Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.12.2018 року у справі №761/18332/15

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 761/18332/15

провадження № 61-15271св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра»,відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Слюсар Т. А., Чумаченко А. П., від 30 березня 2017 року.

Встановив:

Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 329/П/РП/2007-840, відповідно до якого останній надано грошові кошти у розмірі 143 000,00 доларів США строком до 19 червня 2034 року у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 12,49 % річних. ОСОБА_7 виступив поручителем відповідача згідно до договору поруки від 20 вересня 2007 року. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та виниклою заборгованістю просивстягнути з відповідачів солідарно 152 117,42 долари США, що в гривневому еквіваленті становить 1 205 530,52 грн та покласти на відповідачів судові витрати.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року позов задоволено частково.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року; справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В подальшому представником позивача збільшено розмір позовних вимог, що станом на 28 вересня 2015 рокускладає 280 135,63 долари США, що в гривневому еквіваленті становить 6 055 409,26 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ«Надра» суму заборгованості в розмірі 280 135,63 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 6 055 409,26 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник та поручитель свої зобов'язання за кредитним договором не виконали, заборгованість не погасили, тому стягненув з відповідачів на користь позивача суму боргу за кредитним договором у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року заочне рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитом в сумі 226 743,90 доларів США, що еквівалентно 4 901 250,87 грн, пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 811 813,76 грн. В іншій частині позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачів усієї суми заборгованості є передчасними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя, тому позов у частині вимог до поручителя не підлягає задоволенню. Крім того, нарахування штрафу та пені є подвійним стягненням, вимога про стягнення штрафу задоволенню також не підлягає.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про часткове задоволення позову, оскільки ним порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права, що призвело до порушення прав відповідачів. Зокрема, посилається на те, що судом не взято до уваги відсутність розрахунків заборгованості та зазначає, що рішення прийнято на підставі припущень. Крім того, вказує, що судом не враховано того, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Заявляє, що судами не враховані заяви позивача про застосування позовної давності, які вилучені з матеріалів справи, і подання яких може бути підтверджене записами судових засідань, які також знищені.

Позивач не скористався правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 березня 2018 року вказану справа передана на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що 20 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 329/П/РП/2007-840 відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 143 000,00 доларів США строком до 19 червня 2034 року, за умови його повернення, строковості та платності зі сплатою за користування 12,49 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки від 20 вересня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_7 на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 які виникають з умов кредитного договору від 20 вересня 2007 року № 329/П/РП/2007-840.

Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 28 вересня 2008 року в неї виникла заборгованість.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 214 ЦПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не встановили чи зверталися сторони до суду із клопотанням про застосування строку позовної давності.

Так, в апеляційній скарзі на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року представник відповідачів вказав, що в судовому засіданні 07 жовтня 2015 року представник відповідачів заявив клопотання щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності до всіх позовних вимог. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про вказане клопотання не зазначив.

Суду апеляційної інстанції на вказане також не звернув уваги та в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що заяву про застосування строків позовної давності подано до суду апеляційної інстанції, тому відсутні підстави для її застосування.

Однак апеляційним судом доводи представника відповідачів щодо звернення до суду 07 жовтня 2015 року із заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не досліджено.

Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості перевірити доводи відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутній журнал судового засідання від 07 жовтня 2015 року з технічних причин (а. с. 109, т. 2), як і запис судового засідання.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Верховний Суд не може підтвердити висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідачами було порушено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності лише в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, суду першої інстанції слід перевірити чи зверталися сторони до суду із заявою про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, вирішивши справу з урахуванням досліджених обставин.

Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави, визначені пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, для скасування ухвалених рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва та рішення апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська