Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.04.2019 року у справі №206/4252/18

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 206/4252/18-ц

провадження № 61-6632св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради,

відповідачі: ОСОБА_1, яка також є законним представником ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: Управління-служба у справах дітей Самарської районної

у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року у складі судді Маштака К. С.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року

у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради) звернувся

до суду з позовом до ОСОБА_1, яка також є законним представником ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Управління-служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про виселення та зняття з реєстрації місця проживання.

Позовна заява мотивована тим, що КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування. Відповідно до установчих документів, його майно є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та закріплюється за ним на правах оперативного управління, шляхом володіння та користування майном.

Позивач зазначав, що 06 жовтня 1992 року Дніпропетровським обласним відділом соціального забезпечення ОСОБА_1 було видано путівку для зарахування її на повне державне утримання КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, як дочки ОСОБА_6, який помер у 2016 році, та ОСОБА_7, яка проживала

у пансіонаті ще з 1980-х років та знаходилася на повному державному забезпеченні як особа з І та ІІ групою інвалідності.

Фактично ОСОБА_1 проживала в пансіонаті з народження. Після досягнення нею повноліття, позивачем її було повідомлено про те, що її було знято з повного державного забезпечення, а також було запропоновано

їй добровільно вирішити питання щодо свого виселення та зняття

її з реєстрації за місцем проживання.

Зазначав, що у 2008 році відповідачка виїхала з пансіонату, при цьому періодично відвідувала свою матір, проте з реєстрації за місцем проживання не знялась.

У 2017 році під час одного із приїзду до матері ОСОБА_1 приїхала

зі своїми чотирма неповнолітніми дітьми і, як вважав позивач, незаконно, без будь-яких правових підстав, порушуючи статут закладу, перебувала

у пансіонаті, займаючи двомісну кімнату на третьому поверсі, блоку "Б".

З урахуванням викладеного, КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради просив суд усунути йому перешкоди

у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення ОСОБА_1, її неповнолітніх дітей: ОСОБА_2,

2010 року народження, ОСОБА_3,2014 року народження,

ОСОБА_4,2015 року народження, ОСОБА_5,2012 року народження, та зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання

за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року у задоволенні позову КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було доведено обґрунтованості підстав посилання у позові на статут та норми статей 319, 321, 391 ЦК України, відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування

та розпорядження своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що право користування ОСОБА_1 спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при цьому виселення

ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей із вказаної кімнати, як вважав суд першої інстанції, є невиправданим втручанням у їх право на повагу

до житла та порушенням з боку держави на забезпечення інтересів дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів

у їх сукупності та дійшов правильного висновку про те, що відповідачка, проживаючи у житлових кімнатах разом зі своїми дітьми, не порушує права позивача, який не є власником цієї будівлі і здійснює лише оперативне управління, що не дає йому прав відповідно до статей 319,321,

391 ЦК України заявляти позовні вимоги про усунення перешкод

у користуванні та розпорядженні майном, шляхом виселення

ОСОБА_8 разом з її дітьми. Крім того відповідачка працевлаштована у КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат".

Суд апеляційної інстанції вважав, що виселення малолітніх дітей

ОСОБА_1 разом із матір'ю є очевидним порушенням інтересів дітей,

що суперечить положенням національного та міжнародного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,

КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зазначену цивільну справу

із Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, належним чином

не досліджено надані докази у їх сукупності.

КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради вважав, що ОСОБА_1 безпідставно вселилась та проживає разом зі своїми дітьми у житлових кімнатах пансіонату, а також вважав,

що виселення малолітніх дітей разом із їх матір'ю не буде порушенням забезпечення інтересів дитини, оскільки батько цих дітей добровільно зареєстрував їх за адресою свого місця проживання.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 жовтня 1992 року Дніпропетровським обласним відділом соціального забезпечення за № 686 на ім'я ОСОБА_1,1990 року народження, було виписано путівку у Дніпропетровський будинок-інтернат, розташований

за адресою: АДРЕСА_1. У путівці наявна інформація про батьків ОСОБА_1, зокрема: матір - ОСОБА_7

та батька - ОСОБА_6, які на підставі наказу директора № 197

з 07 жовтня 1992 року були прийняті на повне забезпечення (а. с. 9).

Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18).

23 травня 2008 року назву Дніпропетровський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів було змінено на КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, відповідно

до витягу з рішення Дніпропетровської обласної ради № 402-15/У.

Згідно із статутом КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, затвердженим рішенням Дніпропетровської обласної ради від 28 жовтня 2016 року № 106-6/VІІ

(у новій редакції), КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування (а. с. 19-32).

Відповідно до пунктів 3.1., 3.4. статуту заклад є юридичною особою. У своїй діяльності керується чинним законодавством України, статутом, рішенням органу управління майном, розпорядженнями голови обласної ради, внутрішніми документами закладу.

Згідно із пунктами 4.1., 4.2., 4.5. статуту майно закладу становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається

в самостійному балансі закладу. Майно закладу є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області

та закріплюється за ним на правах оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, заклад володіє, користується зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству, статутові.

Розпорядження закріпленим за закладом майном здійснюється

з дозволу органу управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством України. З дозволу органу управління майном заклад має право здавати юридичним та фізичним особам у оренду майно в порядку, встановленому чинним законодавством України та органом управління майном.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 20 грудня 2010 року будівлі та споруди КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради за адресою:

АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, в особі Дніпропетровської обласної ради (а. с. 101).

Пунктом 3.22 Положення про Дніпропетровський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, затвердженого наказом Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації

від 10 травня 2002 року № 87, після досягнення 18-річного віку діти,

які народились від батьків, мешканців будинку-інтернату, відраховуються

з будинку-інтернату (а. с. 33-39).

27 травня 2008 року листом за № 2-31 Дніпропетровським будинком-інтернатом для громадян похилого віку та інвалідів ОСОБА_1 було повідомлено про те, що з 28 травня 2008 року, у зв'язку із досягненням повноліття, вона знята з державного забезпечення. Поставлено питання щодо відрахування ОСОБА_1 з пансіонату (а. с. 10).

11 грудня 2017 року КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звертався до Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації з проханням розглянути питання щодо надання допомоги у виділенні кімнати в соціальному гуртожитку ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям з подальшим зняттям

її з реєстрації за адресою пансіонату (а. с. 11-12).

04 грудня 2017 року КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звертався до Управління - служби

у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради з метою забезпечення належного догляду за неповнолітніми дітьми

ОСОБА_1, адміністрація геріатричного пансіонату просила розглянути питання щодо відібрання дітей від матері без позбавлення батьківських прав, через неможливість забезпечити належний догляд своїм неповнолітнім дітям (а. с. 13).

04 липня 2018 робочою групою, призначеною на підставі наказу виконуючої обов'язки директора Департаменту соціального захисту населення

Сливною В. О. без номеру та дати, для перевірки умов проживання

та підстав перебування сім'ї ОСОБА_1 у КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, було встановлено, що ОСОБА_1 та її діти перебувають у пансіонаті без законних підстав, умови проживання ОСОБА_6 незадовільні, умови проживання неповнолітніх дітей в пансіонаті може становити загрозу їх життю

та здоров'ю. Останнє місце роботи ОСОБА_1 -

КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради.

Рішенням виконавчого комітету Самарської районної

у місті Дніпрі ради від 18 травня 2018 року № 147 ОСОБА_1 було відмовлено у постановці на квартирний облік, у зв'язку із реєстрацією

та проживанням у КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради та відсутністю реєстрації дітей

(а. с. 56-60).

З 01 жовтня 2018 року адреса місця проживання ОСОБА_2,2010 року народження, ОСОБА_3,2014 року народження, ОСОБА_4,

2015 року народження, ОСОБА_5,2012 року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відповідними довідками про реєстрацію місця проживання особи (а. с. 78-81).

Управління - служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради у відповідь на запит № 1-270 КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради від 04 грудня 2017 повідомило, що правові підстави для відібрання у ОСОБА_1 її малолітніх дітей відсутні. Разом із тим повідомлено, що ОСОБА_1 проживає у пансіонаті на законних підставах, оскільки зареєстрована за адресою пансіонату (а. с. 14-15).

11 грудня 2017 спеціалістом Управління - служби у справах дітей районної

у місті Дніпрі ради та фахівцем центру соціальних служб для сім'ї, дітей

та молоді родину було відвідано за місцем мешкання та з'ясовано,

що ОСОБА_1 з дітьми та бабою дітей займають дві кімнати

у пансіонаті. Житлово-побутові умови задовільні, у кожної дитини є окреме спальне місце, вдосталь одягу, взуття, іграшок, книжок. Для старшого хлопчика є місце для навчання. ОСОБА_2 навчається у 1 класі НВК № 110, пропусків уроків без поважних причин не має. До школи дитину привозить мати або її родичі. До центру соціальних служб для сім'ї, дітей

та молоді районної у місті ради направлено листа щодо взяття сім'ї

під соціальний супровід та надання матері всебічної допомоги.

Відповідно до розпорядження виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області

від 23 березня 1983 року № 52р, розглянувши клопотання Дніпропетровського будинку - інтернату для пристарілих та інвалідів,

а також міського професіонального технічного училища № 13, у зв'язку

із гострою недостатністю обслуговуючого персоналу, спеціалістів та вкрай тяжким положенням в наданні житла співробітникам та молодим спеціалістам, було дозволено тимчасову прописку Дніпропетровському будинку-інтернату для пристарілих та інвалідів, виділивши для тимчасового проживання 20 кімнат під сімейний гуртожиток, на першому поверсі, блоку "Б" (а. с. 100).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права

є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону

за рішенням суду.

Частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто

не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений

у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,

за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної

та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 109 ЖК Української РСР виселення

із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Частиною 3 статті 116 ЖК України передбачено, що особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення.

Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи

з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється "згідно із законом",

не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені

у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як "необхідне

в демократичному суспільстві".

Формулювання "згідно із законом" не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається

до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", § 43).

Втручання у право на повагу до житла має бути також "необхідним

у демократичному суспільстві", тобто, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності" та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" ("Zehentner v. Austria"), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про "необхідність у демократичному суспільстві" виселення відповідачів із житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання

у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості

у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для

її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети

за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом

на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" ("Stankova v. Slovakia"), заява № 7205/02, § 60-63).

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Відповідно до ЦК України власник має право на усунення будь-яких порушень своїх прав будь-яким прийнятним шляхом.

Відмовляючи у задоволенні позову КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради про виселення та зняття

з реєстрації місця проживання відповідачки, суд апеляційної інстанції

на зазначені положення достатньої уваги не звернув.

Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам позивача про те, що у відповідності до пункту 2.1 статуту КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради заклад створений з метою постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни

та праці, інвалідів, а також громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового

й медичного обслуговування (а. с. 19-32).

Згідно пункту 1.1 Типового Положення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29 грудня 2001 року № 549, будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, пансіонат посилався на те,

що ОСОБА_1 є особою, якій 06 жовтня 1992 року Дніпропетровським обласним відділом соціального забезпечення було видано путівку № 686 для зарахування її на повне державне утримання до будинку, оскільки вона

є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які проживаюли у пансіонаті

з 1980 року та знаходились на повному державному забезпеченні, є особами з інвалідністю І та ІІ групи, та була з саме цих підстав зареєстрована

у спірному житлі.

При цьому позивач звертав увагу на те, що пунктом 3.22 Положення про Дніпропетровський будинок-інтернат для громадян похилого віку

та інвалідів, затвердженого наказом Головного управління праці

та соціального захисту населення облдержадміністрації від 10 травня

2002 року № 87, встановлено, що після досягнення 18-річного віку діти, які народилися від батьків, мешканців будинку-інтернату, відраховуються

з будинку-інтернату (а. с. 33-39).

Крім того, обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилався на те, що

з 2008 року ОСОБА_1 виїхала з пансіонату після зняття її з повного державного забезпечення, проте не знялась з реєстрації у пансіонаті,

а у 2017 році, на його думку, незаконно, без будь-яких правових підстав, порушуючи статут закладу, вселилась разом із дітьми в кімнату

у двомісному блоці на другому поверсі блоку "Б".

На підтвердження незаконності вселення ОСОБА_1 пансіонат посилався на листи до Управління служби у справах дітей, датовані

2017-2018 роками, які на думку позивача, судом безпідставно не взяті

до уваги.

Також пансіонат зазначав про те, що суд безпідставно не взяв до уваги докази, подані позивачем, про те, що відповідач з дітьми зайняла кімнату наприкінці 2017 року, тому, на думку позивача, суд безпідставно вказував на те, що ОСОБА_1 користується спірною кімнатою тривалий час.

Крім того позивач у своїх письмових поясненнях просив врахувати те,

що відповідачі не є ані громадянами похилого віку, ані ветеранами війни

та праці, чи то інвалідами, не мають вони і відповідної путівки Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації для направлення на проживання у геріатричному закладі, вселились незаконно

до пансіонату у 2017 році. КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звертав увагу на практику ЄСПЛ у справах "Кривіцька і Кривіцький проти України ", "Прокопович проти Росії" вказуючи, що на думку ЄСПЛ, саме тривалий час проживання особи у житлі (наявність триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання) є достатньою підставою для того, щоб вважати таке відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) (а. с. 94-99).

Суд апеляційної інстанції не дав оцінки цим доводам позивача, не навів мотивів їх відхилення та не зробив висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що виселення відповідачів із вказаної кімнати

є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, недостатнім чином мотивував непропорційність втручання у право користування ОСОБА_1 вищевказаним житлом, не надав належної оцінки меті,

на досягнення якої спрямовані позовні вимоги.

Також судом апеляційної інстанції не перевірено доводів позивача

та не надано належної оцінки тому, що у дітей: ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є батько, який після звернення позивача до суду з цим позовом, добровільно зареєстрував дітей за адресою свого місця проживання; з 01 жовтня 2018 року місце проживання ОСОБА_2,2010 року народження, ОСОБА_3,

2014 року народження, ОСОБА_4,2015 року народження,

ОСОБА_5,2012 року народження, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 78-81).

Таким чином суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином пропорційності виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення,

не дослідив обставин щодо наявності у батька дітей іншого житла, в якому зареєстроване їхнє місце проживання, умов для проживання дітей

та їх розвитку у житлі, в якому вони зареєстровані та у якому за ними зберігається право проживання, а також, чи перестали існувати правові підстави для користування спірним житлом відповідачами, які, на думку позивача володіють таким приміщенням незаконно.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції є передчасними.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Перевірка доводів заявника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи у касаційному порядку.

Тому Верховний Суд позбавлений можливості зробити висновок про законність та обґрунтованість судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

При новому розгляді справи суду необхідно дослідити надані докази

у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович