Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.02.2020 року у справі №132/3345/18

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 132/3345/18

провадження № 61-1048св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) -фізична особа - підприємець ОСОБА_2,

відповідач за зустрічним позовом- Калинівський районний центр зайнятості,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Голоти Л. О. Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що із жовтня 2014 року вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, у якого, згідно трудового договору від 03 жовтня 2014 року, зареєстрованого в Калинівському районному центрі зайнятості працювала продавцем у кіоску за адресою: АДРЕСА_1, де здійснювалась роздрібна торгівля тютюновими виробами.

Наказом від 17 жовтня 2018 року № 9 її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогул, який вона вважає незаконним, та таким, що порушує її законні права та інтереси.

Відповідно до трудового договору робота виконувалася за сумарним обліком робочого часу, також згідно графіка надавались вихідні дні. Вона зі своєю напарницею ОСОБА_3 працювала позмінно (7 днів робочих, 7 днів вихідних), цей графік був погоджений з роботодавцем. У деяких випадках, з метою зручного використання своїх вихідних, у зв'язку із сімейними обставинами, вони, шляхом погодження, коригували цей графік (14 днів робочих, 14 днів вихідних), проти чого роботодавець не заперечував, за умови належного виконання ними своїх посадових обов'язків.

Вказувала, що 16 липня 2018 року за домовленістю із напарницею, вона здала зміну на 14 днів, та повинна була вийти на роботу 30 липня 2018 року, оскільки в період часу з 19 липня 2018 року по 25 липня 2018 року планувала перебувати на відпочинку зі своєю сім'єю. 30 липня 2018 року дружина відповідача не допустила її до робочого місця, повідомивши, що вона звільнена та зміна буде прийнята іншою особою. Після намагання зв'язатись із безпосереднім роботодавцем та дізнатись причини звільнення, 06 серпня 2018 року та 10 серпня 2018 року вона зверталася до інспектора праці Калинівської міської ради Вінницької області з приводу проведення перевірки законності дій відповідача відносно її звільнення.

Після чого їй телефонував ФОП ОСОБА_2 та запропонував написати заяву про звільнення за власним бажанням, попередивши, що в іншому випадку вона буде звільнена за прогул, на що вона відмовилась.

17 серпня 2018 року вона з'явилася до Калинівського районного центру зайнятості, де отримала трудову книжку із записом про звільнення за прогул та наказ від 17 серпня 2018 року № 9 в якому було зазначено про її відсутність на роботі з 24 липня 2018 року по 30 липня 2018 року без поважних причин.

Позивач вважала даний наказ незаконним, оскільки роботодавець не зажадав від неї ніяких пояснень та застосував дисциплінарне стягнення за відсутність на роботі в період перебування її на відпочинку (вихідні дні), що призвело до порушення її права на працю, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, такими діями відповідач завдав їй моральну шкоду.

Остаточно визначившись з позовними вимогами, позивач просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ від 17 серпня 2018 року № 9 "Про звільнення ОСОБА_1", виданий ФОП ОСОБА_2;

2) поновити її на роботі на посаді продавця у ФОП ОСОБА_2;

3) стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, із розрахунку 268,68 грн за один день вимушеного прогулу, за період з 31 липня 2018 року по день поновлення на роботі;

4) стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 20 000
грн;

5) вирішити питання щодо судових витрат;

6) допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 4 836,24грн.

У жовтні 2018 року ФОП ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, Калинівського районного центру зайнятості про визнання трудового договору розірваним, зобов'язання зняття його з реєстрації, стягнення моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява ФОП ОСОБА_2 мотивована тим, що наказом від 17 серпня 2018 року він звільнив із займаної посади ОСОБА_1 за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Вказаний наказ видано з дотриманням діючого законодавства, а стягнення відповідає тяжкості вчиненого проступку. Оскільки ОСОБА_1 відмовилася поставити свій підпис про те, що вказаний трудовий договір є розірваним з 17 серпня 2018 року, а Калинівський районний центр зайнятості протиправно відмовився знімати цей договір з реєстраційного обліку, то трудовий договір повинен бути розірваний у судовому порядку та знятий з реєстраційного обліку. Вказував, що внаслідок дій відповідачів йому завдано матеріальна шкода, оскільки унаслідок ситуації яка склалася, споживачі перестали користуватись його продукцією, та перейшли до інших торгівельних точок, він вимушений був самостійно виконувати обов'язки продавця, а крім того йому завдано моральної шкоди.

Позивач за зустрічним позовом просив суд:

1) визнати розірваним трудовий договір, укладений на невизначений строк між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, зареєстрований 04 жовтня 2014 року Калинівським районним центром зайнятості за № 02081400351;

2) зобов'язати Калинівський районний центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір, укладений на невизначений строк між

ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, зареєстрований 04 жовтня 2014 року за № 02081400351;

3) стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2019 року, ухваленим у складі судді Сєліна Є. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_2 від 17 серпня 2018 року № 9 про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця з 17 серпня 2018 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді продавця у ФОП ОСОБА_2 з

17 серпня 2018 року.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2018 року по 05 серпня 2019 року у розмірі 43 793,21 грн без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, у розмірі місячного заробітку, допущено до негайного виконання.

У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що графік роботи та вихідних днів ФОП ОСОБА_2 не розроблявся, не затверджувався, та до відома позивача не доводився. Відповідно до табеля обліку використання робочого часу за липень

2018 року у ОСОБА_1 період часу з 17 липня 2018 року по 23 липня

2018 року були вихідними днями, а тому в зазначений період вона не могла вчинити прогул. Про відсутність прогулу з боку ОСОБА_1 свідчить також факт оплати праці позивачу за липень, виходячи з повного відпрацьованого позивачем часу у звітному місяці, що підтверджує фактичне погодження з роботодавцем її відсутності на роботі в період часу з 24 липня 2018 року по 30 липня 2018 року, а отже і поважності такої причини. Оскільки звільнення є незаконним, з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація за час вимушеного прогулу за період

із 17 серпня 2018 року по 05 серпня 2019 року, без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Порушення конституційних прав позивача на працю призвело до її негативних емоцій, хвилювань, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 1 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав його недоведеним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 рокуапеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 задоволена частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 про визнання трудового договору розірваним та зобов'язання щодо зняття його з реєстрації, стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в діях позивача наявний прогул, а відтак дії роботодавця щодо звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є законними. При цьому суд вказав, що позивач не надала доказів поважності причин своєї відсутності на робочому місці у період із 24 по 30 липня 2018 року. Та обставина, що з метою зручного використання своїх вихідних днів, у зв'язку із сімейними обставинами, ОСОБА_1 з напарницею, шляхом погодження між собою, коригували графік роботи не є поважною причиною не виходу на роботу, оскільки доказів погодження такого графіку роботи із відповідачем суду надано не було.

Залишаючи без задоволення зустрічний позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Калинівським районним центром зайнятості не допущено порушення Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260, під час відмови ФОП ОСОБА_2 у знятті з реєстрації трудового договору

від 04 жовтня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня

2019 року, залишити в силі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2019 року.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого скасував законне рішення суду першої інстанції.

Так, посилаючись на положення пунктів 4-5 трудового договору, укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2, вказує, що договором встановлено час виконання роботи, при цьому зазначено, що вихідні дні надаються згідно графіку.

Однак відповідач, у порушення трудового законодавства та трудового договору, не ознайомив її під розписку із графіком роботи та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Судом першої інстанції встановлено відсутність графіку роботи, а також те, що зі згоди роботодавця вони з напарницею самостійно регулюють між собою графік роботи.

Вважає висновки суду апеляційної інстанції про те, що пояснення позивача про обставини справи є припущеннями, не відповідає фактичним обставинам справи.

Роботодавцем порушено положення статті 149 КЗпП України, щодо витребування пояснень від працівника до застосування стягнення.

Суд апеляційної інстанції не зазначив який документ визначає графік її роботи, а відтак і не довів порушення нею своїх трудових обов'язків, а саме: самовільну зміну графіку роботи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня

2019 року залишити без змін як таку, що ухвалена без порушення норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Витребувано із Калинівського районного суду Вінницької області справу № 132/3345/18, яка надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами із копії трудового договору від 03 жовтня 2014 року між

ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який зареєстровано 04 жовтня

2014 року в Калинівському районному центрі зайнятості за № 02081400351, встановлено, що сторони уклали безстроковий трудовий договір, згідно умов якого, працівник зобов'язаний виконувати роботу продавця, дотримуватись правил техніки безпеки, а фізична особа - підприємець зобов'язується оплачувати працю працівника, розмір заробітної плати якого визначається за згодою сторін, але не може бути нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Час виконання робіт установлюється з 08.00 год по 17.00 год, обідня перерва із
13.00 год по 14.00 год Тривалість робочого часу не повинна перевищувати у вибраному періоді нормальну тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень. Вихідні дні надаються згідно графіка. За згодою сторін конкретні вихідні дні можуть змінюватися, про що сторони сповіщають одна одну не пізніше ніж за два дні. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання 24 календарні дні.

Відповідно до акту від 23 липня 2018 року, складеного за участі

ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, продавець ОСОБА_1

23 липня 2018 року не з'явилася на переоблік та не повідомила про причини своєї відсутності на робочому місці.

Відповідно до акту від 24 липня 2018 року, складеного за участі

ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, продавець ОСОБА_1

24 липня 2018 року не з'явилася на робоче місце, не приступила до роботи згідно графіка.

Відповідно до акту від 25 липня 2018 року, складеного за участі

ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7, продавець ОСОБА_1

25 липня 2018 року не з'явилася на робоче місце, не приступила до виконання обов'язків продавця, не повідомила про причини свої неявки.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за червень

2018 року ОСОБА_1 відпрацювала 15 робочих днів.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за липень

2018 року ОСОБА_1 відпрацювала 9 робочих днів, а саме 1,2,10-16 липня. Вихідні дні із 3 по 9 та із 17 по 23 липня. Починаючи із 24 липня ОСОБА_1 в табелі проставлено прогули.

Наказом ФОП ОСОБА_2 від 17 серпня 2018 року № 9 "Про звільнення ОСОБА_1", ОСОБА_1, продавця, звільнено 17 серпня 2018 року за прогул без поважних причин, а саме: відсутність на роботі в період часу із 24 липня 2018 року по 30 липня 2018 року, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до Акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № 004/2951211291 від 14 вересня 2018 року, під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 інспектором праці юридичного відділу Калинівської міської ради ОСОБА_8 спільно з головним державним інспектором праці управління Держпраці у Вінницькій області Круликівським І. А. порушень чинного законодавства не виявлено, зокрема і щодо звільнення ОСОБА_1.

Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_9 у судовому засіданні суду першої інстанції надали пояснення про те, що графік роботи та вихідних днів згідно укладених трудових договорів між працівником і ФОП ОСОБА_2 не розроблявся, не затверджувався та до відома працівників не доводився. Зі згоди ФОП ОСОБА_2, вони самостійно регулювали між собою дні виходу на роботу та заміну один одного у випадку нагальної потреби й необхідності, які були викликані життєвими та сімейними обставинами, з приводу чого роботодавець не мав претензій та зауважень.

За індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 Пенсійного фонду України, роботодавцем - ФОП ОСОБА_2 нарахована та виплачена ОСОБА_1 у липні 2018 року заробітна плата в сумі 3 800 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Тобто прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини 1 статті 147 КЗпП України).

Таким чином, у пункті 4 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одноразового прогулу, так і у разі, коли прогул має триваючий характер.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначено, що вихідні дні надаються працівнику згідно графіка, а за згодою сторін конкретні вихідні дні можуть змінюватися, про що сторони сповіщають одна одну не пізніше ніж за два дні.

Встановлено, що зміну графіку роботи позивач погодила лише з іншим продавцем - ОСОБА_3.

Доказів того, що ОСОБА_1 сповістила ФОП ОСОБА_2 про невихід на роботу та зміну графіку роботи, у спосіб та строки, визначений трудовим договором, судам попередніх інстанцій не надано. Тобто ОСОБА_1 допущена самовільна (без погодження з власником) зміна графіку роботи

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні матеріали справи містять докази безперервної відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин із

24 липня 2018 року до 30 липня 2018 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 на підтвердження поважності причин відсутності на роботі належних та допустимих доказів не надано, що є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), натомість роботодавцем

ФОП ОСОБА_2 доведено наявність в діях ОСОБА_1 прогулу та законності її звільнення згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 відпрацьовано у липні 2018 року 9 робочих днів (1,2 та

10-16 липня), що вочевидь не відповідає навіть наведеному нею у позові графіку роботи на місяць: 7 робочих днів/7 вихідних, чи 14 робочих

днів/14 вихідних.

Доводи касаційної скарги про відсутність письмового графіку вихідних днів не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що позивачем порушено умови трудового договору в частині самовільної, без погодження із роботодавцем зміни графіку роботи.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення відповідачем порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суду України у постанові від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-2801цс15 вказав, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Оскільки відповідачем надано суду першої інстанції докази відсутності ОСОБА_1 на роботі у період із 24 липня 2018 року по 30 липня 2018 року, а позивач не довела поважності причин своєї відсутності на роботі у ці дні, то доводи заявника про порушення роботодавцем вимог статті 149

КЗпП України при застосуванні до неї дисциплінарного стягнення, на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції не впливають.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин та необхідністю переоцінки доказів у справі.

Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта