Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №233/3745/17

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 233/3745/17

провадження № 61-24554св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Донецької області, Головне управління Національної поліції у Донецькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня

2017 року у складі судді Каліуш О. В. та постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Саннікової О. С., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Донецької області, Головного управління національної поліції у Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів внутрішніх справ.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, необґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, тобто незаконного кримінального переслідування протягом 49 місяців, а саме

з 27 травня 2013 року по 10 липня 2017 року, йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 500 000,00 грн та яка полягає в тому, що у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням він був звільнений з посади оперуповноваженого відділу карного розшуку УМВС на Донецькій залізниці згідно із наказом 190 о/с від 17 квітня 2013 року.

Після звільнення, у зв`язку з тим, що стаття звільнення була негативна, він фактично не мав засобів до існування, так як після того, як він став на облік до центру зайнятості, перші три місяці він взагалі не отримував допомоги по безробіттю, а останні дев`ять місяців отримував по 545,00 грн на місяць.

Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він був змушений 1 рік відмічатися в Костянтинівському МРВ кримінально-виконавчої інспекції, в результаті чого на нього були накладені обмеження, передбачені статтею 76 КК України.

Крім того, у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, у нього зіпсувалися родинні та дружні зв`язки, так як більшість його друзів співробітники правоохоронних органів, які припинили з ним дружні стосунки.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь

500 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 01 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 148 160,00 грн.

Рішення суду мотивовано тривалістю кримінального переслідування -

з 27 травня 2013 року по 04 квітня 2017 року, а саме 3 роки 10 місяців 9 днів, вимушеності позивача докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, глибин моральних страждань та принципів розумності та справедливості. Місцевий суд вважав, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві має бути 46,3 мінімальних заробітних плат, розмір яких приймається співмірним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення рішення судом, тобто 148 160,00 грн

(46,3 місяці х 3 200,00 грн), вважаючи також, що така сума жодним чином не призведе до збагачення позивача, а буде лише частковим відновленням попереднього стану, пов`язаного з тривалим кримінальним провадженням та компенсацією моральних страждань.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу прокуратури Донецької області задоволено.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 01 грудня 2017 року змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 74 080,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення суми відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом не було враховано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн. Апеляційний суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди в розмірі

74 080,00 грн (46,3 місяців х 1 600,00 грн).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

30 березня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня

2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що ОСОБА_1 пошкодив автомобіль.

Апеляційний суд своєю постановою не тільки не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, ще й зменшив розмір грошової компенсації, який був встановлений судом першої інстанції.

Доводи інших учасників справи:

У червні 2018 року від прокуратури Донецької області та національної поліції України Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Верховного Суду надійшли відзиви, у якому відповідачі просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня

2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Щодо заявлених клопотань:

Одночасно у своєму відзиві прокуратура Донецької області просить здійснювати розгляд справи за участю представника прокуратури.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року у задоволенні клопотання прокуратури Донецької області про розгляд справи за участю представника прокуратури, - відмовлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 296 КК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2017 року.

28 травня 2013 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня

2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України, складений обвинувальний акт.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 09 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статі 296 КК України та йому призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з встановленням іспитового строку на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 березня 2014 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 09 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України залишено без змін.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 березня 2014 року відносно ОСОБА_1 скасовано, справу призначено на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 09 грудня 2013 року відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України скасовано та призначено на новий розгляд у тому ж суді в іншому складі.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України та звільнено від призначеного покарання.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року щодо

ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 26 грудня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року, відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України повернуто прокурору.

Постановою прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури від 04 квітня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня 2013 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України закрито у зв`язку з відсутністю у діях підозрюваного ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 року відмовлено у задоволенні скарги

ОСОБА_1 на постанову прокурора місцевої прокуратури від 04 квітня 2017 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006 від 08 квітня

2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 липня 2017 року ухвалу слідчого судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 року за скаргою ОСОБА_1 на постанову прокурора про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380001006, залишено без змін.

За таких обставин судами встановлено, що ОСОБА_1 зазнавав незаконного кримінального переслідування протягом тривалого часу з

27 травня 2013 року (з часу повідомлення про підозру) по 04 квітня

2017 року (прийняття рішення про закриття кримінального провадження), а саме протягом 3 років 10 місяців 9 днів (46,3 місяців), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та завдало позивачу моральних страждань. Згідно пояснень позивача він страждав через приниження його честі, ділової репутації працівника органу внутрішніх справ, а з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Крім того, позивач змушений був протягом року виконувати обов`язки та мати відповідні обмеження, передбачені статтею 76 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Таким чином, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди помилково застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600,00 грн.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Проте, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року до спірних правовідносин відсутні.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня

2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18),

від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження

№ 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 19 грудня 2018 року у справі

№ 214/5262/15-ц (провадження № 61-34358св18), від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц (провадження № 61-19св17).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, суд касаційної інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві слід відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 148 160,00 грн, розмір якої визначено, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи помноженого на кількість місяців перебування під слідством та судом, в даному випадку в період з 27 травня 2013 року по 04 квітня 2017 року, що складає 46,3 місяців (46,3 місяців х

3 200,00 грн = 148 190,00 грн).

Апеляційний суд вдався до переоцінки доказів у справі, дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення що не відповідає закону.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог статті 388 ЦК України, та помилково було змінено рішенням апеляційного суду.

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом змінено законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення районного суду.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що ОСОБА_1 пошкодив автомобіль, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказані факти не є предметом дослідження у даній справі, так як не стосуються предмета заявлених вимог.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 22 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року в іншій

частині - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цих частинах відсутні.

Керуючись статтями 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило