Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.10.2019 року у справі №556/261/19

Постанова

Іменем України

14 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 556/261/19

провадження № 61-18387св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2019 року у складі судді Іванків О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод у здійсненні права на користування житлом та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що разом з покійним чоловіком ОСОБА_4 у період з 1962-1964 роки збудувала житловий будинок АДРЕСА_1, у якому постійно проживає з 1964 року. В 2011 році її чоловік, як титульний власник житла, уклав, спірний на думку позивача, договір купівлі-продажу будинку з відповідачем ОСОБА_2 - чоловіком онуки ОСОБА_3, хоча первинний намір стосувався укладення договору довічного утримання, а не купівлі-продажу. Як до, так і після укладення договору, позивач продовжувала проживати у будинку разом з відповідачами по справі, будь-якого іншого житла вона не мала і не має. Разом з тим, з 2013 року відносини між сторонами істотно погіршились, відповідачі почали чинити перешкоди у користуванні житловими кімнатами, і фактично виселили позивача у нежитлове приміщення - літню кухню, де вона фактично проживає. Крім того, відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні як житловим будинком, так і господарськими спорудами, земельною ділянкою, на якій розташоване домогосподарство: не дозволяють брати дрова, відключають світло, закривають сараї, льох, ворота, поламали телевізор та антену. Відповідачі самі не надають ОСОБА_1 жодної побутової допомоги, а також не допускають до неї інших родичів, хоча в силу похилого віку та стану здоров'я вона потребує допомоги.

Таким чином, просила вселити її у житло та усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом виділення та надання їй в користування повноцінної житлової кімнати у спірному житловому будинку та можливості спільно з власниками користуватися нежитловими приміщеннями будинку, господарськими будівлями та земельною ділянкою. Також вважає, що протиправними діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, яку просила солідарно стягнути з відповідачів.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2019 року позов задоволено частково; вселено ОСОБА_1 до житлового будинку АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, господарськими спорудами, належними до даного будинку та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1, понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є обгрунтованим, оскільки матеріалами справи доведено, що відповідачами порушуються житлові права ОСОБА_1, тоді як реалізація ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свого права власності не може суперечити вимогам чинного законодавства, моральним засадам суспільства і порушувати прав інших осіб на житло, зокрема і позивача, яка є особою похилого віку, є бабою ОСОБА_3.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, задоволено частково; рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2019 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати порівну, а саме по 1 834,20 грн з кожного; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову є правильними, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та досліджених матеріалах справи. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат. Присудження судових витрат до солідарного стягнення з відповідачів суперечить правилам статті 141 ЦПК України, оскільки їх стягнення може здійснюватися лише пропорційно до задоволених вимог і лише у частці.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2, ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що договір купівлі-продажу будинку є дійсним. Вважають, що тривале користування позивачем спірним будинком не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки порушуються права нового власника. Крім того, позивач не є членом сім'ї нового власника будинку, проживає в окремому приміщенні, витрат на утримання будинку не несе.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду від адвоката Крестинської Л. А. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Від інших учасників справи заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1.

Указаний житловий будинок придбано ОСОБА_2 у ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 15 грудня 2011 року.

Рішенням Володимирецького районного суду від 24 грудня 2013 року та рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 квітня 2015 року, які набрали законної сили, установлено, що зазначений вище договір купівлі-продажу житлового будинку від 15 грудня 2011 року укладений з відома та згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_3, є дійсним правочином, на підставі якого у сторін виникли взаємні права та обов'язки, в т. ч. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на вказаний будинок.

Установлено, що сторони по справі є членами однієї сім'ї, проживають спільно у житловому будинку АДРЕСА_1. Вказана обставина встановлена рішенням Володимирецького районного суду від 13 січня 2016 року у справі № 556/1450/15-ц, яке залишено без змін ухвалою від 29 лютого 2016 року Апеляційного суду Рівненської області, і набрало законної сили.

Установлено, що на час звернення до суду з позовом та на час судового розгляду ОСОБА_1 проживає в підсобному приміщенні домогосподарства (садиби) АДРЕСА_1, а саме в літній кухні, яка позначена в технічному паспорті будівлі літерою "Б" - "Сарай, літня кухня".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Посилання у касаційній скарзі відповідачів на те, що тривале користування позивачем спірним будинком не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки порушуються права нового власника, а також доводи, про те, що позивач не є членом сім'ї нового власника будинку, проживає в окремому приміщенні, витрат на утримання будинку не несе є необгрунтованим з огляду на таке.

Судом установлено, що сторони є членами однієї сім'ї: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 є відповідно дідом та бабою ОСОБА_3. Тривалий час вони були членами однієї сім'ї власників спірного житлового будинку - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розумінні статей 64 і 156 ЖК України, оскільки як до укладення договору купівлі-продажу будинку, так і після цього проживали разом і вели спільне господарство.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, обґрунтовано виходили з того, що члени сім'ї власника житла мають рівні з ним права щодо користування житловим приміщенням за його цільовим призначенням. При цьому у разі припинення сімейних відносин з власником колишні члени його сім'ї не позбавляються права користування житлом, однак у певних, визначених законом, випадках можуть набувати обов'язок вносити плату за користування житловим приміщенням.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц висловила правову позицію, за якою у справі, що розглядається Великою Палатою, позивач, придбавши житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім'ї колишнього власника цього житла, який є особою з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майно у законний спосіб. Тим не менше, він не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з'ясував, чи відмовляється останній від свого права користування жилим приміщенням, а тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача. При цьому суд правильно виходив з того, що ні у ЦК України, ні у ЖК України не передбачена можливість виселення члена сім'ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України та стаття 405 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано посилалися на статтю 156 ЖК України і статтю 405 ЦК України, за якими члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Отже, ОСОБА_1 має право на користування саме житловим приміщенням у будинку, який належить відповідачам, а не лише літньою кухнею нарівні з останніми та іншими членами сім'ї, адже будь-яких угод при переході права власності на нерухоме майно між сторонами укладено не було.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду від адвоката Крестинської Л. А. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, довіреностіна підтвердження повноважень представника позивача до суду не надано.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини 1 статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Оскільки указаний відзив від ОСОБА_7 надійшов без довіреності на підтвердження повноважень представника позивача, тому суд залишає його без розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив на касаційну скаргу залишити без розгляду та повернути ОСОБА_7.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 у залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов