Історія справи

Постанова

Іменем України

17 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 755/3177/17

провадження № 61-27207св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КоротунаВ. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

представник заявника - ОСОБА_5,

заінтересовані особи: державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Полінський Вячеслав Андрійович, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2017 року у складі судді Виниченко Л. М. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Соколової В. В.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві

(далі - Подільський районний ВДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві) Полінського В. А., заінтересована особа - ОСОБА_7

Скарга мотивована тим, що свої зобов'язання щодо виконання рішення суду він виконував сумлінно шляхом перерахування коштів із заробітної плати. Виплати здійснювались з жовтня 2012 року та були припиненні у зв'язку з припиненням діяльності підприємства у листопаді 2016 року. Державний виконавець не повідомив про наявність суми боргу на час накладання арешту на майно та не повідомив про процедуру повідомлення при зміні джерела стягнення. Зазначав, що арешт згідно з постановою накладено на все майно, а не лише в межах суми стягнення, а тому накладення державним виконавцем арешту на майно, яке значно перевищує заборгованість, є неправомірним. Крім того, він має пенсію з якої можливо здійснювати відрахування.

Посилаючись на те, що державним виконавцем було накладено арешт на його майно з порушенням вимог закону та з урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову від 28 грудня 2016 року № 44237266 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесену державним виконавцем Подільського районного ВДВС в м. Києві Полінським В. А.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 червня

2017 року, у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника у відповідності до норм чинного законодавства та з метою реального виконання рішення суду.

У липні 2017 рокупредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України ця справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року,враховуючи те, що заявником не надано доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця та порушення прав боржника під час вчинення виконавчих дій, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що державним виконавцем було здійснено заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанови).

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська