Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.04.2020 року у справі №522/1512/17

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 522/1512/17-ц

провадження № 61-7057св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Стандард Фінанс Групп",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представник ОСОБА_1 -адвокат Головко Дмитро Вікторович,

треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації м. Одеси, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Фінанс Групп" на постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації м. Одеси, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 31 травня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", надало ОСОБА_4 кредит у розмірі 396 021,00 дол. США на строк до 31 травня 2027 року зі сплатою 13,25 %, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно з умовами договору і тарифами кредитора, виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором.

На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 31 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено нерухомим майном, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат, житловою площею 94,0 кв. м, загальною площею 160,7 кв. м. Вказана квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2007 року.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо сплати кредиту, відсотків та пені банк звернувся до Приморського районного суду м.

Одеси з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2015 року у справі № 522/16974/14-ц за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, огран опіки та піклування Приморської районної адміністраціїОдеської міської ради, позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2.

У процесі виконання зазначеного рішення суду банку стало відомо, що у вищевказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_2,2005 року народження, який є онуком ОСОБА_3.

Позивач зазначав, що на час укладення між ним та ОСОБА_3 договору іпотеки від 31 травня 2007 року за адресою іпотеки місце проживання неповнолітніх дітей зареєстроване не було. Крім того, реєстрація ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі відбулася після укладення договору іпотеки, а саме 08 листопада 2014 року та без згоди іпотекодержателя.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило суд захистити право власності та визнати такими, що втратили право користування квартирою та зняти ОСОБА_1 і ОСОБА_2,2005 року народження, з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю "Стандард Фінанс Групп" (далі - ТОВ "Стандард Фінанс Групп") про процесуальне правонаступництво.

Визнано належним позивачем ТОВ "Стандард Фінанс Групп" на підставі договору про відступлення права вимоги від 31 жовтня 2017 року, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Стандард Фінанс Групп", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В. № 1881.

01 серпня 2018 року представник позивача ТОВ "Стандард Фінанс Групп" подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив з метою захисту права власності виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на теперішній час товариство є законним власником вищевказаної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованим 26 липня 2018 року, тому проживання відповідачів у цій квартирі створює йому перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпоряджанні своїм майном (а. с. 26-27, т. 2).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. позов ТОВ "Стандард Фінанс Групп" задоволено.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2,2005 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. Знято ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 створює перешкоди ТОВ "Стандард Фінанс Групп" у користуванні майном, що належить йому на праві приватної власності.

Щодо проживання в спірній квартирі ОСОБА_2, то згідно з частинами 3 , 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Право на її проживання в спірній квартирі є похідним від права батьків, тому при наявності підстав для їх виселення є можливим і виселення дитини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року відмовлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ТОВ "Стандард Фінанс Групп" відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, так і норма статті 109 ЖК УРСР, за змістом яких особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Квартира АДРЕСА_1 придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, тому зняття з реєстрації та виселення відповідачів із спірної квартири неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

Також суд зазначив, що дитина набула права користування спірним житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" та зберігає це право протягом перебування квартири в іпотеці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ТОВ "Стандард Фінанс Групп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржуване судове рішення й заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення

ТОВ "Стандард Фінанс Групп" посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, а саме: статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 ЖК УРСР у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 та постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 638/14123/14-ц (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року касаційну скаргу ТОВ "Стандард Фінанс Групп" залишено без руху та надано строк на їх усунення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 522/1512/17-ц з Приморського районного суду м. Одеси.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справа передана судді-доповідачеві Луспенику Д.

Д., у зв'язку з обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року справу за позовом ТОВ "Стандард Фінанс Групп" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації м. Одеси, Головне управління державної міграційної служби в Одеській області, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, виселення та зняття з реєстрації за місцем проживання призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ "Стандард Фінанс Групп" мотивована тим, що Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду повинен відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 638/14123/14-ц, якими положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР витлумачені таким чином, що особі, яку виселяють жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, має надаватися інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, і про неможливість виселення такої особи без надання їй іншого постійного житла.

Застосування цих висновків призводить до ситуації, за якої власник житла, тобто особа, якій належить суб'єктивне цивільне право (право власності) не може його реалізувати та захистити, що не відповідає положенням частини 3 статті 16 ЦК України.

Стаття 109 ЖК УРСР не може бути визначена як норма закону, яким закріплено правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення із житла, на яке було звернене стягнення, як на предмет іпотеки, бо таке тлумачення суперечитиме Конституції України та положенням ЦК України.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містила жодних посилань на норми матеріального та процесуального права, які порушено судом першої інстанції при ухваленні рішення, не зазначено підставу, визначену цивільним процесуальним законодавством України, яка передбачає можливість (обов'язковість) скасування судом апеляційної інстанції відповідного рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував жодних зауважень представника позивача тане прийняв до уваги факти, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що ставить під сумнів його неупередженість при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

ТОВ "Стандард Фінанс Групп" вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, порушив вимоги частини 1 статті 367 ЦПК України та необгрунтовано вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1.

Апеляційний суд не врахував, що незаконна реєстрація місця проживання ОСОБА_1, малолітнього ОСОБА_2 в іпотечній квартирі, що на теперішній час є власністю позивача, створює останньому перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпоряджанні своїм майном.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головко Д. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/0027/74/75729.

На забезпечення належного виконання умов зазначеного кредитного договору 31 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2007 року.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2015 року у справі № 522/16974/14-ц за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

У спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_2,2005 року народження, що підтверджується довідкою (витягом з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) від 10 жовтня 2016 року. При цьому реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі відбулась після укладення договору іпотеки - 08 листопада 2014 року (а. с. 43, т. 1).

На підставі договору про відступлення права вимоги від 31 жовтня 2017 року ТОВ "Стандард Фінанс Групп" є правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а. с. 167-174, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ТОВ "Стандард Фінанс Групп" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, визначені положеннями ЦК України та Законом України "Про іпотеку".

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому статті 18 Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статті 18 Закону України "Про охорону дитинства".

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону "Про іпотеку", який набрав чинності

з 01 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції.

За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм, у випадку, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.

Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, та підтвердженими постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Згідно з пунктом 2.1. кредитного договору від 31 травня 2007 року кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі, а саме придбання квартири АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат, житловою площею 94,0 кв. м, загальною площею 160,7 кв. м, яка буде придбана на ім'я ОСОБА_3 та на сплату сплату комісій банку за цим договором. Забезпеченням зобов'язань позичальника за цим договором є квартира АДРЕСА_1.

Проте апеляційний суд, правильно застосувавши висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, не з'ясував зміст та умови пункту
2.1.кредитного договору від 31 травня 2007 року, не встановив за рахунок яких грошових коштів придбана спірна квартира та дійшов передчасного висновку, що квартира АДРЕСА_1 придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином, на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернуто стягнення на іпотечне майно і з цих підстав банк просить виселити відповідачів із переданої в іпотеку квартири, яка придбана за рахунок кредиту.

Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, у порушення статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2020 року у справі № 6-3057цс16, та положення частини 1 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Зняття з реєстраційного обліку покладено на відповідні Управління державної міграційної служби України, однак до участі у даній справі цей орган не був залучений ні в якості третьої особи, ні в якості відповідача. Безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд не з'ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Фінанс Групп" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець