Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2021 року у справі №635/2106/17
Постанова КЦС ВП від 20.12.2023 року у справі №635/2106/17
Постанова КЦС ВП від 20.12.2023 року у справі №635/2106/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 635/2106/17

провадження № 61-10722св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага Сергій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року у складі судді Савченка Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Цидибрага Сергій Олександрович, про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації договору дарування житлового будинку.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага С. О., про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації договору дарування житлового будинку.

Позов обґрунтований тим, що 23 квітня 1957 року між позивачем та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. 30 грудня 1961 року ОСОБА_4 було подаровано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти та спільною працею провели газифікацію будинку за 256,00 карбованців та збудували господарські будівлі та споруди, а саме: літню кухню літ. «Б» 1963 року побудови вартістю 34 587,00 грн; сарай літ. «В» 1963 року побудови вартістю 6 647,00 грн; сарай літ. «Г» 1963 року побудови вартістю 740,00 грн; літній душ літ. «Д» 1975 року побудови вартістю 2 145,00 грн, огорожу № 1, 2, 3 (залізо 1988 року побудови, бетон 2012 року побудови, дерево 1960 року побудови) вартістю 15 238,00 грн.

Загальна вартість майна становить 150 593 грн. При цьому сукупна вартість об`єктів, збудованих після 1961 року, тобто в період шлюбу та після набуття ОСОБА_4 права власності на будинок, становить 59 357,00 грн.

На думку позивача, за час шлюбу подарований його дружині житловий будинок істотно збільшився в ціні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, повідомивши йому перед смертю у вересні 2016 році, що у 1998 році вона уклала договір довічного утримання на користь дочки ОСОБА_3 . Зі слів дружини, йому відомо, що за змістом договору дочка повинна доглядати його та ОСОБА_4 , надавати фінансову допомогу, допомагати по господарству. Крім того ОСОБА_4 повідомила йому, що образилась на дочку, оскільки останні два роки вона про батьків не піклувалась, а тому ОСОБА_4 виявила бажання розірвати договір довічного утримання.

Під час з`ясування всіх обставин позивачу та ОСОБА_4 стало відомо, що 25 грудня 1998 було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування будинку. Про цей правочин він дізнався лише у вересні 2016 року. Будинок фактично ОСОБА_3 не передавався, а з 1961 року він сплачує комунальні послуги та дбає про будинок.

Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 житловий будинок літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «а2», колодязь літ. «К», вбиральня літ. «У», літній душ літ. «Д», огорожа № 1, 2, 3;

- припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на житловий будинок літ. «А-1» за адресою : АДРЕСА_1 , з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «а2», колодязь літ. «К», вбиральня літ. «У», літній душ літ. «Д», огорожа № 1, 2, 3;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідними господарськими та надвірними будівлями: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «а2», колодязь літ. «К», вбиральня літ. «У», літній душ літ. «Д», огорожа № 1, 2, 3;

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчений 25 грудня 1998 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., за реєстровим № 1268;

- скасувати державну реєстрацію договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчений 25 грудня 1998 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., за реєстровим № 1268.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у поліпшення спірного будинку у розумінні частини першої статті 25 КпШС України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_4 на момент здійснення поліпшень спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Харківського районного суду Харківської області.

16 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі та залучено правонаступника позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 до участі у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що спірний житловий будинок був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки істотно збільшився у своїй цінності за рахунок трудових та грошових затрат подружжя, а тому вчинення договору дарування мало здійснюватися за його письмової згоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову - сплив позовної давності, що не відповідає вимогам закону. Апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової будівельно-технічної експертизи.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 квітня 1957 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , який виданий 23 квітня 1957 року Мереф`янським міським РАЦС Харківського району Харківської області (т. 1 а. с. 4).

Як вбачається з договору на право побудови житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 29 липня 1953 року ОСОБА_6 - батьку ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому міської ради від 22 квітня 1953 року № 12 була виділена земельна ділянка площею 600 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

30 грудня 1961 року нотаріусом Мереф`янської державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Сапожніковим Р. А. за реєстровим № 7613 посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими та надвірними будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок літер А-1 побудований у 1957 році, матеріал стін - дерево, обкладене цеглою.

Як відомо з підрядного договору від 15 липня 1975 року, виписки з протоколу засідання виконкому Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області від 12 квітня 1979 року № 9, договору на надання населенню послуг з газопостачання від 05 травня 2001 року № 29, будинок АДРЕСА_1 газифікований.

Згідно з висновком будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31 жовтня 2018 року № 4223/23351 ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на жовтень 2018 року становить 226 073,00 грн. Ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на жовтень 2018 року без урахування газифікації житлового будинку та обкладення його цеглою становить 171 815,00 грн.

Позивач з 1956 року по 1987 рік працював на різних роботах, що підтверджується копією трудової книжки позивача, а з 24 січня 1987 року отримував пенсію за віком.

На підставі договору дарування від 25 грудня 1998 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С. О., ОСОБА_4 подарувала будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 19 вересня 2016 року виконкомом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області (т. 1 а. с. 5).

Згідно із довідкою КП «ХРБТІ» від 05 січня 2017 року вих. № 723, за матеріалами технічної інвентаризації станом на 20 грудня 2016 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальна інвентарна вартість домоволодіння станом на 01 жовтня 2016 року складає 150 593,00 грн, за вказаною адресою знаходяться: житловий будинок літ. «А-1» (дерево обкл. цеглою 1957 побудови) загальною площею 45,90 кв. м, житловою 24,00 кв. м, вартістю 85 330,00 грн; погріб літ. «а2» (цегла 1957 року побудови) вартістю 2 746,00 грн; літня кухня літ. «Б» 1963 року побудови вартістю 34 587,00 грн; сарай літ. «В» 1963 року побудови вартістю 6 647,00 грн; сарай літ. «Г» 1963 року побудови вартістю 740,00 грн; літній душ літ. «Д» 1975 року побудови вартістю 2 145,00 грн; вбиральня літ. «У» (дерево 1957 року побудови) вартість 1 406,00 грн; огорожа № 1, 2, 3 (залізо 1988 року побудови, бетон 2012 року побудови, дерево 1960 року побудови) вартістю 15 238,00 грн; колодязь літ. «К» (з/бет. кільця 1957 року побудови) вартістю 1 754,00 грн.

Із рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2018 року в справі № 635/6654/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрага С. О., ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування спірного будинку від 25 грудня 1998 року, за адресою: АДРЕСА_1 , убачається, що ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні та заперечував проти позову.

05 травня 2001 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Харківгаз» договір № 29, предметом якого є постачання газу за адресою: АДРЕСА_1 .

11 листопада 2003 року ОСОБА_1 уклав з АК «Харківобленерго» договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 , який 10 березня 2009 року було переукладено.

З наданих розрахунків платежів з газопостачання та електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за грудень 2015 року, березень 2016 року, листопад 2019 року, споживачем зазначено ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

При вирішенні виниклого між сторонами спору суди попередніх інстанцій правильно застосували як норми КпШС України, який діяв до січня 2004 року і має застосовуватись при вирішенні питання щодо визначення правового режиму спірного житлового будинку, так і положення СК України, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, у питанні щодо поділу цього нерухомого майна.

Згідно із статтею 22 КпШС України передбачено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Згідно із статтею 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

В разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (стаття 28 КпШС України).

Аналогічні положення містяться також у статтях 57 60 62 70 СК України.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Враховуючи вищезазначене, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.

Крім того, відповідно до усталеної судової практики збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що вартість спірного будинку істотно збільшилась до його відчуження 25 грудня 1998 року та у таке збільшення були вкладені окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність позивача.

Крім того, матеріали справи не підтверджують той факт, що вартість спірного домоволодіння збільшилася саме за рахунок трудових або фінансових ресурсів позивача, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у поліпшення спірного будинку у розумінні частини першої статті 25 КпШС України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_4 на момент здійснення поліпшень спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині на праві особистої приватної власності є законним та обґрунтованим.

Також доводи скаржника не спростовують висновків судів щодо правомірності оспорюваного правочину, тому договір дарування від 25 грудня 1998 року, укладений без згоди позивача, не суперечив чинному законодавству.

Оскільки вимоги про припинення права спільної сумісної власності подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, скасування державної реєстрації договору дарування житлового будинку є похідними від вимоги про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, вказані позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог позивача по суті спору.

Щодо застосування позовної давності колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів сторін щодо позовної давності, проте, суд апеляційної інстанції (з яким погоджується Верховний Суд) правильно зазначив, що вказане не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки у задоволенні позову відмовлено не за спливом строку позовної давності, а по суті спору.

Питання про те, чи призвело те чи інше процесуальне порушення до неправильного вирішення справи в кожному конкретному випадку вирішує суд апеляційної інстанції. Одне й те ж процесуальне порушення залежно від обставин справи може тягнути різні процесуальні наслідки і не завжди призводить до скасування чи зміни рішення. Допущені судом першої інстанції при розгляді справи процесуальні порушення, якщо вони були усунуті апеляційним судом та не призвели до неправильного вирішення справи, не є підставою для скасування чи зміни рішення.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц.

Доводи скаржника про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової будівельно-технічної експертизи є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі від 02 червня 2021 року обґрунтовано зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року суд першої інстанції за клопотанням позивача призначив у справі судову оціночно-будівельну експертизу, відповідно до якої було надано відповіді з усіх поставлених судом питань. Крім того, клопотання про призначення додаткової експертизи для вирішення заявлених питань позивач в суді першої інстанції не заявляв.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров