Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.10.2018 року у справі №350/739/17

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 350/739/17

провадження № 61-30483св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

представник третьої особи - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 19 вересня 2017 року в складі судді Максиміва І. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Максюти І. О., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого

2015 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано. З того часу колишній чоловік з дитиною не спілкується, життям, здоров'ям та вихованням сина не цікавиться, створив нову сім'ю та має дитину від нового шлюбу. Зазначала, що син часто хворіє, перебуває на стаціонарному лікуванні та потребує постійного лікування з приводу хронічного захворювання.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на малолітнього сина ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі у розмірі

750,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з 06 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі, виходив з того, що відповідач не виконує належним чином батьківських обов'язків, у тому числі щодо майнового забезпечення потреб дитини, а тому є всі підстави, передбачені статтею 164 СК України, для позбавлення батьківських прав відповідача, яке не звільняє його від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, стягуючи аліменти, суди виходили з положень частини другої та третьої статті 166, статті 180, частини другої статті 182, частини першої статті 191 СК України.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подано касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів щодо визнання відповідачем позову про позбавлення батьківських прав щодо сина не відповідають обставинам справи, оскільки він не визнавав позов, а навпаки пояснив суду, що з моменту народження дитини колишньою дружиною та її батьками, які стверджують, що він не є батьком сина, чиняться перешкоди у спілкуванні, вихованні ним дитини та наданні їй матеріальної допомоги. Також вказана обставина стала підставою для його звернення в суд з позовом про виключення запису про батьківство з актового запису про народження дитини. Крім того, він не погоджується з висновком Органу опіки та піклування Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 07 серпня 2017 року щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, який суди безпідставно взяли до уваги, оскільки даний висновок є неповним, прийнятим без врахування пояснень його як батька з приводу об'єктивності причин невиконання ним батьківських обов'язків відносно дитини з вини позивача та її батьків. Також суди вийшли за межі повноважень, задовольнивши незаявлену позовну вимогу про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів, чим допустили порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 квітня 2012 року. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2015 року шлюб між ними розірвано, неповнолітнього ОСОБА_5 залишено проживати з матір'ю.

Відповідно до свідоцтва про народження від 15 січня 2014 року

ОСОБА_2 є матір`ю, а ОСОБА_3 є батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з довідкою від 15 січня 2014 року, виданою Липовицькою сільською радою, позивач з сином ОСОБА_5 зареєстровані АДРЕСА_1.

Відповідно до виписок із медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого Івано-Франківської ОДКЛ № 9285/16 та № 10843/16, малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходився на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні з 17 серпня 2016 року по

29 серпня 2016 року та з 26 вересня 2016 року по 07 жовтня 2016 року, встановлений остаточний діагноз «ідіопатична генералізована епілепсія, тоніко-клонічні судоми, затримка статичного та психомовленнєвого розвитку».

07 серпня 2017 року комісія з питань захисту прав дитини Органу опіки та піклування Рожнятівської районної державної адміністрації надала висновок

№ 335/04-13 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дитини ОСОБА_5, зі змісту якого вбачається, що об'єктивних причин невиконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов'язків комісією з питань захисту прав дитини не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15, 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3посилався на те, що позивачем не надано доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина. З моменту народження дитини відповідач та її батьки не допускають до дитини позивача, він не має можливості спілкуватись з дитиною та надавати їй матеріальну допомогу, займатись вихованням дитини. Позивач не надала жодної із підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, не надано.

Висновок комісії з питань захисту прав дитини Органу опіки та піклування Рожнятівської районної державної адміністрації від 07 серпня 2017 року № 335/04-13, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно сина є помилковими.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то понесені відповідачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки і піклування Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 640,00 грн сплаченого судового збору за подання позову, 704,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 768,00 грн за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило