Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №308/2764/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 308/2764/17

провадження № 61-45857св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Ужгородський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, Ужгородська місцева прокуратура Закарпатської області, прокуратура Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2018 року у складі судді Фазикоша О. В. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області, прокуратури Закарпатської області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у період із жовтня 2014 року по квітень 2015 року сусід, що мешкає у квартирі АДРЕСА_1, шляхом вільного доступу до підсобного приміщення, яке належить йому на праві користування, викрав його речі на суму 12 000,00 грн.

16 квітня 2015 року він подав заяву до Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про вчинення кримінального правопорушення, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 1215070030001248.

Позивач зазначав, що 29 листопада 2014 року приблизно о 20 год 00 хв у кафе "Веста", що знаходиться по вул. Заньковецької у м. Ужгороді Закарпатської області, громадянин ОСОБА_2 наніс йому тілесні ушкодження і за його заявою поданої до поліції про вчинення кримінального правопорушення зареєстровано та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №
12014070030002868.

Із весни 2014 року його сусід мав намір привласнити його підсобне приміщення, яке він із колишнім сусідом будинку облаштували для взаємної господарської діяльності. Шляхом підступних вчинків, а згодом шляхом вчинення рейдерських дій, його сусід із іншими особами виніс його речі, погрожуючи при цьому нецензурною лайкою, відрізав усі комунікації, і закрив підсобне приміщення на ключ, який не дає йому. Після вираження обурення на указані незаконні вчинки сусіда його побили.

Позивач зазначав, що сусід разом із працівниками правоохоронних органів, вимагали від нього 4 500,00 грн, а потім громадянин ОСОБА_2 пропонував йому продати квартиру через знайомого ріелтора.

Будучи обізнаним про те, що він є хворою людиною, йому не можна нервувати, працівники правоохоронних органів погрожували, що посадять до в'язниці. Про указані події він детально описав у поліції та прокуратурі. Проте відповіді ні від працівників поліції, ні від працівників прокуратури щодо незаконних дій осіб ним отримано не було.

Кримінальні справи за його заявами не відкривалися або були відкриті, проте згодом закривалися без пояснення причин.

Позивач зазначав, що ставив питання про об'єднання кримінальних справ, що працівниками правоохоронних органів здійснено не було.

Позивач також указував, що начальник Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_5 погрожував йому, що викличе оперативно-розшукову групу. За указаним фактом ним була написана заява в Ужгородську місцеву прокуратуру Закарпатської області щодо незаконних дій начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_5

В Ужгородській місцевій прокуратурі Закарпатської області, куди він звертався із скаргами на бездіяльність поліції та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, не було здійснено ніяких дій. Крім того, слідчий суддя так і не розглянув його скаргу, подану ним у порядку КПК України.

Йому, як потерпілому, перешкоджали в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, на досудовому розслідуванні слідчі та прокурори не вчиняла ніяких дій, не з'ясували обставини справ, не опитали свідків.

Указані дії відповідачів є незаконними та спричинили йому моральні страждання.

Досудове розслідування по кримінальних провадженнях віднесено до компетенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, а прокурорський нагляд - до Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області. З часу реєстрації заяв в Єдиному реєстрі досудових розслідувань - 30 листопада 2014 року пройшло вже більше двох років, а останні слідчі дії здійснювалися влітку 2015 року.

Жодних дій, спрямованих на притягнення винних осіб до відповідальності, не здійснено.

Отже, бездіяльністю правоохоронних органів порушуються його права та законні інтереси як потерпілого, якому внаслідок вчинених злочинів завдано моральної шкоди.

Зазначав, що під час досудового слідства слідчими безпідставно відхилялися його клопотання, з боку працівників прокуратури на слідчих здійснювався тиск з метою затягнути досудове розслідування.

Він з вини відповідачів та їх посадових осіб не може працювати, займатися науковою діяльністю.

Бездіяльність відповідачів полягає у нерозслідуванні справ, у яких він є потерпілим, чим заподіяно йому моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, та посилаючись на положення статей 23, 1167, 1172 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд відшкодувати на його користь моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, а саме: з Ужгородського відділу поліції Головного управління поліції у Закарпатській області у розмірі 1 500 000,00 грн; з Головного управління національної поліції в Закарпатській області у розмірі 500 000,00

грн; із Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області у розмірі 500
000,00 грн; із прокуратури Закарпатської області у розмірі 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю заявлених вимог, оскільки достатніх та допустимих доказів на підтвердження завдання йому рішеннями та/або бездіяльністю працівників поліції та прокуратури моральної шкоди позивач не надав. Позивач у кримінальному провадженні користується всіма процесуальними правами, передбаченими КПК України, а щодо тривалих строків кримінального розслідування, то ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржити строки досудового розслідування в межах КПК України. Скасування слідчими суддями постанов слідчого саме по собі не свідчить про умисні дії відповідачів та завдання позивачу шкоди. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" на ці правовідносини не поширюється.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції та зазначив, що позивач не надав доказів протиправності діяння (бездіяльності) відповідачів та не довів наявності причинного зв'язку між моральними стражданнями, погіршенням стану здоров'я про які він вказує, та діями/бездіяльністю працівників органів поліції та прокуратури.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування слідчим суддею цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України і є процесуальним рішенням слідчого в рамках КПК України. Така відповідальність має настати лише за умови вчинення відповідною особою дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи кримінального злочину.

Посилання позивача на злочинні, навмисні дії працівників поліції та прокуратури ґрунтуються лише на його особистих висновках і не підтверджено належними та допустимими доказами.

Оскарження у судовому порядку постанов про закриття кримінального провадження є процесуальним правом, реалізація якого заявником не має наслідком заподіяння йому у зв'язку з цим моральних страждань.

При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов'язано відповідача вчинити певні процесуальні дії не може бути доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване тим, що існує суперечність із сформульованим Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 серпня 2017 року висновком у справі № 686/4899/15-ц, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області цивільну справу № 308/2764/17. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями щодо повторного розподілу справ, які надійшли у 2017-2018 роках, справу передано судді - доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, не дали належної правової оцінки доказам, доданих ним до позовної заяви. Посилався на те, що він обґрунтовував свої позовні вимоги на підставі статі 23, частини 1 статті 1167 ЦК України.

Посилається на порушення судами статей 3, 6, 8, 9, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судами не надано оцінки його доводам щодо завдання йому моральної шкоди. Наявний механізм контролю, на який посилався апеляційний суд, жодним чином не дає права правоохоронним органам неякісно виконувати свої обов'язки та законодавчо визначені функції.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2018 року Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи скарги є безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Позивачем не було доведено неправомірності дій працівників поліції при здійсненні ними своїх повноважень, та заподіяння моральної шкоди.

У грудні 2018 року заступник прокурора Закарпатської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення є законними і обґрунтованими. Позивач не надав доказів протиправності діяння (бездіяльності) працівників прокуратури та не довів наявності причинного зв'язку між моральними стражданнями, погіршення стану здоров'я про які він вказує та діями/бездіяльністю працівників прокуратури.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про спричинення йому тілесних ушкоджень та розпочате досудове розслідування (кваліфікація кримінального правопорушення за частиною 1 статті 125 КК України) і за результатами досудового розслідування слідчим слідчого відділу Ужгородського МВ УМВС України у Закарпатській області 18 грудня 2014 року винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, яку було скасовано постановою заступника прокурора м. Ужгорода Закарпатської області від 05 травня 2015 року.

Підставою для скасування постанови слідчого було нездійснення допиту в якості свідка ОСОБА_4, яка 29 листопада 2014 року працювала в кафе "Веста" з приводу обставин нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, невстановлення відвідувачів вказаного кафе, які могли бути очевидцями події (т.1, а. с. 21-23,25,201).

У подальшому доручено допитати в якості свідка події ОСОБА_4

Постановою начальника слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Боднарчука О. Д. від 31 січня 2016 року кримінальне провадження № 12014070030002868 від 30 листопада 2014 року закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року скаргу адвоката Петрунь М. М., який діяв в інтересах ОСОБА_1, на постанову начальника слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Боднарчука О. Д. про закриття кримінального провадження від 31 січня 2016 року у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 кримінального правопорушення задоволено та скасовано вищезазначену постанову (т.1, а. с. 207-208).

15 квітня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про вчинення таємної крадіжки в період з жовтня 2014 року по квітень 2015 рік сусідом з квартири АДРЕСА_1, шляхом вільного доступу таємно викрадено з підсобного приміщення особисті речі позивача та розпочато досудове розслідування (кваліфікація кримінального правопорушення за частиною 1 статті 185 КК України (т.1, а. с. 201).

За результатами досудового розслідування заступником начальника слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сенівом Р. П. 18 листопада 2016 року винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПКУкраїни у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12015070030001248 за частиною 1 статті 185 КК України.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови заступника начальника слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сеніва Р. П. від 18 листопада 2016 року про закриття кримінального провадження, скаргу адвоката Петрунь М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, на вищезазначену постанову задоволено та скасовано постанову заступника начальника слідчого відділу Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Сеніва Р. П. (т.1, а. с. 219-221).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною 7 статті 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні норми містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України 2004 року.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

ОСОБА_1, виступаючи потерпілим у кримінальному провадженні, вправі користуватися всіма правами, встановленими для нього діючим законодавством, у тому числі і оскарження дій та бездіяльності слідчого і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням по конкретній справі.

Процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов'язки у відповідності до вимог закону.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.

Посилання ОСОБА_1 на злочинні, навмисні дії працівників поліції та прокуратури, ґрунтуються лише на його особистих висновках і не підтверджуються належними доказами. Також позивачем не доведено, що ним здійснено витрати на проїзд понесені у зв'язку з розслідуванням вищезазначених кримінальних проваджень.

ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що в діях слідчих, прокурорів, на яких вказував позивач, як на порушників його прав, встановлено порушення закону.

Посилання ОСОБА_1 на тривалість строків розслідування відповідачем досліджуваних кримінальних проваджень не є підставою для скасування судових рішень, оскільки позивач не позбавлений можливості оскаржити строки досудового розслідування в порядку, визначеному положеннями статті 308 КПК України.

Позивач не оскаржував у порядку КПК України дії, бездіяльність, або рішення органів досудового розслідування до суду.

Саме по собі скасування слідчими суддями попередніх постанов слідчого про закриття кримінальних проваджень не свідчить про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди та бездіяльність слідчих і прокурорів й причинний зв'язок між ними.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов'язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

У зв'язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, не дали належної оцінки доказам доданим до позовної заяви, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.

З огляду на зазначене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) відповідачів та не довів наявності причинного зв'язку між моральними стражданнями, погіршення стану здоров'я про які вказує та діями/бездіяльністю працівників органів поліції та прокуратури.

Суди правильно виходили з того, що судове оскарження постанов про закриття кримінального провадження, є процесуальним правом, реалізація якого заявником не має наслідком заподіяння йому у зв'язку з цим моральних страждань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання ОСОБА_1 мотивоване тим, що існує суперечність із сформульованим Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 серпня 2017 року висновком у справі № 686/4899/15-ц, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Верховний Суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наразі судова практика є незмінною та сталою.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Судувідмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк