Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.01.2019 року у справі №336/823/17

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 336/823/17-ц

провадження № 61-28223св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2017 року в складі судді Зарютіна П. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилався на те, щовін з 05 березня 1987 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, 07 квітня 2016 року його призначено начальником першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а наказом відповідача від 02 лютого 2017 року № 61/ос його звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно з пунктом 1 статті 41 КЗпП України.

Позивач зазначав, що його посада не відноситься до переліку посад, з яких може бути звільнено за пунктом 1 статті 41 КЗпП України, що підтверджено висновком профспілкового комітету. Відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення ним внутрішніх нормативних документів, у зв'язку з чим незаконно його звільнив.

Вважаючи, що звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства України, з урахуванням уточнень позовних вимог, ОСОБА_4 просив скасувати наказ про його звільнення, поновити його на посаді начальника першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», стягнути з відповідача на його користь 36 067,20 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та 100 тис. грн моральної шкоди, яка полягає в душевних переживаннях, відчутті несправедливості за понесене незаслужене покарання, неможливості влаштуватися на іншу роботу внаслідок незаконного звільнення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано наказ структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 02 лютого 2017 року № 61/ос про припинення трудового договору зі ОСОБА_4 Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника першого сектора структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_4 44 533,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 лютого 2017 року по 08 червня 2017 року та 20 тис. грн моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя 1 920 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм КЗпП України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій 06 листопада 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укрзалізниця» просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Звільнення ОСОБА_4 з роботи відбулося з дотриманням норм трудового законодавства України, оскільки позивач допустив одноразове грубе порушення посадових обов'язків щодо сумлінного та своєчасного виконання розпорядження керівництва без поважних на те причин, а його посада відноситься до посад керівного складу дирекції. Розмір моральної шкоди не є справедливим та вина відповідача у завданні такої шкоди позивачу не доведена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

03 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законним та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 статті 41 КЗпП Українитрудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченістаттями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 05 березня 1987 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця», 07 квітня 2016 року наказом відповідача призначений начальником першого сектора «Запорізької дирекції залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

29 грудня 2016 року ПАТ «Укрзалізниця» підготувало та направило на адресу регіональної філії «Придніпровська залізниця» телеграму № ЦО/468 щодо порядку організації перевезення спеціальних вагонів у складі поїзда з відчепленням вагонів по станції Федорівка та подальшим їх відправленням до станції Мелітополь окремим локомотивом, а 31 грудня 2016 року причепленням їх по станції Мелітополь до складу поїзда сполученням Новоолексіївка-Київ.

На підставі цієї вказівки працівником служби пасажирських перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» ОСОБА_5 підготовлено вказівку для Запорізької дирекції залізничних перевезень від 29 грудня 2016 року № 92 з датою відчеплення вагонів 30 грудня 2016 року, замість 31 грудня 2016 року.

Вказана помилка призвела до невиконання вказівки ПАТ «Укрзалізниця» від 29 грудня 2016 року № ЦО/468.

Згідно з наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 05 січня 2017 року № 1 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності невиконання вказівки ПАТ «Укрзалізниця» стали можливими через порушення з боку начальника першого сектору ОСОБА_4 внутрішніх нормативно-правових актів та документів регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що є порушенням з його боку статті 139 КЗпП України щодо точного, сумлінного та своєчасного виконання розпоряджень власника або уповноваженого ним органу та є підставою для звільнення відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 02 лютого 2017 року № 61/ос ОСОБА_4 звільнено з посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно з пунктом 1 статті 41 КЗпП України.

Суд першої інстанції встановив, що позивач, отримавши 29 грудня 2016 року телеграму з вказівками щодо дії з вагонами-гаражами, в той же день передав її для ознайомлення своєму керівнику - начальнику «Запорізької дирекції залізничних перевезень» ОСОБА_6, та виконуючи вимоги Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці 29 грудня 2016 року ознайомив з цією телеграмою всіх причетних осіб, у тому числі начальника відділу перевезень ОСОБА_7

Пунктом 4.2 Місцевої інструкції про порядок організації перевезень вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів на Запорізькій дирекції залізничних перевезень Придніпровської залізниці визначено, що контроль за своєчасним забезпеченням відчеплення або причеплення вагонів Національного банку України та вагонів-гаражів із збереженням режиму секретності покладається на начальника дирекції залізничних перевезень, начальника відділу перевезень, начальника пасажирського відділу, перший сектор дирекції, а на станції на начальника станції (заступника).

Згідно з посадовою інструкцією начальника режимно-секретного органу - першого сектору СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» ОСОБА_4 до кола посадових обов'язків позивача не належить здійснення оперативного контролю за організацією перевезень вагонів, відчеплення або причеплення вагонів, межі його посадових обов'язків обмежуються лише забезпеченням режиму секретності проведення подібних операцій.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення, вказане в наказі ПАТ «Укрзалізниця» від 05 січня 2017 року № 1.

Пунктом 1.3 Положення про режимно-секретний орган - перший сектор структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» визначено, що перший сектор є окремим структурним підрозділом, що безпосередньо підпорядковується начальнику структурного підрозділу«Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», який організовує та контролює його діяльність.

Згідно з витягом із протоколу засідання профспілкового комітету в апараті Запорізької дирекції залізничних перевезень від 25 січня 2017 року № 2 звільнення начальника першого сектору ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 41 КЗпП України є неправомірним, оскільки дія вказаної статті розповсюджується виключно на керівників підприємств, установ, організацій, філіалів та інших відокремлених підрозділів, а посада позивача не зазначена у цьому переліку, який є вичерпний та розширенню не підлягає.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Встановивши, що відповідач не довів факт одноразового грубого порушення ОСОБА_4 своїх трудових обов'язків, а також, що посада позивача не віднесена до переліку посад, визначених статтею 41 КЗпП України, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на попередні роботі.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, суди попередніх інстанцій правильно виходили із розміру заробітної плати ОСОБА_4 за останні два місяці роботи, що передували звільненню, що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, судами врахована глибина та ступінь моральних страждань позивача, а також принцип розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат