Історія справи

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 609/512/21

провадження № 61-3072св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пей»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Семенюком Юрієм Васильовичем, на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року у складі судді Ковтунович О. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів Міщій О. Я., Костів О. З., Шевчук Г. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пей» (далі - ТОВ «Нова Пей») про скасування наказу про звільнення з роботи та запису у трудовій книжці, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за дні невикористаної відпустки.

Позов обгрунтований тим, що 25січня 2018 року він був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (далі - ТОВ «Нова Пошта») на посаду адміністратора відділення № 25 у м. Києві.

11 грудня 2018 року звільнений із займаної посади в порядку переведення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост Фінанс» (далі - ТОВ «Пост Фінанс») на посаду старшого касира мобільної групи філії № 1, а згодом, 11 березня 2019 року був переведений в межах цього підприємства на посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 1.

Під час прийняття на роботу йому повідомлено про те, що в день написання заяви про прийняття на роботу він зобов`язаний написати заяву про звільнення з роботи без зазначення числа, місяця, року і він виконав цю вимогу роботодавця.

ТОВ «Пост Фінанс» у січні 2021 року змінило свою назву на ТОВ«Нова Пей», а одним із власниківцього підприємства є ТОВ «Нова Пошта».

ОСОБА_1 зазначив, що у третьому кварталі 2019 року неодноразово отримував повістки від Шумського районного військового комісаріату Тернопільської області з вимогою з`явитися до військового комісаріату для проходження комісії.

07 жовтня 2019 року він був призваний для проходження строкової військової служби, 15 жовтня 2019 року з`явився до Шумського районного військового комісаріату Тернопільської області для відправлення в частину, а 16 жовтня 2019 року Тернопільським обласним військовим комісаріатом йому присвоєно військове звання «солдат» та направлено у військову частину. Його трудова книжка лишилася на підприємстві за місцем працевлаштування, тобто у відповідача.

ОСОБА_1 зазначив, що заяву про звільнення перед призовом не писав, проходив строкову військову службу під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а, отже, у відповідача не було законних підстав для звільнення його з роботи.

Однак відповідач, всупереч чинного законодавства України, 01листопада 2019 року (тобто через 15 днів після того, як він прибув до військової частини) звільнив його з роботи за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Звільнившись 15 квітня 2021 року із строкової військової служби, він зателефонував до відповідача і дізнався про те, що давно звільнений з роботи.

24 квітня 2021 року поштовим зв`язком він отримав трудову книжку, яка зберігалась у відповідача.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ від 30 жовтня 2019 року№ 2722-к про звільнення з роботи з посади касира пункту надання фінансових послуг філії № 1 за угодою сторін згідно пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України; визнати, що він звільнений з дня постановлення рішення суду з підстав, передбачених частиною третьою статті38 КЗпП України; зобов`язати ТОВ «НоваПей» нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 96 909,12 грн і суму компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 743,68 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача відбулось на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України(за угодою сторін).

Суд перевіривдоводи представника позивача про те, що позивач 07 жовтня 2019 рокуугодупро припинення трудового договору не складаві не підписував, оскільки він цього дня перебував у Шумському районному військкоматі, де вирішувалось питання про його призов на військову службу. З копії розписки, поданої представником позивача, випливає, що ОСОБА_1 27вересня 2019 року отримав повістку про явку на призов на 07жовтня 2019 року на 10:00 год, що підтверджується також записом у військовому квитку. З приводу вказаних обставин представник відповідача пояснила, що позивач не подав доказів, що він не підписував угоду від 07 жовтня 2019 року про припинення трудового договору. Також позивач не подав відповідачу будь-яких документів про те, що він призваний та проходить військову службу.

Як зазначено у військовому квитку, серія НОМЕР_1 , виданому Шумським районним військовим комісаріатом Тернопільської області, ОСОБА_1 16 жовтня 2019 року призваний на строкову військову службу і направлений до військової частини.14 жовтня 2021 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнений в запас згідно зі ЗакономУкраїни «Про військовий обов"язок та військову службу».

У справі відсутні доказипро те, що позивач 07 жовтня 2019 року не укладав з відповідачем та не підписував угоду про припинення трудового договору. Наявність повістки про явку на призов 07жовтня 2019 року до Шумського районноговійськовогокомісаріатуТернопільської області та відповідний запис у військовому квитку самі по собі не виключають можливості укладення угоди про звільнення з роботи та не підтверджують відсутністьу позивача волевиявлення щодо підписання такої угоди. Також представник позивача не заявляв клопотання про перевірку підпису ОСОБА_1 на угоді шляхом проведення відповідної судової експертизи.

Доводи представника позивача про те, що заяву про звільнення з роботи ОСОБА_1 написав ще під час прийняття його на роботу, не відповідають обставинам справи, адже позивач був прийнятий на роботу у ТОВ «Нова Пошта» на посаду адміністратора відділення № 25 у м. Києві, а в угоді про звільнення з роботи від 07 жовтня 2019 року зазначено, що він звільняється з посади касира ТОВ «Пост Фінанс».

Оскільки між сторонами досягнуто домовленості про звільнення позивача за угодою сторін, суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 здійснене із дотриманням вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Семенюка Ю. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволенняф позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; не дослідив належним чином зібрані у справі докази.

Суд не взяв до уваги доказ того, що трудову книжку він отримав на руки після повернення додому зі строкової військової служби, а саме 24 квітня 2021 року. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою допускається тільки за письмовою згодою працівника. Угоду про припинення трудового договору 07 жовтня 2019 року він не підписував, цього дня перебував у Шумському військовому комісаріаті Тернопільської області. Його незаконно звільнено за угодою сторін без гарантій, визначених частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Відповідач не надав йому примірник відзиву на позов з доданими документами, що суд проігнорував.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивача звільнено за угодою сторін, на нього не поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Належних та допустимих доказів не підписання позивачем угоди про припинення трудового договору матеріали справи не містять. У день звільнення поштовим зв`язком позивачу направлена трудова книжка, яку він отримав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі наказу від 24 січня 2018 року №16-н прийнятий на роботу у ТОВ «Нова Пошта» на посаду адміністратора відділення № 25 у м. Києві.

11 грудня 2018 року звільнений із займаної посади в порядку переведення до ТОВ «Пост Фінанс» на посаду старшого касира мобільної групи філії № 1, а 11 березня 2019 року був переведений в межах цього підприємства на посаду касира пункту надання фінансових послуг філії № 1.

07 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Пост Фінанс» в особі начальника відділу кадрового обліку департаменту з персоналу ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності від 21 січня 2019 року № 55, укладено угоду про припинення трудового договору, в якій сторони досягли взаємної згоди припинити трудові відносиниза угодою сторін з 01 листопада 2019 року, а також домовились про виплату коштів, що належали працівникові на день припинення трудового договору.

Згідно з наказом відповідача від 30жовтня 2019 року№ 2722-к позивача звільнено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 01 листопада 2019 року.

14 жовтня 2021 року на підставі УказуПрезидента України від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнений в запас згідно зі ЗакономУкраїни «Про військовий обов"язок та військову службу».

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 ) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 ) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, за працівниками, призваними, зокрема на строкову військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, зокрема на підприємстві, у якому вони працювали на час призову.

Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року у справі № 426/11214/17, 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц, провадження № 61-30300св18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ОСОБА_1 зазначав, що заяву про звільнення перед призовом не писав, проходив строкову військову службу під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Просив визнати незаконним та скасувати наказ від 30 жовтня 2019 року № 2722-к про звільнення з роботи за угодою сторін згідно пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, визнати, що він звільнений з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Отже, у разі взаємної згоди сторін трудового договору на припинення трудових відносин гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, не забороняють звільнити такого працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди встановили, що 07 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Пост Фінанс» в особі начальника відділу кадрового обліку департаменту з персоналу ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності від 21 січня 2019 року № 55, укладено угоду про припинення трудового договору, в якій сторони досягли взаємної згоди припинити трудові відносиниза угодою сторін з 01 листопада 2019 року, а також домовились про виплату коштів, що належали працівникові на день припинення трудового договору.

Справжність свого підпису в угоді про припинення трудового договору ОСОБА_1 не оспорював.

Суд перевіривдоводи позивача про те, що він не підписував угодупро припинення трудового договору 07 жовтня 2019 рокуз тих підстав, що перебував у Шумському районному військкоматі, де вирішувалось питання про його призов на військову службу, не встановив обставин неможливості позивача прибути за місцем роботи 07 жовтня 2019 року протягом дня з урахуванням явки до військкомату.

Дослідивши належним чином обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана належна оцінка, суди дійшли висновку про відсутність у справі доказів того, що позивач 07 жовтня 2019 року не укладав з відповідачем та не підписував угоду про припинення трудового договору.

Отже, позивач не довів, що угоду про припинення трудового договору не підписував, а відповідач довів, що звільнив позивача відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 211/5625/19 зазначено, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Матеріали справи не містять письмової заяви ОСОБА_1 про припинення трудового договору відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України із викладом порушених ТОВ «Пост Фінанс»норм законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, яка була б доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку та подана взамін угоді про припинення трудового договору від 07 жовтня 2019 року.

Посилання позивача на частину третю статті 38 КЗпП України не підтверджує незаконність його звільнення за угодою сторін.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд не взяв до уваги доказ того, що трудову книжку він отримав на руки після повернення додому зі строкової військової служби, а саме 24 квітня 2021 року. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до частин першої та другої статі 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із пунктом 4.2 Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки; пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Встановивши наявність доказів надсилання ОСОБА_1 трудової книжки за його заявою та отримання її позивачем 31 жовтня 2019 року, суди обґрунтовано спростували доводи позивача про те, що копію трудової книжки він отримав лише 24 квітня 2021 року після повернення з військової служби.

У справі не встановлено затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця та підстав виплати середнього заробітку у зв`язку з цим.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що відповідач не надав йому примірник відзиву на позов з доданими документами, не можуть бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України. Крім того, ОСОБА_1 не зазначив, яким чином така поведінка відповідача позбавила його можливості довести перед судом переконливість підстав позову.

З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів про відмову в позові та не дають підстав для скасування судових рішень.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Семенюком Юрієм Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко