Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №466/2780/21
Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №466/2780/21

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 466/2780/21

провадження № 61-11787св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Головне управління Державної казначейської служби у Львівській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2021 року у складі судді Едер П. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня

2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від

13 березня 2017 року- без змін.

Позивач вважав, що зазначеними судовими рішеннями констатовано факт незаконності дій органів слідства, прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному внаслідок провокації стосовно нього.

Ухвалами слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2015 року йому обрано запобіжний захід, а саме домашній арешт строком на

60 днів до 02 квітня 2015 року та відсторонено від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року.

У подальшому, за результатами досудового розслідування, йому повідомлено про зміну раніше пред`явленої підозри й повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 369-2 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року), складено й вручено обвинувальний акт, за яким орган досудового розслідування звинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, будучи директором обласного комунального спеціалізованого ЛГП «Галсільліс», своїми умисними діями вчинив зловживання впливом, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

25 березня 2015 року кримінальне провадження стосовно нього направлено для розгляду по суті до Шевченківського районного суду міста Львова.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 31 березня 2015 року під час підготовчого засідання йому змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладенням ряду обов`язків, а саме: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації) без дозволу суду; носити електронний засіб контролю.

Незважаючи на пом`якшення запобіжного заходу в частині скасування покладених на нього обов`язків, він і надалі був обмежений у своїх правах та діях як громадянин.

Розгляд кримінального провадження судом першої інстанції тривав з 23 травня 2015 року до 10 червня 2016 року, апеляційним судом - з 29 липня 2016 року до 13 березня 2017 року та касаційним судом - з 26 червня 2017 року до 27 лютого 2018 року.

Позивач стверджував, що незаконне кримінальне переслідування стосовно нього тривало з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців.

Протягом усього періоду розгляду справи, він зазнав глибоких моральних страждань, в його житті відбулись негативні зміни. Більш ніж три роки він відчував постійні глибокі переживання та депресію, необхідність систематично виправдовуватись за те, чого не робив, усвідомлення своєї повної беззахисності у ситуації, що склалась. Вказане серйозно позначились на його моральному та психологічному стані і негативно вплинуло на здоров`я.

Позивач наголошував, що суд першої інстанції провів 22 судових засідання, які він емоційно важко переніс, постійно перебував у нервовому і пригніченому стані, як наслідок - різке загострення хронічних захворювань, що викликало неодноразові звернення за медичною допомогою. За час незаконного кримінального переслідування стан його здоров`я суттєво погіршився, у зв`язку з чим йому встановлено інвалідність другої групи безтерміново.

Негативний вплив мала також і публікація від 04 лютого 2015 року, оприлюднена прес-центром Львівської обласної прокуратури, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей. Вказувалось, що дії посадовця кваліфіковано за частиною третьої статті 368 КК України та обрано запобіжний захід - домашній арешт. Ця публікація стала однією з причин його звільнення з роботи.

Протягом розгляду кримінального провадження судами трьох інстанцій він постійно відчував приниження гідності, образу, обурення поведінкою працівників органу досудового розслідування, а також прокурора, який безпідставно подавав апеляційну та касаційну скарги на виправдовувальний вирок суду.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог від 15 червня 2021 року просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури (Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури) під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 25 травня 2021 року до участі у справі як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців.

Обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинули на почуття та душевний стан позивача, завдали йому душевних та моральних страждань, змусили нервувати, звертатися за медичною допомогою у зв`язку з погіршенням стану здоров`я внаслідок існуючого хронічного захворювання, він змушений був нести додаткові витрати часу та коштів на медикаменти, обстеження, на відвідування органів досудового розслідування, прокуратури та суду, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд врахував обставини справи, а також те, що за період проведення досудового розслідування органом досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 приймались певна кількість незаконних рішень та вчинялись незаконні дії, які обмежували його права як громадянина.

Тому, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд зробив висновок про обґрунтованість розміру шкоди у сумі 985 000,00 грн, який визначений позивачем.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2021 року змінено у спосіб викладення пункту 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України

через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1

на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі

985 000,00 грн […]».

В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що норми статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не зобов`язують суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції правильно встановив термін перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням, а саме з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом тривалий час (38 місяців), за цей період у його особистому житті настали несприятливі негативні наслідки, що вплинули на його уклад життя, зокрема, як у роботі, так і в сімейному житті, стан його здоров`я. Кримінальне переслідування призвело до встановлення позивачу інвалідності, розпаду його сім`ї, втрату довіри друзів та колег. Тому він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури згідно з нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у розмірі, який визначений позивачем.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що завдана позивачу шкода підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанцій вважав, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення, а саме не з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, а безпосередньо з Державного бюджету України.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2022 року керівник Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна мотивована тим, що:

розрахунок відшкодування моральної шкоди є помилковим, суперечить матеріалам справи та висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду. Строк перебування позивача під судом і слідством розпочався з дня його повідомлення про підозру, а саме 04 лютого 2015 року, та закінчився в день набрання законної сили ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року, якою вирок Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2016 року залишено без змін, тобто 13 березня 2017 року. Таким чином, позивач перебував під судом і слідством 2 роки 1 місяць 9 днів (25 місяців 9 днів), тому мінімальний (гарантований) розмір моральної шкоди згідно з нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» мав би становити 155 400,00 грн;

конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувстановлюється індивідуально у кожному окремому випадку, з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Суди зробили висновок про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 985 000,00 грн. Саме такий розмір відшкодування моральної шкоди суди мотивувати тим, що перебування позивача під слідством і судом мали негативні наслідки, які вплинули на уклад життя позивача, що позначились на його професійній діяльності, сімейному житті та стані здоров`я, зокрема його сім`я розпалась, друзі та колеги відсторонилися, йому встановлено інвалідність. Проте у матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про втрату авторитету, ділової репутації чи інші негативні наслідки притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Також суди безпідставно вказали, що тривале перебування ОСОБА_1 під слідством і судом спричинило йому особливо тяжкі психічні страждання, оскільки не навели жодних доказів страждань та приниження особи у розумінні норм статті 23 ЦК України;

суди не вказали у зв`язку з чим моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі більшому, ніж визначено у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди позивачу є необґрунтовано завищеним.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2021 року, зміненого постановою Львівського апеляційного суду від

24 жовтня 2022 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від

18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 464/3789/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину від 29 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як службові особи вимагають у нього неправомірну вигоду в сумі 7 000,00 дол. США.

30 грудня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12013040430001207 за фактом вчинення службовими особами державного підприємства Львівської області кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Під час досудового розслідування, зокрема у період з 05 січня 2015 року до

02 лютого 2015 року, здійснювалось зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме з мобільного телефону ОСОБА_1 ,

а також аудіо та відео контроль за ним на підставі ухвал судді Апеляційного суду Львівської області від 05 та 21 січня 2015 року, що підтверджується відповідними протоколами.

Відповідно до постанови прокурора прокуратури Львівської області Мотринця Є. І. від 05 січня 2015 року щодо позивача також здійснювався контроль за вчиненням злочину, у тому числі шляхом проведення спеціального слідчого експерименту без зміни обстановки злочину та з використанням заздалегідь виготовлених ідентифікованих та помічених, несправжніх (імітаційних) засобів з наданням

їм вигляду банківських банкнот України (гривні) на загальну суму еквівалентну 7 000,00 дол. США.

Факти проведення особистого обшуку ОСОБА_1 , а також обшуків за місцем його роботи у Яворівському ДЛП ЛГП «Галсільліс» у м. Івано-Франківськ та в ОКСЛП «Галсільліс» у м. Львові, підтверджуються відповідним клопотанням старшого слідчого ВРОВС ЗУОГ і ЗО СУ ГУМВСУ у Львівській області Сеніва Р. П. від 31 січня 2015 року, ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2015 року та протоколами обшуків від 02 лютого 2015 року.

02 лютого 2015 року о 18 год 05 хв ОСОБА_1 був затриманий та поміщений до ізолятор тимчасового тримання, де він перебував до 04 лютого 2015 року.

03 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, а згодом - за частиною другою статті 369-2 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року).

25 березня 2015 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України надійшов для розгляду до Шевченківського районного суду міста Львова.

Вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Львівської області від

13 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Також під час досудового розслідування ОСОБА_1 ухвалами слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2015 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів до 02 квітня 2015 року, а також відсторонено його від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року.

04 лютого 2015 року прес-центр Львівської обласної прокуратури оприлюднив публікацію, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств ЛГП «Галсільліс» при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей. Дії посадовця кваліфіковано за частиною третьою статті 368 КК України, йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 11 лютого 2015 року за зверненням органу досудового розслідування накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», чорного кольору, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 300,00 дол. США; 10 385,00 грн та мобільний телефон марки «Samsung».

31 березня 2015 року у підготовчому засіданні ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладенням ряду обов`язків: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації), а саме: АДРЕСА_1 без дозволу суду; носити електронний засіб контролю, проте продовжено відсторонення від посади строком на два місяці від 02 квітня 2015 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 05 травня 2015 року за клопотанням захисника ОСОБА_1 скасовано обов`язки, покладені на позивача попередньою ухвалою суду першої інстанції.

Відповідно до характеристики ОСОБА_1 від 03 лютого 2015 року, наданої обласним комунальним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Галсільліс», він працював в системі комунальних лісогосподарських підприємств з 2013 року та за час роботи зарекомендував себе як висококваліфікований спеціаліст лісової галузі із великим досвідом практичної роботи на керівних посадах.

31 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс» за власним бажанням у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я.

Відповідно до копій виписок із медичної карти стаціонарного хворого, листків непрацездатності, ОСОБА_1 має хронічне захворювання печінки, ШКТ

і швидкий каскадний розвиток серцево-судинного захворювання, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні у періоди: 23 лютого - 06 березня 2015 року; 20 липня - 29 липня 2015 року; 03 серпня - 14 серпня 2015 року;

25 серпня - 08 вересня 2015 року; 28 вересня - 09 жовтня 2015 року;

10 жовтня - 02 листопада 2015 року; 03 листопада - 16 листопада 2015 року;

23 листопада - 15 грудня 2015 року; 24 грудня -29 грудня 2015 року.

22 грудня 2015 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність другої групи загального захворювання до січня 2017 року, з 15 грудня 2016 року - третьої групи безтерміново, а з 24 липня 2017 року - другої групи безтерміново. Станом на час розгляду справи позивач є пенсіонером.

Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 10 жовтня 2017 року Шевченківським районним відділом у місті Львові ВДРАЦС ГТУЮ

у Львівській області, шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано 10 жовтня 2017 року, про що зроблено актовий запис № 95.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункти 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону).

У частині першій, п`ятій статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено, що «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення

у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі

№ 534/955/17».

Здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження

№ 61-97св18)).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку посилається прокурор, зазначено, що «межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 30 грудня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження

№ 12013040430001207 за фактом вчинення службовими особами державного підприємства кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України; у період з 05 січня 2015 року до 02 лютого 2015 року стосовно позивача здійснювались гласні та негласні слідчі (розшукові) дії (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо та відеоконтроль, контроль за вчиненням злочину, у тому числі шляхом проведення спеціального слідчого експерименту; особистий обшук, обшуки за місцем роботи);

02 лютого 2015 року о 18 год 05 хв позивача затримано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання, де він перебував до 04 лютого 2015 року (дві доби);

03 лютого 2015 року позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, а згодом - за частиною другою статті 369-2 КК України (у редакції Закону України від 13 травня 2014 року);

вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України.

суд апеляційної інстанції зробив висновок, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням тривав з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до

27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто

38 місяців. Проте апеляційний суд не врахував, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом у цій справі повинен визначатися з

02 лютого 2015 року (дата затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) до 13 березня 2017 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдовувального вироку, тобто набрання вироком законної сили). Таким чином, апеляційний суд неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом, що вплинуло на визначення загального розміру відшкодування моральної шкоди;

при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сумі

985 000,00 грн, який перевищує розмір гарантованої законом компенсації, суд апеляційної інстанції також посилався на те, що за період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням у його особистому житті настали несприятливі негативні наслідки, що вплинули на уклад життя позивача як у роботі, так і в сімейному житті, та стан його здоров`я. Суд вважав, що кримінальне переслідування призвело до встановлення позивачу інвалідності, розпаду його сім`ї, втрату довіри друзів та колег. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що кримінальне переслідування позивача призвело до відсторонення друзів і колег позивача, не звернув уваги на те, що ці обставини не підтверджуються жодними доказами; не навів доказів на підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням позивача і встановленням йому інвалідності.

За таких обставин, суду апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі, який визначений позивачем, тобто в сумі985 000,00 грн

Щодо відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року

у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року

у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі

№ 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції зазначеного не врахував та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення на користь

ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди

з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки за результатами касаційного перегляду справи постанову апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для поновлення виконання оскаржених судових рішень немає.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук