Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.09.2025 року у справі №214/6157/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 214/6157/20

провадження № 61-5156св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Мастило Юрій Іванович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживача, стягнення коштів та збитку за договором банківського вкладу.

В обґрунтування позову зазначала, що 31 грудня 2013 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Криворізької філії ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070049805700 про розміщення коштів на депозитному вкладі.

Станом на 31 грудня 2013 року залишок за вкладом складав 3 724,43 доларів США.

За умовами договору на суму вкладу нараховується 10 % річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць, які щомісячно перераховуються на картковий рахунок.

Договір було укладено строком на 366 днів, а саме - до 31 грудня 2014 року включно.

Разом із цим, умовами договору було передбачено щорічне автоматичне продовження терміну його дії за відсутності заперечень сторін договору, а останньою новою датою закінчення строку його дії було 31 грудня 2019 року.

11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до банку з листом про намір закінчення дії договору з 31 грудня 2019 року та отримання належного їй депозитного вкладу.

Однак, банк відмовив їй в поверненні депозитних коштів, пославшись на наявність дебіторської заборгованості перед банком, що виникла в результаті нанесення збитку банку під час виконання позивачкою службових обов`язків.

Позивачка вважає, що банк своїх зобов`язань за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070049805700 від 31 грудня 2013 року не виконав, суму банківського вкладу та нараховані відсотки за ним, які повинні нараховуватись по день їх фактичного повернення вкладникові, не повернув.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 , уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача на свою користь:

банківський вклад з врахуванням 10 % річних за договором № SAMDNWFD0070049805700 від 05 листопада 2013 року в сумі 7 229,77 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті України на день подання уточненої позовної заяви становить 262 729,84 грн;

проценти за користування грошовими коштами за вказаним договором у сумі 194,57 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 7 070,77 грн;

3 % річних від суми вкладу за договором у сумі 45 доларів США, що в еквіваленті становить 1 700,00 грн;

пеню у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення у сумі 2 406 216,00 грн;

моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2024 року, з урахуванням ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2024 рокупро виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу з урахуванням 10 % річних за договором №SAMDNWFD0070049805700 від 05 листопада 2013 року у розмірі 5 401,89 доларів, 3 % річних у розмірі 45 доларів США, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у сумі 200 000,00 грн та моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 7 000,00 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 2 983,34 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) з урахуванням процентів за вкладом, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджено належними доказами, позивачка зверталась до відповідача з вимогою розірвати договір і повернути вклад, проте ці вимоги банком виконані не були. При цьому, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд прийняв до уваги розрахунок АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якого станом на 28 липня 2023 року сума вкладу за договором становить 3 724,43 доларів США,а проценти за вкладом - 1 677,46 доларів США, що разом - 5 401,89 доларів.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 45 доларів США, місцевий суд виходив з його обґрунтованості та доведеності у цій частині.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на стягнення з АТ КБ «Приватбанк» пені в розмірі 3 % від розміру невиплачених процентів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів. При цьому, визначаючи розмір пені у сумі 200 000 грн, суд вважав, що розмір неустойки може бути зменшений, оскільки він значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, урахувавши тривалість безпідставного невиконання банком своїх зобов`язань за договором банківського вкладу, розмір заборгованості за договором,дійшов висновку пронаявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем позивачці порушенням умов договору, у розмірі 10 000,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подалоапеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 200 000 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволені вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачкибанківського вкладу з урахуванням 10 % річних за договором № SAMDNWFD0070049805700 від 05 листопада 2013 року у розмірі 5 401,89 доларів США, 3 % річних у розмірі 45,00доларів США та моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 200 000 грн, зазначивши, що договір банківського вкладу є розірваним з 31 грудня 2019 року і саме з цієї дати припинились договірні зобов`язання між сторонами, тому нарахування та стягнення пені з цього моменту є неможливим.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19 квітня 2025 року ОСОБА_1 .В особі представника - адвоката Мастила Ю. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні пені та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній частині постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 31 грудня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Криворізької філії ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070049805700 про розміщення коштів на депозитному вкладі, який вступив в дію з дня його укладення.

Умовами договору банківського вкладу передбачено автоматичну пролонгаціюстроку дії вкладу (пункт 6 договору).

Згідно з розрахунком АТ КБ «Приватбанк»станом на 28 липня 2023 року сума вкладу за договором становить 3 724,43 доларів США, проценти за вкладом становлять 1 677,46 доларів США, а разом - 5 401,89 доларів США.

11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до банкуз вимогою про розірвання договору банківського вкладу з 31 грудня 2019 року та повернення грошових коштів з процентами, яка була отримана банком, що сторонами у справі не оспорюється.

25 грудня 2019 року банк повідомив позивачку листом про відмову в поверненні депозитних коштів у зв`язку з наявністю дебіторської заборгованості перед банком, що виникла в результаті нанесенні нею збитку банку під час виконання службових обов`язків.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року оскаржується позивачкою в касаційному порядку лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тому, відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядається судом касаційної інстанції виключно у цій частині.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Звертаючись до суду з цим позовом та уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 , крім іншого, посилалась на те, що АТ КБ «Приватбанк» прострочив виконання зобов`язання з повернення суми вкладу на 1 395 днів, а саме з 31 грудня 2019 року (день, визначений позивачкою для розірвання договору банківського вкладу) по 25 жовтня 2023 року, у зв`язку із чим просила стягнути з банка на свою користь пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Пунктом 9 укладеного 31 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070049805700 передбачена можливість дострокового розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони за два банківських дні до розірвання.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом установлено, що позивачка 11 грудня 2019 року звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про розірвання договору банківського вкладу з 31 грудня 2019 року та видачу вкладу й відсотків, яка була отримана відповідачем, що не оспорюється сторонами у справі.

Отже, з 31 грудня 2019 року між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ураховуючи, що між позивачкою та банком з 31 грудня 2019 року припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки пені за період з 31 грудня 2019 року по 25 жовтня 2023 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, в частині вимог позову про стягнення пені, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішенняв цій частині вимог, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Мастило Юрій Іванович,залишено без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»про стягнення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов