Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №199/1535/16

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 199/1535/16-ц

провадження № 61-38695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом), комунальне підприємство "Житлосервіс-9" Дніпропетровської міської ради,

треті особи: комунальне підприємство "Житлосервіс-9" Дніпропетровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко Катерина Володимирівна, відділ держаної реєстрації на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Варенко О. П., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, комунального підприємства "Житлосервіс-9" Дніпропетровської міської ради (далі - КП "Житлосервіс-9") про визначення порядку користування квартирою, розподіл особового рахунку на оплату житлово-комунальних послуг.

Позов мотивовано тим, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Іншим співвласником квартири є ОСОБА_2, з якою він не міг дійти згоди щодо порядку володіння та користування квартирою.

Зазначав, що разом із співвласником ОСОБА_2 вони сплачують за комунальні послуги, проте виконання обов'язку щодо оплати комунальних послуг ускладнюється через наявність лише одного особового рахунку та відсутністю взаєморозуміння між співвласниками.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визначити порядок користування указаною квартирою відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 березня 2017 року, виділивши йому в користування: приміщення 4 (вбудована шафа); приміщення 5 (частина житлової кімнати); балкон, разом 18,4 кв. м; виділити в користування ОСОБА_2: приміщення 6 (житлова кімната); приміщення 7 (житлова кімната); разом: 18,4 кв. м; залишити в загальному користуванні: приміщення 1 - коридор; приміщення 2 - вбиральня (суміщена); приміщення 3 (кухня); приміщення 5 (частина житлової кімнати 5); зобов'язати ОСОБА_2 виконати спільно з ним переобладнання квартири згідно висновку експерта № 4373/4374/-16, складеного 17 березня 2017 року за результатами судової будівельно-технічної експертизи, а саме: в приміщенні 5 (21,3) встановити перегородки з дверним прорізом для влаштування 2-х приміщень: транзитного коридору площею 4,4 кв. м та приміщення житлової кімнати площею 16,9 кв. м; перенести двірний проріз в приміщення 7 в сторони; демонтувати перегородку між приміщеннями 6 і 7 для влаштування житлової кімнати 18,4 кв. м; закласти двірний проріз між приміщеннями 5 та 6 відповідно до додатку № 1 висновку експерта № 4373/4374/16, складеного 17 березня 2017 року за результатами судової будівельно-технічної експертизи; зобов'язати ОСОБА_2: не чинити перешкоди у користуванні виділеними йому кімнатами та приміщеннями загального користування в спірній квартирі; зобов'язати КП "Житлосервіс-9" Дніпропетровської міської ради розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються у квартиру.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: КП "Житлосервіс-9" Дніпропетровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К.

В., відділ держаної реєстрації на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання правочину недійсним, витребування оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру з чужого незаконного володіння.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вона та її брат ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири по 1/2 частині кожний на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 серпня 2008 року. Їй стало відомо, що на підставі договору дарування від 21 жовтня 2015 року 1/2 частина указаної перейшла у власність ОСОБА_4 без її згоди, як співвласника іншої її частини. Вважала, що договір дарування є недійсним, оскільки вона згоду на вчинення правочину не надавала, він вчинений з порушенням вимог частини 1 статті 215 ЦК України, а саме - недодержання сторонами вимог, встановлених частини 1 статті 215 ЦК України.

Зважаючи на викладене вище, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частини спірної квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. за реєстровим № 2028, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 оригінал свідоцтва про право власності на квартиру.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_2 залишені без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки кімната 5 є прохідною до кімнат 6,7, які ОСОБА_1 просить передати в користування відповідача та вхід до кімнат можливий через встановлення перегородок та влаштування дверного прорізу, зважаючи, що проти перенесення існуючого дверного прорізу та демонтажу перегородок між приміщеннями ОСОБА_2 заперечує, суд вважав, що такий порядок користування приміщеннями, порушує права відповідача, як співвласника квартири, а тому позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, зобов'язання ОСОБА_2 виконати спільно з ОСОБА_4 переобладнання спірної квартири згідно висновку експерта № 4373/4374/-16, складеного 17 березня 2017 року за результатами судової будівельно-технічної експертизи задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач не надав доказів того, що ОСОБА_2 будь-яким чином перешкоджає ОСОБА_4 у володінні та користуванні квартирою. ОСОБА_1 має ключі від спірної квартири та вільний доступ до неї. За таких підстав позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні квартирою також задоволенню не підлягають.

Суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір дарування 1/2 частини спірної квартири, зважаючи, що при укладенні договору дарування чинний ЦК України не передбачає обов'язкове повідомлення другого співвласника про відчуження за договором дарування частки квартири, суд вважає, що оспорюваний договір був вчинений з дотриманням вимог статей 203, частини 1 статті 215 ЦК України, а, отже, у зустрічному позові про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири та в частині витребування з незаконного володіння оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 залишені без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив первісний та зустрічний позови без задоволення. При цьому правильно виходив із того, що кімната 5 є прохідною до кімнат 6,7, які ОСОБА_1 просить передати в користування ОСОБА_2, вхід до кімнат можливий через встановлення перегородок та влаштування дверного прорізу, а вхід до квартири є лише один, через житлове приміщення, що виділяється одному із співвласників, проти перенесення існуючого дверного прорізу та демонтажу перегородок між приміщеннями ОСОБА_2 заперечує.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції вірно вважав, що такий порядок користування приміщеннями порушує права одного із співвласників квартири, а тому позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, зобов'язання ОСОБА_2 виконати спільно з ОСОБА_4 переобладнання квартири задоволенню не підлягають.

Крім того, судом першої інстанції вірно вказано на відсутність належних та допустимих доказів того, що відповідачка будь-яким чином перешкоджає ОСОБА_4 у користуванні квартирою, що стало підставою відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині усунення перешкод у користуванні квартирою.

Що стосується питання поділу особового рахунку, то воно вирішується шляхом звернення особи із письмовою заявою про таке до відповідного житлового органу з додатком про підтвердження права власності особи на частину квартири. Доказів того, що ОСОБА_1 звертався у встановленому законом порядку із такою заявою та останньому в цьому було відмовлено, суду надано не було. В такому випадку звернення до суду в цій частині є передчасним, а тому ця вимога обґрунтовано була залишена судом без задоволення.

Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що спірний договір дарування відповідає вимогам статті 203 ЦК України, та правильно відмовив у позовних вимогах в частині витребування оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру з огляду на те, що це питання може бути вирішено іншим шляхом, зокрема, шляхом отримання дублікату свідоцтва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення в частині його незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позову.

Отже, судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не перевіряється.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд порушив основоположний принцип цивільного процесуального права - рівність сторін у цивільному процесі, поставив права та інтереси відповідача вище його прав, як власника майна. Не врахував при цьому доводи про те, що між співвласниками наявна конфліктна ситуація, оскільки домовленості про порядок користування квартирою сторони не дійшли, тому саме суд мав встановити порядок користування, і вважав, що це є прямим обов'язком суду вирішити такий спір.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська зазначену цивільну справу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 серпня 2008 року ОСОБА_2 та її брату ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.

На підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. за реєстровим № 2028, до ОСОБА_4 перейшло право власності на 1/2 частину указаної спірної квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.

Частинами 1 та 2 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

На підставі досліджених доказів та зазначених вимог закону, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано залишили первісний позов без задоволення. При цьому правильно виходили із того, що кімната 5 є прохідною до кімнат 6,7, які ОСОБА_1 просить передати в користування ОСОБА_2, вхід до кімнат можливий через встановлення перегородок та влаштування дверного прорізу, а вхід до квартири є лише один, через житлове приміщення, що виділяється одному із співвласників, проти перенесення існуючого дверного прорізу та демонтажу перегородок між приміщеннями ОСОБА_2 заперечує.

З огляду на встановлені обставини, суди вірно вважали, що такий порядок користування приміщеннями порушує права одного із співвласників квартири, а тому позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, зобов'язання ОСОБА_2 виконати спільно з ОСОБА_4 переобладнання квартири задоволенню не підлягають.

Крім того, судами вірно вказано на відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 будь-яким чином перешкоджає ОСОБА_4 у користуванні квартирою, що стало підставою відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 у частині усунення перешкод у користуванні квартирою.

Що стосується питання поділу особового рахунку, то воно вирішується шляхом звернення особи із письмовою заявою про вказане до відповідного житлового органу з додатком про підтвердження права власності особи на частину квартири. Доказів того, що ОСОБА_1 звертався у встановленому законом порядку із такою заявою та останньому в цьому було відмовлено, суду надано не було. У такому випадку звернення до суду в цій частині є передчасним, тому така вимога обґрунтовано була залишена судом без задоволення.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4 на те, що суди попередніх інстанцій поставили права та інтереси відповідача вище його прав, як власника майна, та не врахували при цьому доводи про те, що між співвласниками наявна конфліктна ситуація, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, яким судами надана належна правова оцінка, та не спростовують висновків судів в оскаржуваній частині судових рішень про неможливість встановлення порядку користування квартирою у спосіб, який зазначений у первісному позові, без порушення прав іншого співвласника спірної квартири.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович