Історія справи

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 413/4686/12

провадження № 61-34147св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року у складі судді Хардіної О. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»

(далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулось із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 41 783, 36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір 15 липня 2008 року на суму 15 000, 00 грн для поточних потреб строком на 60 місяців з 15 липня 2008 року до 05 липня 2013 року на умовах сплати 115, 8 % річних у разі прострочення платежів за кредитом, та 38, 6 % річних на суму несплаченого щоденного залишку кредиту. Умови договору боржник не виконала, внаслідок чого станом на 05 квітня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 41 783, 36 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року № СL 67614 у розмірі 41 783, 36 грн, а також судові витрати.

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що банк свої зобов'язання виконав належним чином, ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань, з огляду на що дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2012 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції вірно встановив, що позичальник не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку. Доводи апеляційної скарги про те, що наявний в матеріалах справи розрахунок суми заборгованості за кредитним договором є неналежним доказом, за висновком суд, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та наданим суду першої інстанції належним чином складеним розрахунком заборгованості ОСОБА_4, який відповідачем не спростований та перевірений колегією суддів, з яким вона погоджується. Крім того, посилання відповідача на те, що в розрахунку заборгованості за кредитним договором банком не враховано платіж, зроблений нею в листопаді 2008 року, є безпідставними, оскільки в розрахунку заборгованості за кредитним договором наявна інформація про зазначений платіж відповідача.

ОСОБА_4 у липні 2018 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_4 обґрунтовувалась доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права. Заявник зазначив, що наданий банком розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки відтворює лише односторонні розрахунки позивача. Також зазначила, що суд першої інстанції належим чином не повідомляв заявника про час і місце судових засідань, з огляду на що позбавив її права на подання заперечень проти позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року,

далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір від 15 липня 2008 року № СL 67614 на суму 15 000, 00 грн для поточних потреб зі сплатою комісійної винагороди за надання кредиту строком на 60 місяців з 15 липня 2008 року до 05 липня 2013 року, на умовах сплати 115, 8 % річних у разі прострочення платежів за кредитом та 38, 6 % річних на суму несплаченого щоденного залишку кредиту.

Усупереч взятим на себе кредитним зобов'язанням відповідач ОСОБА_4 умови договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 05 квітня 2012 року утворилася заборгованість, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 7 874, 34 грн, заборгованості

за відсотками - 15 187, 22 грн, за сумою дострокового стягнення

кредиту - 6 643, 25 грн, за підвищеними процентами - 12 078, 55 грн.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо неналежного сповіщення відповідача та, як наслідок, порушення судом першої інстанції порядку ухвалення рішення Верховний Суд застосував такі положення процесуального закону.

Згідно з частинами першою-п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до отриманих судом першої інстанції відомостей адресно-довідкового сектору ВГІРФО КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області місце проживання ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1.

За правилами пункту 1 частин першої, четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких відсутні відомості, що їм вручені судові повістки. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд першої інстанції надсилав судову повістку на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_5 (а.с. 40, 44), втім зазначені документи повернулись на адресу суду без вручення із відміткою поштового відділення про закінчення встановленого строку зберігання. Таким чином, з урахуванням того, що судові повістки про дату, час та місце судових засідань надсилались судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону за адресою зареєстрованого місця проживання, доводи заявника щодо порушення процедури заочного розгляду справи судом є недостатньо обґрунтованими.

Також Верховним Судом враховано, що під час апеляційного розгляду справи відповідач мала можливість та була у змозі повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, проте також не навела та належним чином не обґрунтувала власні доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції, незважаючи на те, що особисто брала участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Таким чином судом апеляційної інстанції усунуто недоліки розгляду цієї справи в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності у матеріалах справи належного розрахунку розміру її заборгованості перед банком зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами та надали їм належну оцінку.

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик