Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 607/22488/20

провадження № 61-10826св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Великогаївська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2022 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Дикун С. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Великогаївська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 03 березня 2020 року його батько ОСОБА_4 зробив заповітне розпорядження та заповів йому належний на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1281 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією ж адресою.

Крім цього, батько у цьому ж заповіті заповів ОСОБА_5 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією адресою та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в с. Клебанівка Підволочиського району.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і відкрилась спадщина на належне йому майно.

Позивач звернувся до державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте його повідомили про те,що 15 травня 2020 року його батько заповів усе своє майно громадянці ОСОБА_3 .

Позивач зазначав, що його батько хворів онкологічним захворюванням, систематично приймав сильнодіючі знеболювальні ліки, а відтак під час складання заповіту на ім`я ОСОБА_3 через власний психічний та емоційний стан не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати заповіт ОСОБА_4 , який складено на користь ОСОБА_3 та посвідчений 15 травня 2020 року секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при посвідченні оспорюваного заповіту його батько не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину. Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. При цьому зазначив, що сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої хвороби не є достатнім доказом його неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров`я.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 липня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якійпросив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2022 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

21 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

03 березня 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 15, відповідно до якого належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1281 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією адресою, заповів позивачу ОСОБА_1 .

Також ОСОБА_4 03 березня 2020 року заповів ОСОБА_5 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією адресою та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в с. Клебанівка Підволочиського району.

Також 03 березня 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 16, відповідно до якого належну йому земельну ділянку площею 3,3827 га для ведення товарного с/г виробництва, що розташована на землях Клебанівської сільської ради Підволочиського району, заповів ОСОБА_3

15 травня 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 33, відповідно до якого все майно, яке на день смерті буде йому належати, де б воно не знаходилось і в чому б не полягало, заповів ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 68 років.

З довідки Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 10 червня 2020 року № 853 вбачається, що ОСОБА_3 проживає без реєстрації в с. В.Гаї Тернопільського району і за рахунок власних коштів здійснювала поховання гр. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та до дня смерті проживав разом із ОСОБА_3 в с. В. Гаї Тернопільського району та вони вели спільне господарство.

З матеріалів медико-експертної справи особи з інвалідністю І групи, підгрупи «Б», ОСОБА_4 , 1952 року народження, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_4 мав заключний діагноз: Хондросаркома лівої в/гомілкової кістки (видалення пухлини 2019 рік). Рецидив ІІ кл. гр.

Після огляду сімейним лікарем ОСОБА_6 було встановлено, що об`єктивно загальний стан ОСОБА_4 після ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна, відносно задовільний. Діагноз: Хондросаркома лівої в/гомілкової кістки (видалення пухлини 2019 рік). Рецедив ІІ кл. гр. ІХС. Кардіосклероз у поєднанні з метаболічною кардіоміопатією. КВР 2. СН І ст. Хронічний персистуючий гепатит. Хронічний калькульозний холецистит. Нефроптоз лівої нирки І ст.

Згідно повідомлень КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради № 03-1/2807 від 27 липня 2021 року, № 03-7/3155 від 17 серпня 2021 року ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікаря-психіатра поліклінічного відділення не звертався.

Висновком судово-психіатричної експертизи № 510 від 15 листопада 2021 року встановлено, що ОСОБА_4 на період, який відноситься до складання ним заповіту на користь ОСОБА_3 (15 травня 2020 року) психічними хворобами чи тимчасовими розладами психічної діяльності не страждав, міг давати звіт своїм діям та керувати ними.

З висновку експертів посмертної комплексної комісійної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи № 27 від 09 травня 2023 року вбачається, що оскільки відсутні будь-які об`єктивні дані про наявність в ОСОБА_4 психічних розладів за період його лікарського спостереження, то враховуючи принцип презумції психічного здоров`я на період, який відноситься складання ОСОБА_4 заповіту, він психічними розладами чи тимчасовими розладами психічної діяльності не страждав, тому міг давати звіт своїм діям та керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У висновках судово-психіатричної експертизи № 510 КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» від 15 листопада 2021 року тапосмертної комплексної комісійної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи № 27 від 09 травня 2023 року встановлено, що ОСОБА_4 станом на 15 травня 2020 року за своїм психічним станом, з урахуванням здійснюваної йому тоді медикаментозної терапії, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Установивши, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів ту обставину, що ОСОБА_4 на час складання оспорюваного заповіту 15 травня 2020 року перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов