Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.10.2023 року у справі №727/11874/21
Постанова КЦС ВП від 16.10.2023 року у справі №727/11874/21
Постанова КЦС ВП від 16.10.2023 року у справі №727/11874/21

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 727/11874/21

провадження № 61-13050св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

за позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення додаткових витрат на дитину:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

за позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - орган опіки та піклування Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 червня 2023 року в складі судді: Чебан В. М., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Одинака О. О., Лисака І .Н., Половінкіної Н. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

25 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком та стягнення аліментів.

ОСОБА_2 просив:

суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 ;

стягнути аліменти з ОСОБА_1 на його користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 гривень на дитину, починаючи з дня подачі позовної заяви в суд і до досягнення ним повноліття.

06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю та стягнення додаткових витрат на дитину.

ОСОБА_1 просила:

визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину, а саме, додаткові витрати на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 000 грн, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

24 травня 1993 року між Україною та Республікою Польща укладено Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано Законом України від 04 лютого 1994 року і який набув чинності 14 серпня 1994 року. Згідно з пунктами 1, 2, 3 статті 1 зазначеного Договору громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, які і громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони. Під поняттям «цивільні справи» в цьому Договорі слід розуміти також сімейні і трудові справи. Відповідно до статті 20 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається;

зі справи № VI Nsm3171/20 за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та за заявою ОСОБА_5 за участю ОСОБА_4 щодо обмеження батьківських прав та визначення місця перебування у зв`язку з заявою щодо забезпечення ОСОБА_4 від 03 грудня 2020 року та заяви щодо забезпечення ОСОБА_5 від 11 січня 2021 року вбачається, що Варшавським районним судом IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх провадження по даній справі відкрито в 2020 році і справа перебуває в провадженні даного суду. Відповідно до рішення районного суду для столичного міста Варшава, IV Відділу з питань сім`ї і неповнолітніх від 05 січня 2023 року, справа № VI Nsm3171/20, призупинено розгляд даної справи, на підставі статті 174, параграфу 1 пункт 3 Цивільно-процесуального кодексу. Постанова набрала законної сили та була виконана 01 лютого 2023 року;

таким чином позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в Україні з позовом про визначення місця проживання дитини пізніше ніж звернулися з аналогічним позовом до Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх, в якому розгляд справи ще не завершено. Зазначений факт не заперечували в судовому засіданні самі сторони та їх представники;

відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15, а також в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, справа №717/489/20-ц;

враховуючи викладене, суд вважає необхідним залишити позовні заяви позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині щодо визначення місця проживання дитини без розгляду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 червня 2023 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до статті 20 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права. Тотожними є позови, у яких співпадають суб`єктний склад, предмет і підстава позову. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору;

судом першої інстанції правильно встановлено ту обставину, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в Україні з позовом про визначення місця проживання дитини пізніше ніж ОСОБА_1 звернулась з аналогічним позовом до Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх, в якому розгляд справи ще не завершено. Вказана обставина відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України є підставою для залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини без розгляду. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 717/489/20.

Аргументи учасників справи

31 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року, в якій просила:

скасувати ухвалу суд першої інстанції у частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та постанову апеляційного суду;

повернути справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судами не враховано, що підстави позовів, які пред`явлені в Польщі та Україні, є різними. У Польщі позивач ставив вимогу про визначення місця проживання дитини за кордоном, а в позовній заяві до суду України заявлена вимога про визначення місця проживання дитини на території України. Суд першої інстанції не вирішив спору між сторонами щодо місця проживання дитини. Справа щодо визначення місця проживання дитини має виключну підсудність в Україні. Сторони є громадянами України та проживали на території України. У зв`язку з колізією норм національного законодавства України та права Польщі, суд повинен керуватися правилами зворотного відсилання до матеріального права України. Головуючим суддею в апеляційній інстанції було викладено окремо думку, яку належить врахувати при вирішенні справи у суді касаційної інстанції;

сторони є громадянами України та проживали на території України на момент відкриття провадження у справах. Вказана обставина виключає наявність у даних правовідносин іноземного елементу в розумінні пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право». Визначаючи підсудність справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини належить керуватися нормами ЦПК України. За відсутності іноземного елемента суд першої інстанції, визначаючи підсудність даної справи, помилково керувався Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року;

у листопаді 2021 року, коли ОСОБА_2 без згоди та дозволу матері, разом із сином переїхав із Польщі на постійне проживання в Україну за місцем своєї реєстрації він звернувся до суду із позовом щодо визначення місця проживання дитини з ним. Дізнавшись, після тривалих пошуків на території Польщі, що дитина разом з батьком перебуває в Україні, ОСОБА_1 повернувшись на постійне проживання до України, відразу ж подала позов про визначення місця проживання сина з нею за місцем її і дитини проживання та реєстрації у АДРЕСА_1 . Судами не було взято до уваги, що підстави позовів є різними: у Польщі - місце визначення дитини з одним із батьків на території Польщі, що мало місце у 2020 році, а в Україні - місце визначення проживання дитини на території України, за місцем проживання та реєстрації дитини у м. Чернівцях, що мало місце з листопада 2021 року;

суд фактично завершивши розгляд справи, оскільки ухвала була проголошена після з`ясування всіх обставин справи і перевірки їх доказами та після судових дебатів, з видаленням судом у нарадчу кімнату для прийняття рішення, однак спір, щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю на території України за місцем, свого проживання та реєстрації у м. Чернівці по суті так і не був вирішений, що є порушення як норм матеріального так і процесуального права;

дійсно зараз дитина проживає разом із матір`ю ОСОБА_6 на території Польщі, однак проживання має вимушений та тимчасовий характер, оскільки викликано поважними причинами - через військові дії російської держави на території України, в зв`язку із чим у лютому 2022 року ОСОБА_1 , побоюючись за життя дитини і своє переїхала на тимчасове проживання у Польщу на період до кінця війни. Ці обставини вимушеного тимчасового переїзду на проживання в іншу країну на період до кінця війни в Україні, які відбулися за форс-мажорних обставин;

місце проживання ОСОБА_1 та сина ОСОБА_7 змінилося вже після відкриття провадження у справі та на час коли розгляд справи в суді тривав. ОСОБА_2 також є громадянином України, має постійне місце проживання в Україні. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Підсудність є виключною у таких справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні. Спір між батьками виник вже на час коли сторони перебували на території своєї держави, громадянами якої вони є і проживали тут. Спір стосувався визначення місця проживання дитини з одним із батьків саме на території України;

суди не врахували, що у рішенні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2021 року у справі № 727/778/21 про розірвання шлюбу зазначено, питання про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_7 підлягає розгляду та вирішенню в порядку статті 161 СК України;

у зв`язку з колізією норм національного законодавства України та права Польщі суд керується правилами зворотного відсилання, оскільки судом встановлено, що спір стосується особистого та сімейного статусу фізичної особи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 зареєстровані в Республіці Польща та у зв`язку із проживанням та працевлаштуванням останньої має виданий Республікою Польща документ, що легітимізує їхнє перебування в цій країні та що на момент звернення ОСОБА_1 до суду в Республіці Польща ОСОБА_2 також мав аналогічний статус громадянина України в Республіці Польща. Разом з тим судом апеляційної інстанції не було взято до уваги пояснення самого ОСОБА_2 про те, що він цей статус втратив і на час звернення з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, вже перебував на території України, втративши цей статус на проживання в Польщі та хотів визначити місце проживання дитини саме на території України;

суд зобов`язаний був врахувати суперечливу поведінку ОСОБА_2 , який заявив два позови (у Польщі та Україні). Наведене свідчить про суперечливу поведінку заявника та додатково підтверджує, щодо спірних правовідносин у визначенні підстав для визначення місця проживання дитини з одним із батьків підлягає застосуванню законодавство України за прив`язкою lex fori (колізійна прив`язка до закону суду, який розглядає спір) згідно з якою національне право держави постійного проживання, в якій пред`явлено позов, підлягає застосуванню для визначення права на визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верхового Суду від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 жовтня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівці 06 грудня 2021 року з позовом до ОСОБА_2 , третя особа -Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення додаткових витрат на дитину.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні.

16 травня 2022 року з Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області надійшли матеріали цивільної справи № 348/2582/21 (провадження № 2/348/292/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за підсудністю.

Позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів був поданий до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області 25 листопада 2021 року.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 липня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк для подання клопотання про об`єднання справ в одне провадження. Об`єднано в одне провадження цивільну справу № 727/11874/21 (провадження № 2/727/12/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення додаткових витрат на дитину та цивільну справу № 348/2582/21 (провадження № 2/348/292/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, присвоївши справі № 727/11874/21.

Згідно з постановою Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх від 05 листопада 2021 року, у провадженні цього суду перебуває справа № VI Nsm3171/20 за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та за заявою ОСОБА_5 за участю ОСОБА_4 щодо обмеження батьківських прав та визначення місця перебування у зв`язку з заявою щодо забезпечення ОСОБА_4 від 03 грудня 2020 року та заяви щодо забезпечення ОСОБА_5 від 11 січня 2021 року. Відповідно до вказаної постанови, на час провадження в порядку забезпечення: визначено місце перебування малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , завжди у місці перебування матері малолітнього на території Республіки Польща; зобов`язано учасника ОСОБА_5 віддати у строк 3 днів матері малолітнього ОСОБА_9 паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_8 , виданного органами України; заборонено учаснику ОСОБА_10 вивозити малолітнього поза межі Республіки Польща без згоди матері малолітнього.

Відповідно до рішення зазначеного районного суду IV Відділу з питань сім`ї і неповнолітніх від 10 грудня 2021 року, справа № VI Nsm3171/20, в обов`язковому порядку, на час судового провадження, у порядку забезпечення доручено здійснення батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері неповнолітнього ОСОБА_9 , обмеживши батьківські права батька ОСОБА_5 , щодо неповнолітнього сина ОСОБА_11 до отримування відомостей про стан здоров`я та освіту неповнолітньому.

Відповідно до рішення районного суду для столичного міста Варшава, IV Відділу з питань сім`ї і неповнолітніх від 05 січня 2023 року, справа № VI Nsm3171/20, призупинено розгляд даної справи, на підставі статті 174, параграфу 1 пункт 3 Цивільно-процесуального кодексу. Постанова набрала законної сили та була виконана 01 лютого 2023 року (а. с.181 т. 3).

Судом встановлено з пояснень сторін, які визнаються, що ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 зареєстровані в Республіці Польща та у зв`язку із проживанням та працевлаштуванням останньої має виданий Республікою Польща документ, що легітимізує їхнє перебування в цій країні.

Окрім того, на момент звернення ОСОБА_1 до суду в Республіці Польща, ОСОБА_2 також мав аналогічний статус громадянина України в Республіці Польща.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 доказів на припинення такого статусу у ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_3 на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, не надала.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України).

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про залишення позову без розгляду є наявність у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див: постанову Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 640/7778/18).

Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина третя статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У статті 20 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року, ратифікованого Постановою Верховної Ради № 3941-XII від 04 лютого 1994 року, якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що:

«необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що: «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 604/614/17 (провадження № 61-36999св18)

«у міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин,які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону). У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 367/2617/21 (провадження № 61-21343св21) зазначено, що:

«звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. 03 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Окружного суду міської частини Праги 5, згідно з якою просив врегулювати становище та передати неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому на виховання та призначити матері ОСОБА_1 обов`язок зі сплати аліментів, оскільки матір з 07 лютого 2021 року без дозволу батька залишається з неповнолітнім ОСОБА_4 в Україні, не маючи наміру повертатися до Чеської Республіки.

Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій ним до Окружного суду Праги 5 заяви на визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з ним та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на його утримання, та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з нею та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на його утримання, подані до Ірпінського міського суду Київської області, є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. З наявних у матеріалах справи документів встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Окружного суду міської частини Праги 5 із відповідною заявою 03 березня 2021 року, тобто раніше, ніж ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою (12 квітня 2021 року). Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. З огляду на зазначене, посилання судів попередніх інстанцій на положення частини 2 статті 21 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 року (ратифіковану 10 січня 2002 року) є правильними. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 жовтня 2020 року в справі № 523/4522/18-ц (провадження № 61-696св20)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 717/489/20-ц (провадження № 61-13384св20) зазначено: «згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є громадянами України, перебуваючи у шлюбі, проживають на території Чешської республіки. 22 квітня 2020 року ОСОБА_9 звернулась із пропозицією на розлучення шлюбу до Окружного суду Праги 7 і справа перебуває в провадженні цього суду, а ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кельменецького районного суду Чернівецької області 29 квітня 2020 року.

Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій нею до Окружного суду Праги 7 пропозиції на розлучення шлюбу та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Кельменецького районного суду Чернівецької області є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Посилання заявника на те, що з наданих ОСОБА_2 до суду доказів не вбачається, коли саме Окружний суд Праги 7 порушив справу про розлучення спростовуються матеріалами справи (а. с. 44-45). Із пропозиції на розлучення шлюбу вбачається, що ОСОБА_9 подала її до суду 22 квітня 2020 року. Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно встановили, що у провадженні іншого суду, а саме Окружного суду Праги 7 знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».

У справі, що переглядається:

06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю та стягнення додаткових витрат на дитину;

суди встановили, що Варшавським районним судом IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх у 2020 році відкрито провадження у справі № VI Nsm3171/20 за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та за заявою ОСОБА_5 за участю ОСОБА_4 щодо обмеження батьківських прав та визначення місця перебування у зв`язку з заявою щодо забезпечення ОСОБА_4 від 03 грудня 2020 року та заявою щодо забезпечення ОСОБА_5 від 11 січня 2021 року. справі № VI Nsm3171/20 перебуває в провадженні Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх провадження. Зазначений факт не заперечували в судовому засіданні самі сторони та їх представники;

встановивши, що вимоги ОСОБА_1 у поданій нею до Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Шевченківського районного суду м. Чернівців про визначення місця проживання дитини є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини без розгляду.

Необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що підстави позовів, які пред`явлені в Польщі та Україні, є різними, оскільки у Польщі позивач ставив вимогу про визначення місця проживання дитини за кордоном, а в позовній заяві до суду України заявлена вимога про визначення місця проживання дитини на території України, оскільки предмет спору у вказаних справах є тотожним - визначення місця проживання дитини.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що сторони є громадянами України та проживали на території України на момент відкриття провадження у справах, тому вказана обставина виключає наявність у даних правовідносин іноземного елементу. Наявність іноземного елементу у спірних правовідносинах не впливає на вирішення питання про залишення позову без розгляду у разі наявності у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 401 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 червня 2023 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков