Історія справи

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 727/1092/18

провадження № 61-46039св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з додатковою відповідальністю «Чернівецька пересувна механізована колона № 76»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, на рішення Шевченківського раціонного суду м. Чернівців, у складі судді Семенка О. В., від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області, у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., від 05 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Чернівецька пересувна механізована колона № 76» (далі - ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76») про визнання недійсним додаткової угоди до договору будівельного підряду.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 21 жовтня 2014 року між нею та ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76»був укладений договір будівельного підряду № 275 щодо інвестування будівництва нежилих приміщень загальною площею 580 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_1, згідно якого відповідач зобов'язався своїми силами і засобами та за рахунок коштів замовника організувати спорудження житлового будинку і передати замовнику конкретні нежитлові приміщення.

У процесі виконання умов договору будівельного підряду № 275 на прохання відповідача вона підписала додаткову угоду № 3 про розірвання з 09 червня 2016 року договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року. Така угода за твердженням відповідача мала укладатися лише про людське око без наміру створити юридичні наслідки, а лише з метою створення привабливості об'єкта будівництва та залучення додаткових коштів від нових інвесторів у зв'язку із фінансовими проблемами відповідача, для погашення заборгованості відповідача перед кредиторами, зокрема, ПАТ «Енергобанк». Враховуючи довірливі відносини з відповідачем, та у зв'язку із сімейними проблемами з її чоловіком - ОСОБА_6, які могли призвести до розлучення та подальшого розподілу між ними майна, набутого за договором будівельного підряду № 275, вона прийняла пропозицію про підписання 09 червня 2016 року фіктивної угоди про нібито розірвання договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року в частині нежитлових приміщень № 144а, та № 146а з метою тільки створити видимість припинення договору будівельного підряду, що надавало можливість залучити додаткові кошти від нових інвесторів, а їй убезпечити майно від можливого його розподілу з чоловіком.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 09 червня 2016 року до договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року про розірвання договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року в частині приміщень № 144а та № 146а.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доводи ОСОБА_4 про введення її в оману відповідачем при укладенні спірної додаткової угоди № 3 від 09 червня 2016 року, а також її укладення без наміру створити правові наслідки та про інші недобросовісні дії відповідача не підтверджуються жодними доказами.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 травня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Спірна угода була укладена за взаємною згодою сторін і відповідач, укладаючи угоду, діяв добросовісно та не мав жодних прихованих намірів.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення Шевченківського раціонного суду м. Чернівців від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні оскаржених судових рішень суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Оспорюваний правочин укладався сторонами спору без наміру створити юридичні наслідки. Заявник посилається на те, що відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо правової природи правочину, його змісту, прав та обов'язків сторін, і це є обставиною, що має істотне значення, а тому є підстави, передбаченні статтею 230 ЦК України, для визнання правочину недійсним. Крім того судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме положення статей 229, 230 ЦК України.

ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76» направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Судами правильно встановлені обставини справи, яким надано належну оцінку та зроблено обґрунтований висновок щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що21 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76» був укладений договір будівельного підряду № 275 щодо інвестування будівництва нежилих приміщень загальною площею 580 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_1. Згідно умов договору відповідач зобов'язався своїми силами і засобами та за рахунок коштів замовника організувати спорудження житлового будинку і передати замовнику конкретні нежитлові приміщення у цокольному поверсі цього будинку (секція 6) площею 580 кв. м. Згідно додаткової угоди № 1 від 21 жовтня 2014 року до договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року сторони погодили, що вартість 1 кв. м приміщень складає 6 000 грн.

Також ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76»та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду від 17 липня 2015 року № 2 до договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275.

Пунктом 1.1 вказаної додаткової угоди внесено зміни до пункту 1.7 договору між ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76» та ОСОБА_4 будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275, визначено об'єктом фінансування цокольний поверх, секція 6, нежитлові приміщення № 143а, № 144а, № 145а, № 146а, загальна площа яких складає 625 кв. м.

В подальшому між ТзДВ «Чернівецька ПМК № 76»та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 3 від 09 червня 2016 року до договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275.

За змістом пункту 1.1 оспорюваного правочину, у зв'язку із порушенням замовником умов договору будівельного підряду від 21 жовтня 2014 року № 275 зобов'язання вважаються розірваними в частині нежитлових приміщень № 144а, № 146а по вул. Героїв Майдану, 150 у м. Чернівці.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що додаткова угода № 3 від 09 червня 2016 року до договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року про розірвання договору будівельного підряду № 275 від 21 жовтня 2014 року в частині приміщень № 144а та № 146а є фіктивною, оскільки була укладена у зв'язку із наявністю сімейних проблем з чоловіком. Позивач вважає, що відповідач навмисно ввів її в оману, а спірна угода від 09 червня 2016 року укладалася без наміру створити правові наслідки, з метою двічі продати одне і те ж приміщення.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у правовідносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки остання не довела належними та достатніми доказами, що укладаючи оспорюваний правочин (додаткову угоду № 3 від 09 червня 2016 року) відповідач ввів її в оману. Позивач не довела, що діяла під впливом обману внаслідок недобросовісних дій іншої сторони правочину.

Згідно частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Визнання недійсним договору у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Крім того, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для створення враження повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Із урахуванням вказаного правового висновку, належним чином оцінивши наявні у справі докази, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання додаткової угоди фіктивною, тобто такою, яка вчинена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Спірна угода була укладена за взаємною згодою сторін, відповідач, укладаючи цю угоду, діяв добросовісно та не мав прихованих намірів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського раціонного суду м. Чернівців від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта