Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 336/2166/17

провадження № 61-44941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А.О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року у складі головуючого судді Зарютін П.В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2018 року в складі колегії суддів: Полякова О.З., Онищенка Е.А., Крилової О.В.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 11 травня 2009 року вона надала ОСОБА_5 у позику грошові кошти у розмірі 3000 євро та 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписки та зобов'язувався повернути 11 червня 2009 року.

01 лютого 2010 року ОСОБА_5 повторно позичив у позивачки 5000 доларів США, за умовами якої строк повернення позики визначено 01 березня 2010 року.

16 серпня 2010 року та 21 березня 2011 року ОСОБА_5 повторно звернувся з проханням надати йому позику в розмірі 2000 доларів США та 2000 Євро, на підтвердження чого відповідачем складено відповідні розписки, за умовами яких строк повернення коштів 16 вересня 2010 року та 21 квітня 2011 року.

Так як, відповідач не повернув грошові кошти за договорами позики, ОСОБА_4 просила суд стягнути на її користь з відповідача суму боргу в розмірі 1 069 250,84 грн з урахуванням пені, індексу інфляції та 3-х відсотків річних.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року, залишеним без зміни постановою Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2018 рок, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходили з того, що ОСОБА_4 звернулась до суду з вимогою про повернення суми боргу за розписками з пропуском строку позовної давності.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач частинами повертав їй грошові кошти в 2015 році та 2016 році, а тому вважає що строк позовної давності нею не пропущений.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито провадження у справі №336/2166/17 та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла вищезазначена справа.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 травня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено два договори позики в письмовій формі, за якими останній взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 3000 євро та в 5000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав відповідні розписки та зобов'язався повернути грошові кошти 11 червня 2009 року (а.с. 99).

01 лютого 2010 року та 16 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено ще два договори позики, за якими останній взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 5000 доларів США та 2000 доларів США відповідно, на підтвердження отримання вказаних грошових коштів відповідач склав розписки та зобов'язався повернути грошові кошти за першою розпискою 01 березня 2010 року, за другою - 16 вересня 2010 року (а.с. 99).

21 березня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений в письмовій формі договір позики, за яким ОСОБА_5 взяв у позивачки в борг грошові кошти в розмірі 2000 євро та зобов'язався повернути грошові кошти 21 квітня 2011 року (а.с. 99).

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судами, відповідно до наданого ОСОБА_4 розрахунку заборгованості, станом на 10 квітня 2017 року сума заборгованості відповідача становить 1 069 250,84 грн. з урахуванням пені, індексу інфляції та 3% річних.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що перебіг строку позовної давності починається після закінчення строку дії відповідного договору позики, а саме: за договорами від 11 травня 2009 року - 12 червня 2009 року; за договором від 01 лютого 2010 року - 02 березня 2010 року; за договором від 16 серпня 2010 року - 17 вересня 2010 року; за договором від 21 березня 2011 року - 22 квітня 2011 року.

Як встановлено судами з вимогами про повернення грошових коштів ОСОБА_4 звернулась лише у квітні 2017 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, що згідно вимог ст. 267 ЦПК України виключає можливість судового захисту ОСОБА_4 свого порушеного права.

А тому, суд першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 звернулася до суду з пропуском строку позовної даності та не надала суду жодних доказів поважності пропуску строку позовної давності. В той час, як відповідач скористався своїм правом передбаченим ст. 267 ЦПК України подавши до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (а.с. 97).

Доводи касаційної скарги про те, що строк позовної давності переривався, в зв'язку з тим, що відповідач сплачував грошові кошти за користування позиками - у сумі 200 доларів США у 2015 році, та 300 доларів США в кінці 2016 року не заслуговують уваги, так як позивачем не було надано жодного письмового доказу, що підтверджувало цю обставину.

Висновки суду першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв