Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №350/566/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 350/566/17

провадження № 61-32085 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року в складі судді Пулика М. В. та на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року в складі колегії суддів Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У 2016 році ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , пред`явила в суд позов до ОСОБА_4 про вселення в належний йому на праві приватної власності житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

Позов обґрунтований тим, що з 10 січня 1998 року по 05 серпня 2016 року сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У житловому будинку ОСОБА_1 зареєстрована з часу одруження, а діти - з часу народження. Сторони постійно проживали в будинку до 01 липня 2016 року, коли ОСОБА_4 вигнав ОСОБА_1 та дітей з дому, у зв`язку з чим позивач з дітьми змушена проживати в житловому будинку своїх батьків.

З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку відмовляється надати їй з дітьми право проживання за місцем реєстрації, позивач просила вселити її та неповнолітніх дітей у будинок позивача.

У травні 2017 року ОСОБА_3 у зв`язку з досягненням повноліття пред`явив самостійний позов до ОСОБА_4 .

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2017 року вказані справи об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року позови ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення в житловий будинок задоволені, вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив із того, що розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та втрата сімейних відносин не впливає на право користування житлом ОСОБА_1 та дітей сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року від 11 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд виходив із того, що позивачі як члени сім`ї власника житла користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку та не можуть бути позбавлені житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що сумісне проживання з позивачами в одному будинку є неможливим, а оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідач просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу в установлений судом строк позивачами не подані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 10 січня 1998 року по 05 серпня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , їхні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Указаний житловий будинок належить ОСОБА_4 на праві власності.

Унаслідок конфліктних ситуацій, що сталися між колишнім подружжям, ОСОБА_1 разом з дітьми змушена тимчасово проживати в житловому будинку своїх батьків.

Відповідач чинить перешкоди ОСОБА_1 та дітям сторін у користуванні належним йому житловим будинком.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Частиною першою статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 3 ЦПК України в указаній редакції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 12, частини першої статті 60, частини першої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_2 зареєстровані та проживали у житловому будинку доти, доки ОСОБА_4 не створив їм перешкоди у користуванні житлом, що не заперечується останнім.

Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення пред`явлених позовів.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним ОСОБА_4 у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук