Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №554/7164/21
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №554/7164/21
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №554/7164/21

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 554/7164/21

провадження № 61-2751св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «Полтавагаз») про захист прав споживачів шляхом визнання незаконними дій оператора газорозподільних систем.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 , який в установленому порядку підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Він отримував природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а отже, є споживачем природного газу і йому в порядку, установленому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» присвоєно персональний код ідентифікації споживача як суб`єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку 56ХМ26101008345Р.

Позивач зазначав, що 17 листопада 2020 року газопостачання до належного йому на праві власності будинку було припинено. Будь-яких повідомлень щодо порушення вимог Кодексу ГРС, Правил безпеки систем газопостачання з боку АТ «Полтавагаз» не надходило.

Водночас позивач вказував, що акти про припинення газопостачання (розподілу природного газу) 17 листопада 2020 року не складались, на його адресу не направлялись, відповідний акт про наявність пломб Оператора ГРМ на запірних пристроях, інвентарних заглушках наданий не був. Повідомлення через засоби масової інформації або в інший спосіб, що гарантує доведення такої інформації до споживача, про перерву в наданні послуги з розподілу природного газу, не пізніш як через три години від початку такої перерви, з зазначенням причини та строку перерви в наданні відповідної послуги не здійснено, що дає підстави вважати про незаконне припинення газопостачання.

Позивач вважав, що припинення постачання газу до належного йому будинку без достатніх правових підстав, є незаконним і порушує його права споживача побутових послуг. Невідновлення газопостачання вказує на суттєве порушення та обмеження його побутових потреб та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням наведеного позивач просив:

визнати незаконними дії АТ «Полтавагаз» щодо припинення розподілу природного газу 17 листопада 2020 року до житлового будинку АДРЕСА_1 ;

стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь вартість недоотриманого газу за опалювальний період з 18 листопада 2020 року до 23 липня 2021 року у сумі 43 192,48 грн;

стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь додаткові витрати, пов`язані з протиправним припиненням розподілу газу у сумі 1 102 825,71 грн;

стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 17 жовтня 2022 року, у складі судді Тімошенко Н. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернувся до АТ «Полтавагаз» із заявою про видачу технічних умов на реконструкцію систем газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 тільки 26 листопада 2020 року, що свідчить про відсутність будь-яких договірних правовідносин між позивачем та АТ «Полтавагаз» з газопостачання станом на 17 листопада 2020 року.

Суд першої інстанції керувався тим, що аварійна ситуація призвела до припинення розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , тому підстави для стягнення з АТ «Полтавагаз» на користь позивача вартості недоотриманого газу за опалюваний період з 18 листопада 2020 року до 23 липня 2021 року, матеріальних витрат та моральної шкоди відсутні.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважав його постановленим при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що призвело до винесення судового рішення, яке не відповідає закону та підлягає скасуванню в повному обсязі. Просив ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а саме: визнати незаконними дії АТ «Полтавагаз» з припинення розподілу природного газу 17 листопада 2020 року житлового будинку АДРЕСА_1 ; стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь вартість недоотриманого газу за опалювальний період з 18 листопада 2020 року до 23 липня 2021 року у сумі 43 192,48 грн; стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь додаткові витрати, пов`язані з протиправним припиненням розподілу газу у сумі 1 102 825,71 грн; стягнути з АТ «Полтавагаз» на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 50 000 грн; судові витрати покласти на позивача.

Полтавський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав незаконними дії АТ «Полтавагаз» щодо припинення розподілу природного газу 17 листопада 2020 року житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнув з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 вартість недоотриманого газу за період з 18 листопада 2020 року до 23 липня 2021 року у сумі 43 192,48 грн.

Стягнув з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 матеріальні витрати, пов`язані з протиправним припиненням розподілу газу у розмірі 1 097 722,10 грн.

Стягнув з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у сумі 50 000 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у судовому рішенні.

Апеляційний суд, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 554/9800/17 (провадження № 61-9121св20), керувався тим, що припинення розподілу природного газу відбулося без відома позивача; підставою відключення став неналежний стан системи газопроводу, який перебуває на балансі відповідача, а тому не потребує ніяких дій з боку споживача для їх усунення; внутрішня система газопостачання, на об`єкті належному позивачеві, на момент відключення перебувала у справному стані, тому працівники відповідача повинні були відновити позивачеві газопостачання у передбачені законом строки без вжиття останнім будь-яких дій. Отже, вказане свідчить про незаконність дій АТ «Полтавагаз» щодо припинення розподілу природного газу до належного позивачеві будинку.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості недоотриманого газу за період з 18 листопада 2020 року до 23 липня 2021 року у сумі 43 192,48 грн, взяв до уваги розрахунок, наданий позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, та зауважив, що відповідач цей розрахунок (об?єм газу і його вартість) не спростовував, подавши лише загальні доводи щодо відсутності підстав для його стягнення, виходячи з того, що, на його думку, припинення розподілу газу та подальше невідновлення вказаної послуги є діями, які вчинено в межах чинного законодавства.

Водночас апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо неподання позивачем претензії з цього приводу оператору ГРМ, оскільки цей спосіб вирішення такого питання фактично має досудовий характер та не позбавляє споживача права на безпосереднє звернення до суду за вирішенням цього питання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 1 102 825,71 грн та ухвалюючи в цій частині рішення про часткове задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що вказані вимоги є обґрунтованими, адже внаслідок раптового, безпідставного припинення газопостачання до будинку АДРЕСА_1 під час опалювального періоду, позивачеві довелося вживати дії та понести витрати на організацію, установку системи забезпечення утримання (опалення) будинку, задоволення власних побутових потреб та створення належних умов для проживання.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що таке відшкодування побутовому споживачеві передбачено Кодексом газорозподільних систем у випадку безпідставного припинення оператором ГРМ розподілу газу побутовому споживачеві. Отже, взявши до уваги доводи позивача, тривалість обмеження його прав діями відповідача, характер таких обмежень та їх вплив на право позивача, характер душевних страждань, яких зазнав позивач, апеляційний суд погодився з розміром заявленої позивачем моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі АТ «Полтавагаз» просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме щодо законності припинення (обмеження) розподілу природного газу при аварійних ситуаціях.

Касаційна скарга АТ «Полтавагаз» мотивована тим, що 17 листопада 2020 року з метою локалізації аварійної ситуації, керуючись вимогами пункту 5.7 розділу V правил безпеки систем газопостачання, працівниками АТ «Полтавагаз» було припинено (обмежено) газопостачання (розподіл природного газу) за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт. Посилаючись на пункт 5.10 глави 5 розділу V Правил безпеки систем газопостачання, заявник вказує, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що завчасне повідомлення споживачів про час і дату відключення природного газу та їх особиста присутність у випадку виникнення аварійної ситуації, чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, повідомлення про припинення (обмеження) розподілу природного газу негазифікованого об`єкту ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 взагалі є неможливим, оскільки про такий об`єкт АТ «Полтавагаз» не було відомо. Також, заявник звертає увагу на те, що це питання не було предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що позивач, із посиланням на відповідні докази, не спростував факт витоку газу на газопроводі, що призвело до припинення (обмеження) розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , ( АДРЕСА_3 ). Обмеження розподілу за вказаною адресою здійснювалося не працівниками аварійно-диспетчерської служби (АДС) АТ «Полтавагаз», оскільки витік газу було виявлено працівниками АТ «Полтавагаз» під час обстеження газорозподільної системи, а не за викликом, який міг би надійти до АДС, адже було необхідне швидке реагування з боку АТ «Полтавагаз» для локалізації витоку газу.

Висновки суду апеляційної інстанції, на думку заявника, ґрунтуються на припущеннях. Заявник у касаційній скарзі наголосив, що на час подання касаційної скарги від позивача не надходило жодного повідомлення про дату та час забезпечення безперешкодного доступу до об`єкту споживача для відновлення розподілу природного газу, що свідчить про небажання позивача здійснювати відновлення газопостачання. Водночас позивач не ставить вимогу у розумінні пункту 4 частини першої статті 16 ЦК України щодо відновлення становища, яке існувало до порушення права, а прагне компенсувати власні суб`єктивно завищені витрати за рахунок АТ «Полтавагаз».

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що позивач 25 листопада 2020 року звертався до АТ «Полтавагаз» із заявою про видачу технічних умов на реконструкцію (технічне переоснащення) системи газопостачання об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Листом від 07 грудня 2020 року № 57.7/11455/К-36489 АТ «Полтавагаз» повідомило позивача про перелік документів, необхідних для виготовлення технічних умов. До того ж у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивач є споживачем послуг із розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник не погоджується також і з експертним висновком від 02 червня 2021 року № 24-01/21 про відповідність технічного переоснащення внутрішніх систем опалення, вентиляції, водопостачання, водовідведення, газопостачання (включаючи спеціальне), силових систем, які забезпечують функціювання будівель і споруд, нормативно-правовим актам і нормативним документам у галузі будівництва, складений експертом, завідувачем кафедри теплопостачання, вентиляції та теплоенергетики, к.т.н., професором університету Ю. С. Голік. Заявник вказує, що згідно з інформацією із сайту «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» експерт Голік Ю. С. є спеціалістом «експертиза проектної документації у частині забезпечення безпеки життя і здоров`я людини, захисту навколишнього природного середовища, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення об`єктів будівництва клас наслідків (відповідності) ССЗ (значні наслідки)», тобто є спеціалістом з інших питань, а не з «технічного переоснащення внутрішніх систем опалення, вентиляції, водопостачання, водовідведення, газопостачання (включаючи спеціальне), силових систем, які забезпечують функціювання будівель і споруд», як зазначено у його висновку.

Заявник також аргументує свої доводи відсутністю підстав для відшкодування шкоди та вважає такі вимоги недоведеними. Зазначає, що позивач до матеріалів справи додав платіжні доручення про понесені ним витрати тільки на суму 1 096 747,59 грн, проте позовні вимоги становлять 1 102 825,71 грн. На переконання заявника, позивач фактично хоче обладнати електричну систему опалення належного йому житлового будинку за рахунок АТ «Полтавагаз». Перелік випадків компенсації завданих споживачеві збитків, згідно з Кодексом газорозподільних систем є виключним. Також матеріали справи не містять доказів встановлення та введення в експлуатацію у визначеному законом порядку електрообладнання за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого просить стягнути позивач.

Заявник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 324/740/17, вважає недоведеною і моральну шкоду, яку просить відшкодувати позивач. Позивач не довів негативні зміни у його житті. Окрім того, позивач не обґрунтував розмір відшкодування шкоди - 50 000 грн та не підтвердив документально.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року позивач подав до Верховного Суду засобом поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на додержання вимог матеріального та процесуального права, просив касаційну скаргу АТ «Полтавагаз» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Позивач вказує, що помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність договірних відносин сторін, враховуючи суперечливу поведінку відповідача, яка виразилась у отриманні грошових коштів за спожитий природний газ, проведенні протягом тривалого часу технічного обстеження та технічного обслуговування внутрішніх газопроводів і газового обладнання за адресою його помешкання, що призвело до ухвалення незаконного рішення, який підлягав скасуванню в повному обсязі.

Також позивач зазначає, що відповідачем не підтверджено, що 17 листопада 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 зафіксовано аварійну ситуацію. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували встановлення факту наявності витоку газу в домоволодінні позивача та відповідно не надано жодного доказу про вжиття будь-яких заходів, ремонтних робіт щодо ліквідації витоку газу з моменту такого виявлення. Крім того, матеріали справи не містять пояснень, як був встановлений виток газу, повідомлення про аварійну ситуацію матеріали справи також не містять.

За таких обставин, позивач вважає, що відключення житла громадянина від газопостачання в цілому однозначно слід вважати грубим втручанням в приватне життя особи. Таке відключення позбавляє особу належних умов до існування, однозначно призводить до змін у побуті, укладі життя особи, тощо.

Таке втручання повинно ґрунтуватись на законі, переслідувати законну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві (статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Схожа правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 466/8067/14-ц, яка врахована апеляційним судом під час розгляду справи, яка переглядається.

Позивач наголошує у відзиві на касаційну скаргу, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено протиправність дій відповідача щодо відключення від газопостачання його житлової будівлі, а витрати, які позивач поніс для відновлення свого порушеного права, що підтверджені документально, є безумовним наслідком протиправної поведінки АТ «Полтавагаз».

Матеріалами справи підтверджено, що аварія (витік газу) сталась поза межами домоволодіння позивача та наслідки аварії були усунені того ж дня, 17 листопада 2020 року, проте відновлення газопостачання до домоволодіння позивача здійснено не було. Відповідач не повідомляв позивачеві про причини припинення такого газопостачання та умови його відновлення, що свідчить про неправомірність дій відповідача та правильні висновки суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. Вказані доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги та скасування постановленого апеляційним судом рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Октябрського районного суду м. Полтави.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року ОСОБА_1 належить будинок АДРЕСА_1 .

17 листопада 2020 року з метою локалізації аварійної ситуації, керуючись вимогами пункту 5.7 розділу V ПБСГ, працівниками АТ «Полтавагаз» було припинено (обмежено) газопостачання (розподіл природного газу) за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 ; у зв`язку з витоком газу виконані роботи з від`єднання газопроводу низького тиску, що підтверджується відповідним актом від 17 листопада 2020 року № 786/1.

Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні дані, що точка комерційного обліку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з присвоєним ЕІС-кодом 56ХМ26І01008345Р у встановленому законом порядку змінено на адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта про прийом закінченого будівництва об`єкта системи газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 від 21 січня 2008 року представником замовника вказаний ОСОБА_1 та міститься його підпис.

У будівельному паспорті внутрішньобудинкового газопроводу від 15 серпня 2008 року також зазначена адреса: АДРЕСА_1 , де замовником є ОСОБА_1 .

У будівельному паспорті підземного (наземного) газопроводу, газового вводу, відвідного газопроводу від 15 серпня 2008 року також зазначена адреса: АДРЕСА_4 , де представником замовника є ОСОБА_1 .

Апеляційний суд встановив, що під час будівництва будинку, до якого припинено газопостачання, використовувалася будівельна адреса « АДРЕСА_4 ». Така адреса була зазначена у проектній документації при підключенні газопостачання у 2008 році. На час підключення будинку до системи ГРМ, право власності на нього ще не було зареєстровано у передбаченому порядку. У 2010 році після виготовлення технічної документації із землеустрою, стало відомо, що будинку із господарськими будівлями було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , яка у подальшому в 2010 році була вказана у першому правовстановлюючому документі на будинок.

Про зміну адреси об`єкта, підключеного до ГРМ та його власника, позивач неодноразово повідомляв відповідача, в тому числі шляхом зазначення адреси на платіжних документах після 2012 року, про оплату спожитого газу та оплату послуг обслуговування внутрішньої системи газопостачання будинку.

Підтвердженням цієї обставини є остання заява позивача від 25 листопада 2020 року про видачу технічних умов на реконструкцію системи газопостачання на АДРЕСА_1 , яка прийнята до розгляду відповідачем. Зі змісту заяви вбачається, що позивачем в черговий раз надано відповідачеві всю необхідну документацію (що підтверджує право власності і технічну) і вона без будь-яких зауважень прийнята працівниками відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи відповідача про те, що належний позивачеві будинок АДРЕСА_1 не є об`єктом газопостачання, приєднаним до ГРМ, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів, що між ним та ОСОБА_1 як споживачем послуг з газопостачання відсутні договірні правовідносини.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд керувався тим, що відповідач також не надав суду доказів, які б підтверджували правомірність його дій щодо припинення розподілу природного газу до будинку позивача, яке мало місце 17 листопада 2020 року.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд погодився з розміром майнової та немайнової шкоди, заявленої позивачем, яка завдана неправомірними діями відповідача.

АТ «Полтавагаз» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Приписами частини третьої статті 412 ЦПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 390 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Як вже зазначалося, підставою касаційного оскарження у цій справі є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У касаційній скарзі (з цієї підстави) заявник вказує на те, що: наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо законності припинення (обмеження) розподілу природного газу при аварійних ситуаціях.

При цьому Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену заявником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/800/19).

Натомість у поданій касаційній скарзі заявник при посиланні на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме законності припинення (обмеження) розподілу природного газу при аварійних ситуаціях не конкретизував змісту правовідносин, в яких такий висновок відсутній, не зазначив у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні вказаних норм права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначаючи про необхідність скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, заявник, здійснивши загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, що свідчить про відсутність належного обґрунтування заявником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Колегія суддів враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 390 ЦПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане є порушенням таких принципів цивільного процесу як змагальність та диспозитивність.

Отже, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України у цьому провадженні не підтвердилася. Адже твердження заявника, з посиланням на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі 554/5484/20, про те, що АТ «Полтавагаз», за обставин встановлених у цій справі, діяло у встановленому чинним законодавством порядку, оскільки Кодексом газорозподільних систем не передбачено завчасне повідомлення споживача про припинення (обмеження) розподілу природного газу, складення акту про припинення (обмеження) розподілу природного газу у двох примірниках та його направлення споживачеві при аварійній ситуації, не свідчить про помилковість висновків апеляційного суду.

Посилання заявника на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Незважаючи на посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 917/931/20 та від 18 вересня 2018 року у справі № 324/740/17 (провадження № 61?10632св18), заявник не посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень на застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Іншими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

Колегія суддів погоджується з викладеними позивачем у відзиві на касаційну скаргу доводами, що ця касаційна скарга АТ «Полтавагаз» не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню.

Отже, касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою встановлених обставин справи, доводи заявника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга АТ «Полтавагаз» підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк