Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №212/4455/19

Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

місто Київ

справа № 212/4455/19

провадження № 61-22291св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року у складі Власенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2019 року позивачі звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (далі - ПАТ "Криворіжгаз"), на час розгляду справи - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - АТ "ОГС "Криворіжгаз"), про визнання незаконними дій та визнання права на забезпечення та встановлення споживачам в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів.

Позивачі обґрунтовували позов тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2500 між позивачами та відповідачем укладено типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов'язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов'язки. Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VІ "Права і обов'язки постачальника".

У березні 2017 року позивачами проведені загальні збори співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2, на яких ухвалено рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок відповідача на підставі ~law18~, та делеговано ці повноваження ОСОБА_50.

Листом ПАТ "Криворіжгаз" від 11 травня 2017 року № Кд 01.3-ЛВ-8374-0517 споживачів повідомлено, що не передбачено фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2. Позивачі вважають таку позицію ПАТ "Криворіжгаз" неправомірною, оскільки побутовим споживачам відмовлено в забезпеченні та встановленні індивідуальних газових лічильників за рахунок ПАТ "Криворіжгаз".

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що відсутні законні підстави для висновку про незаконність дій відповідача щодо відмови у встановленні індивідуальних газових лічильників позивачам, оскільки факт волевиявлення позивачів на встановлення лічильників та факт відмови відповідача кожному з позивачів у такому встановленні не доведений позивачами. Крім того, виходячи із чинної на час звернення до суду із позовом редакції статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", яка не змінилася і на час ухвалення судом рішення, а також керуючись принципом верховенства права, суд першої інстанції не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача забезпечити позивачів індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками у строк до 01 січня 2018 року, оскільки таке забезпечення передбачено законом у строк до 01 січня 2021 року, який на час розгляду справи не настав, а отже у цій частині вимоги позивачів задоволенню також не підлягають. Також право позивачів як споживачів газу на встановлення індивідуальних газових лічильників за рахунок відповідача прямо передбачене законодавством, а отже додаткового визнання таке право в судовому порядку не потребує.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із його висновками, зазначивши, що позивачами не надано ані у суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції доказів на підтвердження звернення позивачами, кожним окремо або із колективним зверненням, до відповідача із вимогами про встановлення індивідуальних квартирних лічильників та отримання відмови щодо встановлення кожному індивідуального лічильника газу. Згідно з відповіддю АТ "ОГС "Криворіжгаз" від 20 листопада 2019 року на запит апеляційного суду заяв або звернень позивачів щодо встановлення індивідуальних лічильників газу до товариства не надходило. Отже, звернувшись до суду із позовом, позивачі не довели, що їхні права на встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку та терміни, встановлені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", відповідачем порушені та оспорені, а також, що строки виконання відповідачем обов'язку зі встановлення лічильників на час звернення до суду та на час розгляду справи сплинули. На час звернення із позовом, 18 березня 2019 року, була чинною редакція статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", яка не змінилася і на час ухвалення судом першої інстанції рішення, якою передбачено встановлення споживачам, у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року індивідуальних лічильників.

Отже, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача забезпечити позивачів індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками у строк до 01 січня 2018 року, оскільки таке забезпечення передбачено законом у строк до 01 січня 2021 року, який на час розгляду справи не настав.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у грудні 2019 року, позивачі просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що у травні 2017 року (місяць отримання уповноваженою мешканцями особою листа відповідача від 11 травня 2017 року) на час виникнення спірних правовідносин, був чинним Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", у редакції зі змінами, внесеними Законом від 09 квітня 2015 року № 329-VIІ. Відповідно до статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначено обов'язок ПАТ "Криворіжгаз" встановити за власний рахунок квартирні прилади обліку газу в багатоквартирних будинках саме до 01 січня 2018 року. Зазначають, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). Факт порушення прав позивачів підтверджується листом відповідача від 11 травня 2017 року № 01.3-ЛВ-8374-0517, де зазначено, що Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ "Криворіжгаз" на 2016-2025 роки передбачено лише встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу у будинку АДРЕСА_2, проте судами першої та апеляційної інстанцій не було надано правову оцінку цьому доказу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law25~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law26~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачі є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_2 та є споживачами послуг з газопостачання.

У березні 2017 року позивачами були проведені загальні збори співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2, на яких прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" та делеговано ці повноваження ОСОБА_50.

На підтвердження заявлених вимог позивачі надали лист ПАТ "Криворіжгаз" від 11 травня 2017 року, яким надано відповідь щодо порядку встановлення індивідуальних (внутрішньоквартирних) лічильників природного газу у будинку АДРЕСА_2.

Зазначена відповідь надана на звернення мешканки будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_50.

Будь-яких доказів на підтвердження факту звернень позивачів, які є мешканцями будинку АДРЕСА_2, із вимогами про встановлення індивідуальних (внутрішньоквартирних) лічильників та отримання відмови до суду не надано.

Згідно з відповіддю ПАТ "Криворіжгаз" від 20 листопада 2019 року на запит заяв або звернень позивачів щодо встановлення індивідуальних лічильників газу до відповідача не надходило.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок про те, що "зі змісту ~law29~ випливає обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. ~law30~ визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до ~law31~ зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, -до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз"; визнання, що ПАТ "Криворіжгаз" відповідно до ~law32~ зобов'язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам ~law33~".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 524/7637/16-ц (провадження № 14-470цс19) зазначено, що "відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб'єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Таким чином, позивач правомірно просив встановити йому індивідуальний газовий лічильник, а не загальнобудинковий, як на тому наполягав відповідач, тому в ПАТ "Кременчукгаз" не було законних підстав для нарахування йому об'ємів природного газу в розмірі граничної місячної норми споживання на одну особу, визначеному в Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2020 року в справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) зазначено, що "вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитись фінансування робіт з оснащення позивачів лічильниками газу, апеляційний суд правильно вважав, що саме на відповідача покладено обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 6 Закону України

"Про забезпечення комерційного обліку природного газу" в редакції на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин, де зазначався строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, а так як відповідачем було відмовлено у встановленні таких лічильників, - позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню в повному обсязі. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17. Враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" були внесені зміни, зокрема і в Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", оскільки спірні правовідносини є триваючими".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року в справі № 210/5132/19 (провадження № 61-4893св20) зазначено, що "стаття 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначає обов'язок газорозподільної організації встановити лічильники газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року. Аналіз положень стаття 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов'язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ним сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. З урахуванням наведеного відмова встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів".

Аргументи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій частково проігноровано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), не заслуговують на увагу, оскільки висновки цієї постанови не суперечать висновкам, яких дійшли суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Як зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Проте, як встановлено судами, позивачами не надано доказів на підтвердження звернення ними, кожним окремо або із колективним звернення, до відповідача із вимогами про встановлення індивідуальних квартирних лічильників та отримання відмови щодо встановлення кожному індивідуального лічильника газу.

Згідно з відповіддю АТ "ОГС "Криворіжгаз від 20 листопада 2019 року заяв або звернень позивачів щодо встановлення індивідуальних лічильників газу до відповідача від позивачів не надходило.

Посилання заявників на лист відповідача від 11 травня 2017 року № 01.3-ЛВ-8374-0517 є необґрунтованим, оскільки зазначений лист наданий у відповідь на звернення мешканки будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_50.

Жодних доказів на підтвердження звернень позивачів, що є мешканцями будинку АДРЕСА_2 із вимогами про встановлення індивідуальних (внутрішньо квартирних) лічильників та отримання відмови - суду не надано.

Крім того, на момент звернення до суду із позовом і на моменту ухвалення оскаржуваних рішень до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" були внесені зміни, зокрема і до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що права позивачів на встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку та терміни, встановлені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", відповідачем не порушені, строки виконання відповідачем обов'язку із встановлення лічильників на час звернення до суду та на час розгляду справи не сплинули, при цьому чинним законодавством - для спірних правовідносин - не передбаченого можливості судового захисту права особи від можливих порушень або посягань на майбутнє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до незгоди із судовими рішеннями та переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик