Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.12.2018 року у справі №134/73/17

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 134/73/17-ц

провадження № 61-20543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Крижопільська селищна рада Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Берегового О. Ю., Луценка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Крижопільської селищної ради Вінницької області (далі - Крижопільська селищна рада), у якому просила визнати нечинним трудовий контракт, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Крижопільської селищної ради від 16 серпня 2005 року № 5 її з 01 вересня 2005 року прийнято на роботу на посаду директора Крижопільського державного парку культури і відпочинку з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

У березні 2016 року ОСОБА_4 підписала контракт із Крижопільською селищною радою в особі селищного голови Третякова О.М. від 01 січня 2016 року з терміном дії до 31 грудня 2016 року.

27 грудня 2016 року вона отримала попередження про те, що контракт із нею на новий термін продовжено не буде, вручено розпорядження селищного голови від 27 грудня 2016 року № 188 про її звільнення з роботи з 31 грудня 2016 року.

Після звільнення їй була видана трудова книжка та здійснено виплату всіх належних сум.

Вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки з нею укладений контракт як із керівником підприємства, що є у державній власності. Наказ про прийняття її на роботу за строковим договором, яким є контракт, не видавався, тому вважає прийнятою себе на роботу за безстроковим трудовим договором. Укладений 01 січня 2016 року контракт вважає нечинним через невиконання роботодавцем вимог статті 21 Закону України «Про культуру». Питання заміщення посади керівника парку вирішується шляхом оголошення конкурсу, що виконане не було і потягло порушення її трудових прав. Просила позов задовольнити.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 березня 2017 року до участі у справі залучено співвідповідача - Крижопільський державний парк культури та відпочинку.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнаний нечинним контракт з керівником комунального підприємства, що перебуває у комунальній власності територіальної громади селища Крижопіль Вінницької області від 01 січня 2016 року, укладений між органом управління комунальним майном в особі селищного голови смт Крижопіль Третьякова О. М. і ОСОБА_4

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді директора Крижопільського державного парку культури і відпочинку з 31 грудня 2016 року за безстроковим трудовим договором.

Стягнуто з Крижопільської селищної ради на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10 582 грн. Стягнуто з Крижопільської селищної ради 640 грн судового збору на користь держави.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року абзац четвертий рішення від 04 квітня 2017 року викладено в такій редакції: «Стягнути з Крижопільської селищної ради на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 8 770,32 грн». Додатково стягнуто з Крижопільської селищної ради 640 грн судового збору на користь держави.

Суд першої інстанції виходив із того, що на момент запровадження у Крижопільському державному парку культури та відпочинку контрактної форми трудового договору, ОСОБА_4 уже працювала, а тому укладення із нею трудового контракту мало б відбуватися за процедурою зміни істотних умов праці і вона мала попереджатися про запровадження контрактної форми трудового договору за два місяці до його укладення. ОСОБА_4 про таке не попереджалася, розпорядження про її переведення на роботу за контрактом не видавалося, відповідні записи у трудову книжку не вносились.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року та додаткове рішення від 11 травня 2017 року скасовані, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторонами при укладенні контракту було досягнуто згоди щодо всіх його умов, зокрема, й щодо строку його дії, порядку організації праці директора Крижопільського державного парку культури та відпочинку, його прав та обов'язків, відповідальності сторін.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні контракту відповідачем не дотримано норм трудового законодавства, які регулюють порядок переведення на роботу з іншими умовами праці, не враховано специфіку роботи директора парку культури і відпочинку, викладено обов'язки, які не поширюються на сферу діяльності і фактично не виконувались позивачем, наказ не видавався, записи в трудову книжку про переведення на роботу за контрактом не вносились, тому позивач не мала можливості оскаржити дії відповідача.

У серпні 2017 року Крижопільська селищна рада надіслала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 05 травня 2018 року справу № 134/73/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що розпорядженням голови Крижопільської селищної ради від 16 серпня 2005 року № 5 ОСОБА_4 з 01 вересня 2005 року прийнято на роботуна посаду директора Крижопільського державного парку культури і відпочинку

Відповідно до пунктів 1, 4.2 Статуту Крижопільський державний парк культури і відпочинку є юридичною особою комунальної форми власності, що фінансується з місцевого бюджету і є неприбутковою організацією. Керівник цього підприємства (директор) призначається на посаду селищним головою шляхом укладання контракту з подальшим виданням розпорядження та звільняється з посади розпорядженням селищного голови.

ОСОБА_4 та Крижопільська селищна рада в особі селищного голови Третьякова О. М. підписали контракт від 01 січня 2016 року (без номера) з терміном дії до 31 грудня 2016 року.

27 грудня 2016 року ОСОБА_4 отримала попередження про те, що контракт із нею на новий термін продовжено не буде. Також позивачу було вручено розпорядження від 27 грудня 2016 року № 188 про звільнення з роботи з 31 грудня 2016 року, видана трудова книжка, здійснено виплату всіх належних у зв'язку зі звільненням з роботи сум, внесено відповідний запис у трудову книжку.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Розглядаючи спір по суті, суд апеляційної інстанції врахував положення наведених норм законів, а також встановлені обставини справи та дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 була правомірно звільнена з посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Доводи касаційної скарги про те, що наказ не видавався, записи в трудову книжку про переведення на роботу за контрактом не вносились, тому ОСОБА_7 не мала можливості оскаржити дії відповідача, колегія суддів відхиляє.

Укладений за згодою сторін контракт ОСОБА_4 підписала без зауважень та заперечень, протягом його дії працювала, виконувала посадові обов'язки, отримувала заробітну плату. Умови контракту, порядок його укладення протягом року не оспорювала. З вимогами про визнання його нечинним звернулась до суду після закінчення терміну дії контракту та звільнення із займаної посади.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат