Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 757/60211/16-ц

провадження № 61-7235св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Інвестиційна компанія «Royal Standart Group», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року у складі судді Писанця В. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Інвестиційної компанії «Royal Standart Group», ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору позики недійним та повернення предмету застави.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з уточненою позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Інвестиційна компанія «Royal Standart Group», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук І. А. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), про визнання договору позики недійсним та повернення предмету застави.

15 січня 2016 року між ОСОБА_5 (зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_6 (зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2), та ОСОБА_4 (зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3) укладений договір позики, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в сумі 138 860 грн, що в еквіваленті становить 5 300 доларів США, зі строком повернення до 01 червня 2016 року. Позика є безпроцентною.

З метою забезпечення зобов'язань за договором позики, 15 січня 2016 року між ОСОБА_5, від імені якого на підставі довіреності діє

ОСОБА_6, та ОСОБА_4 укладений договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль марки Audi A4, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності.

Посилаючись на те, що умови договору позики є несправедливими, існує дисбаланс договірних прав та обов'язків, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір позики від 15 січня 2016 року та повернути предмет застави - автомобіль марки Audi A4, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року відкрито провадження.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року скасовано з передачею питання на новий розгляд.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 повернуто позивачу для подання до належного суду.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що справа непідсудна Печерському районному суду міста Києва, оскільки жодне з місць реєстрації відповідачів не відноситься до Печерського району міста Києва.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання підсудності, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Інвестиційна компанія «Royal Standart Group» є відповідачем у даній справі, а не третьою особо. Проте, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на вказане не звернув увагу, чим порушив право позивача на судовий захист майнового права та право на належний судовий розгляд.

У квітні 2018 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що жоден з відповідачів не проживає на території Печерського району міста Києва. Питання суб'єктного складу учасників цієї судової справи та їх процесуального складу досліджено судом апеляційної інстанції під час судового засідання, яке відбулося 18 липня 2017 року в присутності представника позивача та стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від 10 березня 2017 року про відкриття провадження у справі, оскільки Печерський районний суд вийшов за межі своєї територіальної підсудності, прийнявши рішення про відкриття провадження у справі.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала заперечення на відзив, вказуючи на те, що не погоджується з вимогами, викладеними у відзиві

ОСОБА_6, та просить задовольнити її касаційну скаргу відповідно до вимог чинного законодавства.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

10 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, у грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачів: представників Інвестиційної компанії «Royal Standart Group», ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним та повернення предмету застави.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам, встановленими статтею 119 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), та не сплачено судовий збір.

У березні 2017 року на виконання вимог ухвали суду від 30 грудня 2017 року ОСОБА_4 подала до суду квитанцію про сплату судового збору та уточнену позовну заяву, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним та повернення предмету застави. В якості третіх осіб позивач зазначила: Інвестиційну компанію «Royal Standard Group» та приватного нотаріуса Київського МНО Літвінчук І. А.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року відкрито провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою Печерського районного суду міста Києва

від 10 березня 2017 року, ОСОБА_6 оскаржив її в апеляційному порядку.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_6, вказуючи на те, що позов містить вимоги, яку стосуються захисту прав споживача, а тому в даному випадку підлягає застосуванню частина п'ята статті 110 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 липня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року скасовано з передачею питання на новий розгляд.

При повторному розгляді питання про відкриття провадження у справі, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 повернуто позивачу для подання до належного суду.

Не погоджуючись з ухвалою Печерського районного суду міста Києва

від 02 серпня 2017 року, ОСОБА_4 оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 30 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 110 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Частиною першою статті 113 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

У разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи на підставі частини третьої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_4 для подання до належного суду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що Інвестиційна компанія «Royal Standart Group» не є відповідачем у справі, а зазначена як третя особа.

Встановивши, що місця реєстрації ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 не відносяться до територіальної юрисдикції Печерського району міста Києва, та врахувавши, що ОСОБА_4 в уточненій позовній заяві визначила коло осіб, до яких пред'явила позовні вимоги, суди дійшли вірного висновку про непідсудність даної справи Печерському районному суду місту Києва та обґрунтовано повернули уточнену позовну заяву позивачу для подачі її до належного суду.

Посилання ОСОБА_4 в запереченнях на апеляційну скаргу

ОСОБА_6, подану на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року, на Закон України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими з огляду на наступне.

У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що цейЗакон регулює відносиниміж споживачами товарів, робіт і послугта виробниками іпродавцями товарів, виконавцямиробіт і надавачамипослуг різних формвласності, встановлює праваспоживачів, а такожвизначає механізм їхзахисту та основиреалізації державної політикиу сфері захиступрав споживачів.

У такому разі, ОСОБА_4 мала право пред'явити позов за своїм місцем проживання або реєстрації відповідно до вимог частини п'ятої статті 110 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Разом з тим, з документів, що містять матеріали справи, вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3, а не в Печерському районі міста Києва, куди вона звернулася до суду з позовною заявою.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що Інвестиційна компанія «Royal Standart Group» є відповідачем у справі, а не третьою особою, спростовуються матеріалами справи, оскільки як вбачається з уточненої позовної заяви, вказана компанія зазначена як третя особа, а прохальна частина позовної заяви не містить вимог до Інвестиційної компанії «Royal Standart Group».

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року

та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк