Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №501/4812/21
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №501/4812/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 501/4812/21

провадження № 61-10338св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

третя особа - Профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів:

Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), третя особа - Профспілка робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ», про скасування наказу про відсторонення від роботи, відновлення доступу до роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позов обґрунтовано тим, що він працює у ДП «АМПУ» мотористом 1 класу - матросом 1 класу М/Б «Смілий».

Згідно із наказом ДП «АМПУ» від 09 грудня 2021 року № 453-О його відсторонено від роботи із 08 год 00 хв без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення (до закінчення карантину або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації).

Підставою для видачі вказаного наказу було розпорядження відповідача

від 17 листопада 2021 року № 21/15, з яким його ознайомлено 18 листопада

2021 року.

Вважає, що наказ про відсторонення його від роботи виданий із порушенням норм матеріального та процесуального права з таких підстав:

- стаття 46 КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи у разі відмови від щеплення, його істотні умови праці не передбачають обов`язку мати щеплення;

- його повинні були попередити про зміну істотних умов праці за два місяці;

- відповідач порушує право позивача на працю, оскільки в Україні на час видачі наказу не запроваджено військовий чи надзвичайний стан;

- вимога надати сертифікат про вакцинацію суперечить статтям 8 19 43 64 Конституції України;

- вакцини проти COVID-19, які застосовують в країні, не пройшли повний цикл клінічних випробувань у частині виявлення побічних ефектів та довгострокових наслідків вакцини;

- щеплення проти COVID-19 відсутнє в переліку обов`язкових щеплень, визначених статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тощо.

Посилаючись на ці обставини,ОСОБА_1 просив скасувати наказ

ДП «АМПУ» від 09 грудня 2021 року № 453-О про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати; відновити доступ йому до роботи; зобов`язати відповідача провести йому виплату заробітної плати за час відсторонення від роботи.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2022 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відсторонення позивача від роботи було законним,

а тому керівник ДП «АМПУ», на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників підприємства, із урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ДП «АМПУ»

від 09 грудня 2021 року № 453-О про відсторонення від роботи ОСОБА_1 як незаконний. Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи в сумі 42 947,10 грн

з відрахуванням із вказаної суми всіх обов`язкових платежів і утриманням податків і зборів. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення йому доступу до роботи відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, оскільки його обов`язки не передбачають спілкування з великою кількістю людей, а тому для досягнення легітимної мети необхідно було застосувати менш суворі заходи ніж відсторонення працівника від роботи, враховуючи, що відповідач не довів фактів, які

б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, та поширення саме ним коронавірусної інфекції серед працівників ДП «АМПУ».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року ДП «АМПУ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, Верховного Суду від 22 березня

2023 року у справі № 589/5280/21, від 12 квітня 2023 року у справах № 203/537/22, № 405/8911/21, № 130/173/22, № 279/764/22, від 19 квітня 2023 року у справі

№ 607/22607/21, від 17 травня 2023 року у справі № 473/4304/21, від 12 червня

2023 року у справі № 591/729/22, від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21. Також як на підставу оскарження судового рішення у касаційній скарзі міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 95 ЦК України. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389

ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 працює в ДП «АМПУ» мотористом 1 класу - матросом 1 класу М/Б «Смілий» Служби флоту.

Згідно з наказом ДП «АМПУ» від 09 грудня 2021 року № 453-0 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 год 00 хв 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення (до закінчення карантину, або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації).

Підставою для видання вказаного наказу стало розпорядження ДП «АМПУ»

від 17 листопада 2021 року № 21/15, з яким його (позивача) ознайомлено

18 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 роз`яснено про необхідність проходження повного курсу обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень) та роз`яснено, що у разі невиконання цих вимог його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин.

Відповідно до акта, складеного ДП «АМПУ» 09 грудня 2021 року, ОСОБА_1 не надав документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, або довідку форми № 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02 листопада 2021 року № 2394,

з обов`язковим зазначенням терміну дії протипоказання, що свідчить про ухилення/відмову від вакцинації проти COVID-19.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 61-0 дію наказу від 09 грудня

2021 року № 453-0 про відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 зупинено 28 лютого 2022 року до завершення в Україні воєнного стану.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що відсторонення позивача від роботи було законним, а тому керівник ДП «АМПУ», на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників підприємства, із урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, оскільки його обов`язки не передбачають спілкування з великою кількістю людей, а тому для досягнення легітимної мети необхідно було застосувати менш суворі заходи ніж відсторонення працівника від роботи, враховуючи, що відповідачем не доведено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи та поширення саме ним коронавірусної інфекції серед працівників ДП «АМПУ».

Верховний Суд не може погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти

у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається

у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів

і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше

частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня

2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня

2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії

ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83

«Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46

КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5

Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України

«Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня

1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців

у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим

у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України

з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, - доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України

у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215

«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

Надалі, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,

від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928,

від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту

з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя, для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до

пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною.

Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які

є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивач працює мотористом 1 класу - матросом 1 класу М/Б «Смілий» Служби флоту в ДП «АМПУ» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оцінюючи виконувані позивачем трудові функції, Верховний Суд враховує посадові обов`язки моториста 1 класу - матроса 1 класу Служби флоту, визначені Робочою інструкцією моториста 1 класу - матроса 1 класу Служби флоту.

Пунктом 3.11 Робочої інструкції передбачено, що моторист - матрос обслуговує та керує головними енергетичними установками та допоміжними механізмами, котлами і технічними засобами, використовує та обслуговує електричне обладнання і електроустаткування приміщень машинного відділення.

Відповідно до пункту 3.12 Робочої інструкції бере участь у: обслуговуванні суднових систем та керуванні клапанами суднових систем; технічному обслуговуванні та ремонті судна. Виконує слюсарно-монтажні роботи з ремонту суднових двигунів внутрішнього згорання, допоміжних механізмів і котлів, суднових пристроїв

і систем.

Згідно із пунктом 6.1 Робочої інструкції моторист - матрос підпорядковується капітану - змінному механіку, старшому механіку - змінному помічнику капітана, змінному помічнику капітана - змінному механіку.

Відповідно до пункту 6.2 Робочої інструкції у своїй роботі моторист - матрос взаємодіє з усіма працівниками Служби флоту в межах своєї компетенції.

За змістом Робочої інструкції робота позивача пов`язана з безпосереднім контактом із іншими працівниками підприємства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, вирішуючи спір про скасування наказу про відсторонення від роботи, відновлення доступу до роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, вважав, що відсторонення є законним, оскільки позивач є працівником ДП «АМПУ», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та який не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та не має протипоказань до вакцинації, тож відповідач був зобов`язаний, відповідно до чинного законодавства, відсторонити позивача від роботи.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то заробітна плата працівнику в цей період не виплачується, а отже, вимоги щодо виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи не підлягають задоволенню.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежного висновку про визнання відсторонення незаконним, оскільки відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки держава, застосувавши такий тимчасовий захід, як відсторонення від виконання обов`язків працівників, які не мають профілактичного щеплення, виконувала свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я оточуючих. Право позивача на працю було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Так, аналізуючи вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як моторист 1 класу - матрос 1 класу М/Б «Смілий» Служби флоту забезпечує надійну роботу установок та механізмів судна для виконання завдань, пов`язаних із функціонуванням морського порту «Чорноморськ», виконує палубні та швартовні роботи, забезпечує екологічну безпеку в акваторії порту, а отже, взаємодіє з усіма працівниками Служби флоту, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а характер виконуваних позивачем робіт виключає можливість встановлення позивачу дистанційної/надомної роботи, тому ДП «АМПУ» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відсторонення позивача відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження,

а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляються одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У справах № 589/5280/21, № 203/537/22, № 405/8911/21, № 130/173/22,

№ 279/764/22, № 607/22607/21, № 473/4304/21, № 591/729/22, № 943/2356/21 Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності тимчасового відсторонення невакцинованого працівника від роботи, оскільки обов`язковість щеплень

є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19, тому роботодавець правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення працівника від роботи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про скасування наказу про відсторонення від роботи, відновлення доступу до роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи є безпідставними, оскільки відсторонення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства. Вимоги про відновлення доступу до роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи є похідними від вирішення вимог про скасування наказу про відсторонення.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи правовий результат вирішення спору, судовий збір за розгляд Верховним Судом касаційної скарги ДП «АМПУ» підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача у частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи та відновлення доступу до роботи у розмірі

3 632,00 грн.

Судовий збір, сплачений за оскарження постанови апеляційного суду у частині вирішення Верховним Судом позовних вимог про виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 1 816,00 грн, підлягає компенсації

в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки в цій частині позивач звільнений від сплати судового збору за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2023 року скасувати, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2022 року залишити

в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (місцезнаходження: просп. Берестейський, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) 3 632,00 грн на відшкодування судових витрат,понесених у суді касаційної інстанції, у частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи та відновлення доступу до роботи.

Компенсувати Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (місцезнаходження: просп. Берестейський, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за розгляд касаційної скарги у частині вирішення позовних вимог про виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 1 816,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний