Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №554/6819/17

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 554/6819/17

провадження № 61-11791св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - територіальна громада в особі Полтавської міської ради,

треті особи: комунальне підприємство «Житло-експлуатаційна організація № 2», Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу КравченкоОльга Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2017 року у складі головуючого-судді Гальонкіної Ю. С. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2018 року у складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його рідна тітка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Про смерть ОСОБА_7 йому стало відомо у травні 2017 року. За час перебування тітки на лікуванні у психіатричній лікарні, він здійснював догляд за її квартирою й до теперішнього часу сплачує комунальні послуги.

Постановою приватного нотаріуса від 18 серпня 2017 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску ним строку для прийняття спадщини.

Посилаючись на те, що пропустив шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки здійснював догляд за хворою матір'ю і не мав змоги навідуватися до ОСОБА_7, яка перебувала на лікуванні у психіатричній лікарні, та про вибуття якої з лікарні не було повідомлено родичів. Крім того, після смерті ОСОБА_7, він не міг віднайти її в списках померлих, оскільки службовими особами було допущено помилки та невірно зазначено прізвище, ім'я по-батькові та дату народження останньої, а працівниками правоохоронних органів, які здійснювали перевірку по факту смерті ОСОБА_7 також не було повідомлено родичів ОСОБА_7 про її смерть, ОСОБА_4 просив визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, що перешкодили йому протягом визначеного законом шестимісячного строку звернутися з заявою про прийняття спадщини. Зазначені ОСОБА_4 причини пропуску строку звернення з заявою не є поважними, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Відсутність інформації про смерть спадкодавця сама по собі не дає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

28 лютого 2018 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що державними органами документально підтверджено дату смерті ОСОБА_7 17 серпня 2018 року, до цього остання не рахувалася померлою, проте судами не витребувано з відділу державної реєстрації актів цивільного стану висновки відповідної перевірки; не витребувано з пенсійного управління інформацію про місце отримання ОСОБА_7 пенсії; не допитано свідків, на пояснення яких суд посилається як на доказ у справі; апеляційним судом не прийнято рішення про приєднання до матеріалів справи довідок про стан хвороби матері позивача та квитанцій про сплату комунальних платежів, унаслідок чого судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

03 травня 2018 року комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 2» подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку на подання заяви про прийняття спадщини без поважних причин.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 є племінником ОСОБА_7, яка є рідною сестрою його матері ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Заповіту за життя ОСОБА_7 не склала, інших спадкоємців, крім позивача, не встановлено.

18 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7

Постановою нотаріуса № 223/02-31 від 18 серпня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлої ОСОБА_7, у зв'язку з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Згідно відповіді нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Кравченко О. О., Витягу із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №48817787 від 18 серпня 2017 року та Витягу із Спадкового реєстру ( заповіти/спадкові договори) №48817815 від 18 серпня 2017 року - спадкова справа після смерті ОСОБА_7 - не заводилась

Відповідно до довідки Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні від 16 листопада 2017 року, ОСОБА_7 перебувала на стаціонарному лікуванні у даній лікарні з 18 листопада 1999 року до 10 грудня 1999 року, з 04 серпня 2000 року до 30 серпня 2000 року, останній раз з 18 травня 2013 року до 19 липня 2013 року і була виписана 19 липня 2013 року в супроводі сестри ОСОБА_8 (матері позивача) під розписку останньої, заключної бесіди з нею та ознайомлення з правилами догляду за психічно хворими.

Згідно наданої Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 2» інформації, заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води по квартирі АДРЕСА_1 становить 18 569,81 грн, а заборгованість з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій - 1 627,50 грн, яка нарахована за шість років.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 02 лютого 2017 року, мати позивача ОСОБА_8, померла у віці 79 років, причиною смерті зазначено хронічну судинну мозкову недостатність та церебральний атеросклероз. Доказів того, що остання потребувала цілодобового догляду, а також того, що такий догляд здійснював позивач, й у зв'язку з чим був позбавлений можливості навідати свою тітку, дізнатися про її смерть та вчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_4 не надано.

Відповідно до загальних положень про спадкування, викладених у статтях 1220, 1222, 1270 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, початком перебігу якого є час її відкриття.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За положеннями частини третьої статті 1272 ЦК Україниза позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення цих дій.

Наведені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України № 6-85цс12 від 26 вересня 2012 року та № 6-1486цс15 від 04 листопада 2015 року.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»судам роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_4 не мав об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у даній справі з цих підстав.

Такі висновки узгоджуються з нормами статей 1220, 1222, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, якими регулюються питання порядку прийняття спадщини та висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-85цс12 від 26 вересня 2012 року та № 6-1486цс15 від 04 листопада 2015 року.

Доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили йому вчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини позивачем не надано.

Посилання ОСОБА_4 на те, що державними органами документально підтверджено дату смерті ОСОБА_7 лише 17 серпня 2018 року, до цього остання не рахувалася померлою, не свідчить про поважність пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки виправлення помилок у прізвищі, імені по-батькові та даті народження не змінюють дату смерті спадкодавця й відповідно часу відкриття спадщини. Крім того, згідно доводів позивача, вперше він звернувся до нотаріальної контори у травні 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, які викладені в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За вказаних обставин, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик