ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 727/614/24

провадження № 61-12068св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 січня

2024 року у складі судді Чебан В. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 травня 2024 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Одинака О. О.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та

в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - заявник), про видачу обмежувального припису,

за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_5 , Служби у справах дітей Чернівецької міської ради,

прийняв постанову про наступне:

I. Вступ

1. У січні 2024 року заявник звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

2. ОСОБА_5 заперечував проти задоволення заяви, представник Служби у справах дітей Чернівецької міської ради просив врахувати інтереси дітей, повідомивши, що законні представники дітей до служби не зверталися, рішення органу опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради не приймалось.

3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Заявник оскаржила рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.Також вказала на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права (частини першої статті 13, статті 294, пункту 3 частини першої та другої статті 350-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)) та норми пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 07 грудня 2017 року

№ 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), та норми, які декларують та закріплюють принцип недоторканості житла особи, зокрема статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 30 Конституції України, статті 16 Конвенції ООН «Про права дитини», статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК).

5. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є:

Чи має місце застосування домашнього насильства у спірних правовідносинах, що б стало підставою для видачі обмежувального припису?

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 ЦПК, у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст заяви

7. Заява обґрунтована так:

- рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- Заявник проживає з дітьми у будинку на АДРЕСА_1 ;

- існують обставини, які свідчать про вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства щодо неї та дітей, а також ризики продовження вчинення ним домашнього насильства у подальшому;

- постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 травня 2022 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), вчинення домашнього насильства полягало в тому, що ОСОБА_5 у присутності дітей завдав ОСОБА_1 удар у грудну клітину;

- 11 жовтня 2022 року о 20 годині ОСОБА_5 прибув до будинку на

АДРЕСА_1 під час перебування ОСОБА_1 на лікуванні в Ізраїлі та викликав поліцію через те, що діти не впускали його в будинок, чим налякав дітей;

- 17 жовтня 2022 pоку за результатами психологічної діагностики психологи Чернівецького міського центру соціальних служб дійшли висновку про ймовірність вчинення щодо дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 психологічного та фізичного насильства; психоемоційний стан ОСОБА_4 є наслідком вчиненого психологічного насильства;

- ОСОБА_5 , зателефонував 12 січня 2024 року ОСОБА_1 та повідомив, що заїхав в Україну, однак не може виїхати, вимагаючи для перетину кордону передати йому дітей, повідомивши про вселення до будинку в разі відмови передати йому дітей, чим вчинив психологічне насильство;

- 15 січня 2024 року о 15 годині ОСОБА_5 прийшов до будинку

з невідомою особою, періодично стукав у ворота, після прибуття співробітників поліції заповняв якісь папери;

- 16 січня 2024 року ОСОБА_5 з`явився до гімназії № 8 Чернівецької міської ради, спілкувався із завучем;

- такі дії ОСОБА_5 призвели до того, що діти відмовились ходити до навчальних закладів поки існують ризики зустрічей з батьком;

- ОСОБА_1 та діти бояться вмикати світло у будинку, оскільки

ОСОБА_5 , знаючи про перебування останніх у будинку, буде виламувати двері;

- ОСОБА_4 , почувши про батька та про виклики ним поліції, впадає

в істерику;

- ОСОБА_1 під час лікування протипоказані емоційні перенавантаження, стресові ситуації, оскільки вона потребує нормального психоемоційного стану.

8. Враховуючи викладене, заявник просила суд заборонити ОСОБА_5 строком на шість місяців:

- наближатися на відстань до 1 км до місця проживання заявника

з дітьми;

- наближатися на відстань до 1 км до місця навчання ОСОБА_2 - Чернівецького ліцею № 22 ім. Антона Кохановського за адресою:

АДРЕСА_2 ;

- наближатися на відстань до 1 км до місця навчання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - Чернівецької гімназії № 8 за адресою:

АДРЕСА_3 ;

- особисто і через третіх осіб розшукувати заявника з дітьми, якщо вони перебувають у невідомому ОСОБА_5 місці, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.

ІII. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 січня

2024 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 травня 2024 року, у задоволенні заяви відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з таких підстав:

- заявник не довела необхідність видачі обмежувального припису;

- між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 існують неприязні стосунки, крім визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП, інших фактів здійснення ним домашнього насильства щодо заявника та дітей не встановлено;

- неодноразове вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства щодо заявниці, у тому числі фізичного насильства на очах у дітей, чинення психологічного тиску на заявницю та дітей заявник не довела, щодо застосування будь-якого домашнього насильства до неї чи дітей в правоохоронні чи інші органи не зверталась;

- наявність між сторонами спору щодо поділу спільного майна не може розцінюватись як насильство в сім`ї;

- на відео від 18 січня 2024 року ОСОБА_1 стверджує, що 18 січня

2024 року не було домашнього насильства з боку ОСОБА_5 , а було проникнення у житло, оскільки він тривалий час не проживав у помешканні;

- відсутні ризики вчинення ОСОБА_5 в подальшому домашнього насильства.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- суди не з`ясували всіх фактичних обставин справи, а саме самовільне проникнення ОСОБА_5 до чужого житла проти волі заявника та дітей;

- суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зазначивши, що обставини, на які заявник посилалася після звернення до суду, не були вказані як підстава заяви, тому не можуть братися до уваги;

- апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, зазначаючи, що суди не зобов`язані надавати оцінку обставинам, які виникли після подання заяви про видачу обмежувального припису;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 13, статті 294, пункту 3 частини першої та другої статті 350-4 ЦПК у випадках відмови суду надавати оцінку обставинам, зазначеним в клопотаннях про долучення доказів, а не в заяві про видачу обмежувального припису;

- ігноруючи обставини самовільного проникнення 18 січня 2024 року ОСОБА_5 до житла заявника з дітьми, суди дійшли помилкового висновку про відсутність інших, крім постанови Шевченківського районного суду

м. Чернівців від 18 травня 2022 року, епізодів домашнього насильства з боку ОСОБА_5 ;

- суди не взяли до уваги, що ОСОБА_5 , самовільно проникнувши до будинку, порушив недоторканість житла заявника, вчинивши домашнє насильство;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 30 Конституції України, статті 16 Конвенції ООН «Про права дитини», статті 162 КК, у випадках посилання заявника на порушення недоторканості житла/проникнення в його житло як прояв домашнього насильства;

- позиція судів про відсутність домашнього насильства в силу наявності між сторонами нібито виключно спору щодо поділу майна подружжя

є необґрунтованою;

- суди не врахували тривалої тяжкої хвороби заявника, яка переживає стрес через приниження та насильство з боку колишнього чоловіка;

- апеляційний суд, вказавши, що ОСОБА_5 фактично є власником

1/2 частини будинку, дійшов неоднозначного висновку, оскільки вказане твердження може формувати у нього хибне уявлення щодо його права власності, тому просить виключити це посилання.

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13. 28 жовтня 2024 року ОСОБА_5 подав відзив та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- відсутні доказу прояву насильства чи систематичності здійснення незаконних дій, ризиків вчинення насильства в майбутньому щодозаявника та дітей;

- суд першої інстанції надав оцінку доказам щодо перебування

ОСОБА_5 в будинку, який належить йому на праві часткової власності, відхиливши надані заявником докази, які не підтверджують вчинення ним домашнього насильства;

- вчинення ним дій з метою усунення перешкод, які чиняться йому заявником у доступі до будинку, не є формою домашнього насильства, виключає умисне позбавлення заявника та дітей житла або можливості користуватися ним;

- дії ОСОБА_5 були спрямовані тільки на мирне проживання в своєму будинку, в своїй одній кімнаті та налагодження стосунків з дітьми;

- посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували тривалу тяжку хворобу заявника, не стосуються предмета справи;

- з урахуванням статті 39 КУпАП ОСОБА_5 не є особою, яка була піддана адміністративному стягненню, тому посилання заявника на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, не є належним доказом насильства, а інші докази прояву насильства відсутні в матеріалах справи;

- постанови Верховного Суду, на які посилається заявник, не

є релевантними до спірних правовідносин, оскільки обставини

у розглядуваній справі відмінні від встановлених обставин у наведених справах.

14. Заінтересована особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VI. Рух справи у суді касаційної інстанції

15. 28 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

16. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.

17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 21 жовтня 2024 року.

VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

18. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 липня 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

19. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 .

20. Згідно з актом, складеним сусідами 02 травня 2023 року, заявник

з дітьми зареєстровані та проживають у будинку на

АДРЕСА_1 .

21. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту № 362426683 від 18 січня 2024 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_4 частку земельної ділянки площею 0,0788 кадастровий номер 7310136300:20:002:0299.

22. Відповідно до довідки Чернівецької гімназії № 8 Чернівецької міської ради від 17 січня 2024 року № 01-12/24, довідки Чернівецької гімназії № 8 Чернівецької міської ради від 17 січня 2024 року № 01-12/25 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у цій гімназії.

23. ОСОБА_2 відвідує Чернівецький ліцей № 22 ім. Кохановського, що підтверджується учнівським квитком Чернівецького ліцею № 22.

24. За довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28 липня 2022 року серія 12 ААГ № 066209 заявник є інвалідом ІІ групи

з 01 березня 2022 року.

25. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 07 листопада 2023 року серія 12 ААГ № 579531 заявнику встановлено третю групу інвалідності з 01 серпня 2023 року.

26. Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців

від 18 травня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі

170 грн в дохід держави.

27. Відповідно до змісту постанови Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 18 травня 2022 року ОСОБА_5 29 квітня 2022 року о 22 год.

45 хв. на АДРЕСА_1 вчинив конфлікт зі своєю дружиною ОСОБА_1 , в ході якого висловлювався нецензурною лайкою в її бік та погрожував фізичною розправою, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, чим спричинено насильство в сім`ї.

28. Згідно з актом, складеним 22 січня 2024 року ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , у правому куті переднього фасаду будинку

на АДРЕСА_1 є камера відеоспостереження.

VIII. Позиція Верховного Суду

29. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає наступне.

30. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини є Закон № 2229-VIII, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 вказаного Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

32. Інститут обмежувального припису призначений для невідкладного захисту прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, шляхом покладення на кривдника певних обмежувальних заходів на визначений судом строк, незалежно від притягнення кривдника до адміністративної чи кримінальної відповідальності за правопорушення, пов`язане з домашнім насильством.

33. Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису врегульовано Главою 13 ЦПК.

34. Статтею 350-6 ЦПК передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом № 2229-VIII або Законом України від 8 вересня 2005 року № 2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.

35. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин Суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

36. Щодо правової природи обмежувального припису Верховний Суд робив висновок, що він за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом № 2229-VIII, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див. постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20)).

37. Важливим для спірних правовідносин є висновок про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23)).

38. Далі Верховний Суд наголошує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК).

39. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (див. постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19)).

40. Суди попередніх інстанцій, зробивши висновки про відсутність ознак домашнього насильства, які б стали підставою для видачі обмежувального припису, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми права, що їх регулюють.

41. Так, у розглядуваній справі судами встановлено, що між колишнім подружжям склалися неприязні стосунки та існує цивільний спір щодо поділу спільного майна подружжя, що автоматично не свідчить про застосування домашнього насильства.

42. Також суди обґрунтовано врахували, що вчинення ОСОБА_5 дій з метою усунення перешкод, які чиняться йому ОСОБА_1 , у доступі до будинку шляхом виклику поліції, повідомлення про вселення до будинку, 1/2 частина якого, належить йому на праві власності, не є формою домашнього насильства, виключаючи умисне позбавлення заявника та дітей житла або можливості користуватися ним.

43. Верховний Суд в своїй практиці раніше висновував те, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не є безумовною підставою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII (див. постанову Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 711/6788/23 (провадження № 61-2190св24)).

44. З врахуванням такого підходу (див. пункт 43) судами попередніх інстанцій правильно надана оцінка постанові суду про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП (див. пункти 26-27), враховано час притягнення останнього до адміністративної відповідальності, вжиті до нього заходи та поведінку після застосування адміністративного стягнення.

45. Далі Верховний Суд наголошує, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIII слід врахувати поведінку кривдника, як до так і після звернення заявника до суду; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви, з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на особу обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIII та чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20)).

46. У цій справі суди правильно звернули увагу, що з часу вчинення ОСОБА_5 щодо ОСОБА_1 психологічного насильства у квітні 2022 року до звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою у січні 2024 року минув тривалий час, фактів протиправної поведінки ОСОБА_5 протягом цього часу заявником не наведено.

47. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суддів попередніх інстанцій про те, що заявником не доведено вчинення ОСОБА_5 щодо неї домашнього насильства і наявність ризиків його вчинення у майбутньому, тому суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову у видачі обмежувального припису.

48. Верховний Суд звертає увагу на те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

49. В даній справі посилання апеляційного суду на те, що не заслуговують на увагу зазначення заявником інших підстав для видачі обмежувального припису з наданням відповідних доказів після звернення до суду, оскільки не вказувалися при звернення до суду, є помилковими, але такі недоліки не призвели до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. пункт 48), оскільки заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення домашнього насильства ОСОБА_5 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому.

50. Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували тривалу тяжку хворобу заявника, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не стосуються предмета справи.

51. Інші доводи касаційної скарги(див. пункт 12) загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК перевірив їх та обґрунтовано відхилив, вони зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду відповідно до статті 400 ЦПК.

52. Аргументи касаційної скарги проневрахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування судових рішень і не свідчать про неправильне застосування норм права, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

53. Відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права (частини першої статті 13, статті 294, пункту 3 частини першої та другої статті 350-4 ЦПК) та норми пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, та норми, які декларують та закріплюють принцип недоторканості житла особи, зокрема статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 30 Конституції України, статті 16 Конвенції ООН «Про права дитини», статті 162 КК не має вирішальногоправового значення для спірних правовідносин з урахуванням предмета спору, оскільки обставини, на які посилалась заявник у заяві про видачу обмежувального припису та касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

54. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

55. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

56. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

57. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 401 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 січня

2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 травня

2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков