Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №191/280/18

Постанова

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 191/280/18

провадження № 61-17708св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Синельниківської міської ради,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р., Макарова М.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, і в обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він є дідом малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьком є ОСОБА_2

Позивач вказував, що його донька перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , втім вона та онук постійно проживали разом з ним та його дружиною ОСОБА_3 , а після розірвання шлюбу 09 березня 2017 року, ОСОБА_2 постійно порушував спокій їхньої родини, з`являвся у нетверезому стані, вчиняв сварки, вимагав гроші. Вихованням та матеріальним забезпеченням ОСОБА_4 займалася мати та він разом з дружиною, у вересні 2017 року онук пішов до першого класу, а його батько не проявляв жодної зацікавленості сином, грубо нехтував своїми батьківським обов`язками.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 неспроможний належним чином займатися вихованням та розвитком свого сина ОСОБА_4 , просив суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, починаючи від дня подання заяви до повноліття дитини.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, з моменту звернення до суду з цим позовом, до досягнення ОСОБА_4 повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції взяв до уваги вказаний вище висновок стосовно доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та зазначив, що обставини викладені у позовній заяві знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року скасовано .

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Синельниківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що усі посилання у позовній заяві ОСОБА_1 не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав визначений ст.164 СК України та зазначені у цій статті чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, а також те що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків, так його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №191/280/18

з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У листопаді 2019 року справа №191/280/18 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що відповідач не проявляв батьківської турботи до сина, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків.

Представник позивача не був сповіщений про судовий розгляд справи, тим самим суд апеляційної інстанції позбавив позивача права на захист.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (том 1 а.с.7).

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 08 серпня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року (том 1 а.с.18).

Мати малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.8).

Позивач ОСОБА_1 є дідом малолітнього ОСОБА_4 .

М алолітній ОСОБА_4 проживав разом з матір`ю ОСОБА_5 , дідом ОСОБА_1 та бабою ОСОБА_3 до 04 січня 2018 року у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 займалися вихованням ОСОБА_4 , утримували його та забезпечували усім необхідним для повноцінного його розвитку.

У родині ОСОБА_3 з відповідачем ОСОБА_2 були конфліктні стосунки.

Батько дитини постійно порушував спокій сім`ї ОСОБА_3 , приходив у стані алкогольного сп`яніння, висловлювався нецензурною лайкою на адресу родини (том 1 а.с.9,10-11).

Відповідно до характеристики дошкільного навчального закладу №10 «Оленка» від 16 січня 2018 року малолітнього ОСОБА_4 приводили до садочка і забирали тільки мама ОСОБА_5 та баба ОСОБА_3 . Вони займалися розвитком, вихованням та утриманням малолітнього ОСОБА_4 (том 1 а.с.12).

Малолітній ОСОБА_4 навчається у Синельниківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2.

Батько ОСОБА_2 у шкільному житті ОСОБА_4 участі не брав, не цікавився його навчанням. За весь час навчання хлопчика до школи приходив лише тричі та мав досить неадекватну поведінку, безпричинно посміхався, давав зауваження незрозумілого змісту, які не мали сенсу, жодного разу не цікавився навчальними досягненнями сина, його відносинами з однокласниками, що підтверджується довідкою та характеристикою з шкільного закладу Синельниківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 (том 1 а.с.13,14-15).

Згідно довідки КЗ охорони здоров`я «Синельниківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Синельниківської міської ради» від 15 січня 2018 року мати дитини ОСОБА_4 постійно займалася його лікуванням, батько участі у вихованні та лікуванні дитини не приймав (том 1 а.с.16).

Відповідно до акту обстеження умов проживання служби у справах дітей Синельниківської міської ради від 19 січня 2018 року в АДРЕСА_1 - родина забезпечена усім необхідним для розвитку та виховання дитини, а саме: є окрема кімната, місце для сну, навчання та відпочинку, іграшки, одяг, взуття, навчальний матеріал (том 1 а.с.17).

Малолітній ОСОБА_4 зареєстрований у АДРЕСА_2 , за місцем проживання батька ОСОБА_2 .

З акту та характеристики, виданої ЖЕК-2 Синельниківської міської ради, вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 разом з сином проживали в АДРЕСА_2 . Після трагічної смерті сестри ОСОБА_5 у 2014 року, остання разом з сином переїхала жити до батьків, які проживають в АДРЕСА_1 . Батько дитини ОСОБА_2 та його родина навідувала дитину, приймали участь у його вихованні (том 1 а.с.33,34).

Відповідно до довідки та характеристики, виданої ЖЕК-2 Синельниківської міської ради - ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 , до складу сім`ї ОСОБА_2 входить його мати - ОСОБА_13 та син ОСОБА_4 . За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно, скарг та нарікань від сусідів не надходило (том 1 а.с.34-35).

ОСОБА_2 працевлаштований у ТОВ ВКФ «Ігрек» на посаді водія та отримував заробітну плату, яка становила за період з 01 серпня 2017 року по 31 січень 2018 року - 20 080, 37 грн (том 1 а.с.37,38).

ОСОБА_2 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (том 1 а.с.39,40).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Синельниківської міської ради від 27 червня 2018 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина ОСОБА_4 , вбачається, що адміністрацією Синельниківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 було проведено психологічне діагностування та психокорекційна робота учня 1 Г класу ОСОБА_4 та встановлено, що проживання ОСОБА_4 в сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позитивно впливає на його психологічний стан, оскільки за час проживання з батьком після смерті матері ОСОБА_4 зазнав психічної травми зі сторони батька, але на даний час дитина приходить в норму. Батько дитини характеризується з негативної сторони, не приділяв та не приділяє жодної уваги вихованню, навчанню та утриманню дитини. Неодноразово зафіксовано небажання батька спілкуватися з класним керівником, виконання рекомендацій психолога школи та небажання взагалі займатися навчанням ОСОБА_4 . Зі слів дитини зафіксовано, що під час проживання з батьком, більшу частину часу вони проводили в більярдній та інтернет клубі до пізньої години доби ( том 1, а.с.59).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що усі посилання у позовній заяві ОСОБА_1 не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав визначений ст.164 СК України та зазначені у цій статті чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, а також те що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків, так його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду з огляду на наступне.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення зазначеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

До аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 15 липня 2019 року у справі №336/9218/14.

Предметом доказування у даному спорі є факт втрати позивачем інтересу до своєї дитини та як наслідок цього нехтування наданими йому батьківськими правами та обов`язками.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно дослідив та надав належне правове обґрунтування обставинам справи, врахував норми національного та ратифікованого в Україні міжнародного права, в результаті чого дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано суду достатньо доказів на підтвердженнядоводів стосовно повної втрати відповідачем інтересу до свого сина та як наслідок наявності підстав для позбавлення останнього батьківських прав.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що наявні докази в матеріалах справи, які свідчать про те, що відповідач не проявляв батьківської турботи до сина, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги відносно того, що представник ( адвокат) позивача не був сповіщений про судовий розгляд справи, тим самим суд апеляційної інстанції позбавив позивача права на захист не заслуговують на увагу оскільки судом апеляційної інстанції було надано вказаному факту належну оцінку, а саме що 27 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю його адвоката Слепухи С.М. з`явитися до суду через зайнятість у судовому засіданні у Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області, однак до даної заяви не додав жодних доказів про неможливість з`явитись адвоката у судове засідання. Окрім того, ОСОБА_1 в судове засідання теж не з`явився , причини своєї неявки суду не повідомив (том 2, а.с.8).

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик