клопотання позивача про проведення повторної почеркознавчої експертизи для повного та об'єктивного з'ясування обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За змістом частини 2 статті 103 ЦПК України у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Відповідно до частини 2 статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно з частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу. Проведення експертиз доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На виконання ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2019 року Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України надано висновок експерта від 27 грудня 2019 року № 413.

Позивач не зверталась до суду першої інстанції з клопотанням про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Натомість у доповненнях до апеляційної скарги в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявила клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просить поставити ті самі питання, які ставив суд першої інстанції в ухвалі від 15 листопада 2019 року.

ОСОБА_1 не зазначила підстав, передбачених частиною 2 статті 113 ЦПК Україн, зокрема, що висновок експерта від 27 грудня 2019 року № 413 є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, щовідповідно до висновку від 27 грудня 2019 року № 413 вільні зразки підпису позивача для дослідження не надавались взагалі, і експертом при проведені експертизи не використовувались, а умовно-вільні зразки підпису позивача надані експерту для порівняльного аналізу в нікчемно малій кількості, яких, без вільних зразків підпису беззаперечно не достатньо для надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку, а тому зазначений висновок не може вважатися належним та допустимим доказом, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд дійшов правильно висновку про те, що такі доводи не дають правових підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зі змісту висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 27 грудня 2019 року № 413, вбачається, що, з-поміж іншого на експертизу було надано умовно-вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_1 та вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_1.

Інші доводи касаційної скарги зводяться незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування вказаного судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 липня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик