Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.05.2020 року у справі №182/8643/18

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 182/8643/18

провадження № 61-8311св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у складі судді Бондар Я.

М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до відповідача з позовними вимогами про стягнення на його користь 5 440,72 дол. США, що становить 153 472,83 грн за виплату кредиту по кредитному договору № 0322/1207/45-003 від 26 грудня 2007 року.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 17 серпня 1985 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2. Рішенням суду від 27 серпня 2013 року шлюб між ними був розірваний. 26 грудня 2007 року він уклав з ВАТ "СВЕДБАНК" кредитний договір № 0322/1207/45-003 на суму 12 000 дол. США на строк до 26 грудня 2017 року. Кредитні кошти призначались для розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань квартира була передана у заставу банку. Зазначений договір був укладений за згодою на той час його дружини ОСОБА_2. Її згоду було зафіксовано в договорі і вона знала для яких цілей береться кредит. Отже, оскільки кредитний договір укладався в інтересах сім'ї для придбання квартири, то сторони є солідарними боржниками за цим кредитним договором, що зобов'язує їх обох нести солідарну відповідальність за погашення кредиту.

З грудня 2012 року сторони припинили шлюбні відносини та стали проживати окремо.

Тому з грудня 2012 року він самостійно сплачував кошти на погашення кредитних зобов'язань, що склало 10 882,74 дол. США. Рішенням суду від 12 квітня 2016 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, оскільки квартира була набута подружжям за час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки він самостійно сплачував платежі за квартиру, то вважав, що відповідач повинна йому повернути 1/2 частину сплачених коштів в розмірі 5 440,37 дол. США, що в перерахунку складає 153 472,83 грн. Позивач неодноразово пропонував відповідачу сплатити ці кошти, однак остання відмовляється. Оскільки сторони є солідарними боржниками за кредитним договором, тому відповідач повинна йому повернути кошти, які він самостійно сплачував для погашення кредиту за квартиру, яка є у їх спільній власності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 183,64 дол. США. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 не усунула недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 26 грудня 2019 року, а отже, відповідач, звернувшись із апеляційною скаргою не виявила належної зацікавленості у розгляді справи, оскільки остання після подачі апеляційної скарги не зверталася до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду поданої апеляційної скарги, що вказує на відсутність у відповідача зацікавленості у вирішенні спору по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

17 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій не повно з'ясовано обставини справи. Заявник вказує, що вона не порушувала строк на апеляційне оскарження, оскільки до апеляційної скарги було додано повідомлення, що підтверджувало, що вона отримала рішення суду першої інстанції 08 листопада 2019 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що у листопаді 2018 року позивач звернувся до відповідача з позовними вимогами про стягнення коштів (а. с. 2-4).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 183,64 дол. США. Вирішено питання судових витрат (а. с. 63-65).

29 листопада 2019 року не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу (а. с. 69-80).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року подану відповідачем апеляційну скаргу залишено без руху для подання клопотання про поновлення процесуального строку та надання доказів поважності причин пропуску процесуального строку (а. с. 83).

Вказану ухвалу суду апеляційної інстанції заявник отримала 09 січня 2020 року (а. с. 85).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року визнано неподаною та повернуто скаржнику (а. с. 86).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктів 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У пункті 8 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі "Bellet v. France" від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частин 3 , 4 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною 1 статті 127, частиною 3 статті 357 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частиною 1 статті 127, частиною 3 статті 357 ЦПК України.

Відповідно до статей 185, 357 ЦПК України в разі невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк, скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики ЄСПЛ випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі.

Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження "остаточного судового рішення" є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ у справах "Науменко проти України" від 09 листопада 2004 року, "Полтораченко проти України" від 18 січня 2005 року та "Тімотієвич проти України" від 08 листопада 2005 року.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Згідно з частиною 1 статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" від 21 грудня 2010 року).

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення та юридичної визначеності.

Враховуючи викладене правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, оскілки рішення суду першої інстанції було прийнято 18 жовтня 2019 року, а з апеляційною скаргою ОСОБА_2 звернулася 29 листопада 2019 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, при цьому не порушуючи питання про поновлення такого строку з посиланням на дату отримання оскаржуваного судового рішення.

Факт отримання відповідачем копії рішення суду першої інстанції 08 листопада 2019 року не є підставою для автоматичного поновлення строку апеляційного оскарження, який обчислюється з дня складення судового рішення - 18 жовтня 2019 року.

Відповідач помилково вважала строк апеляційного оскарження не пропущеним, хоча апеляційний суд повідомив її про необхідність подання заяви про поновлення пропущеного строку.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська