Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 578/817/20

провадження № 61-7166cв23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Сумський обласний державний архів,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Великописарівного районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в складі судді В'юник Н. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив: визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, укладені між ним та ОСОБА_2 , посвідчені нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстровані в реєстрі за № 1797 та № 1799 відповідно; стягнути з відповідачів на його користь 20 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди; витребувати з незаконного володіння відповідачів житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою з кадастровим номером 5922355100:01:005:0541, площею 0, 0530 га.

На обґрунтування позову зазначав, що він був зареєстрований та з 25 лютого 1969 року по 19 листопада 2019 року проживав у належному йому житловому будинку АДРЕСА_1 , який розташований на належній йому земельній ділянці площею 0,0530 га.

У 2008 році відповідачі запропонували здійснювати за ним догляд, після чого він надав згоду на їх реєстрацію у вищевказаному житловому будинку. У 2013 році відповідачі запропонували йому укласти договір, який у повній мірі захистив би інтереси сторін, у тому числі щодо зазначеного будинку.

ОСОБА_2 , діючи недобросовісно, замість договору довічного утримання уклав з ним 30 жовтня 2013 року договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.

Після укладення оспорюваних договорів він продовжував проживати у вищевказаному будинку, однак у листопаді 2019 року відповідачі проти його волі перемістили його до Комунальної установи «Сумський геріатричний пансіонат для ветеранів війни та праці», в якому він перебував протягом трьох місяців. З вищезазначеної комунальної установи його забрала племінниця ОСОБА_4 .

У силу свого похилого віку та стану здоров`я він помилився щодо природи оспорюваних правочинів та прав і обов`язків сторін, які виникають внаслідок їх укладення, він мав на меті укласти договір довічного утримання. Зазначеними протиправними діями відповідачів йому було заподіяно моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, на час укладення оспорюваних правочинів йому було 75 років, проте відсутні докази його хвороби, чи необхідності сторонньої допомоги.

Позивач належними та допустимими доказами не підтвердив, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені під впливом помилки, оскільки при їх укладенні нотаріусом було роз`яснено сторонам договору його зміст, вони були ознайомлені з природою правочину. Факт проживання позивача протягом тривалого часу у спірному житловому будинку не спростовує зазначених висновків суду, оскільки за комунальні послуги сплачували відповідачі. Доводи позивача про те, що він не отримував від відповідачів грошові кошти за договорами купівлі-продажу, належними доказами не підтверджені та спростовуються умовами вказаного правочину. Відсутні докази заподіяння відповідачами моральної шкоди позивачу.

Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди у порушення статей 203 та 655 ЦК України належним чином не дослідили тієї обставини, що після укладення спірних правочинів позивач тривалий час продовжував проживати у спірному будинку, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки вважав, що укладав саме договір довічного утримання, іншого житла у нього немає. Суди не звернули уваги на доводи позивача про те, що відповідачі певний час надавали йому допомогу та здійснювали за ним догляд.

Суди не перевірили, чи є спірний житловий будинок, який був переданий у власність ОСОБА_2 , єдиним житлом позивача. Сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Без виконання цих процесуальних дій, без установлення, дослідження та оцінки доказів, ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди не дослідили та не надали оцінку всі обставинам, від яких залежить правильне вирішення справи, від чого буде залежати необхідність дослідження доводів відповідачів про застосування позовної давності, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 30 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1797.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 30 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1799.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, по 10 000, 00 грн з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту укладення оспорюваних договорів внаслідок помилки з боку позивача. Відповідачі певний час здійснювали за ОСОБА_1 догляд і саме це стало причиною їх переїзду у будинок позивача для спільного проживання, відповідачі були ініціаторами укладення оспорюваних правочинів. Позивач тривалий час залишався проживати з відповідачами після продажу домоволодіння, свого житла не мав, відповідачі надавали йому допомогу, викликали лікарів.

Відповідачі не довели факт передачі грошових коштів позивачу до укладення договорів купівлі-продажу.

Вказані обставини є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійними та стягнення з відповідачів по 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вимоги про витребування спірного майна з володіння відповідачів задоволенню не підлягають, оскільки між власником та володільцем майна існують договірні правовідносини.

Право звернення до суду у позивача виникло з того моменту, коли він дізнався, що його права порушено, а саме з часу поміщення його до Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці (21 листопада 2019 року). ОСОБА_1 звернувся до суду 16 липня 2020 року, тобто у межах позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61- 3096св21) та від 03 травня 2022 року в справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач самостійно розпорядився належним йому майном у спосіб, передбачений діючим законодавством України. Під час укладення оскаржуваного договору нотаріус встановив особи сторін та їх дієздатність.

Суди не встановили обставини укладення позивачем оспорюваного договору під впливом помилки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Великописарівського районного суду Сумської області.

10 липня 2023 року справа № 578/817/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року зупинено дію та виконання рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 25 лютого 1969 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни назви - АДРЕСА_1 , який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0530 га, кадастровий номер 5922355100:01:005:0541.

На момент укладення договору в житловому будинку були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідачі були зареєстровані у будинку позивача з 11 вересня 2009 року.

Відповідно до пункту 9 договору купівлі-продажу житлового будинку сторони в присутності нотаріуса стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правильно розуміють зміст цього договору; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; договір відповідає їх дійсним намірам; підписання договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни будинку, проведення розрахунку та якісного стану житла.

Згідно з пунктом 5 договору грошові кошти в сумі 50 000,00 грн за житловий будинок ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 до підписання договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок з господарськими будівлями та відсутність взаємних претензій (пункт 6 договору).

30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни назви - АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 2.1 вказаного договору грошові кошти в сумі 5 000,00 грн за земельну ділянку ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 до підписання договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність взаємних претензій (пункт 3.5 договору).

Відповідно копії витягу з наказу Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці від 07 лютого 2020 року підопічний ОСОБА_1 , 1938 року народження, знятий з усіх видів державного забезпечення та виключений зі спискового складу пансіонату з 08 лютого 2020 року у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до племінниці за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава: особиста заява підопічного.

ОСОБА_1 станом на 27 травня 2020 року знаходився на обліку в сімейного лікаря, йому встановлено діагноз гіпертонія II ст, деформація колінного суглобу з порушенням ходи, він може рухатись в межах своєї кімнати.

Будь-яке інше нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності не належить.

Суди встановили, що відповідачі певний час надавали позивачу допомогу та здійснювали за ним догляд. Саме це стало причиною переїзду відповідачів у будинок позивача для спільного проживання. Позивач після укладення договорів купівлі-продажу залишився проживати разом з відповідачами у спірному будинку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19 (провадження № 61-8097св20), від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17 (провадження № 61-1142св20), від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17(провадження № 61-6519св21).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди встановили, що після укладення оспорюваних договорів позивач продовжив проживати разом з відповідачами та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали ОСОБА_1 допомогу та здійснювали за ним догляд. Будь-яке інше нерухоме майно на праві власності ОСОБА_1 не належить.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, належно перевіривши та надавши правову оцінку всім доказам у справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки він помилився щодо правової природи правочинів, укладаючи договір, волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Оскільки дія та виконання рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог було зупинено ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року до закінчення касаційного провадження у справі, його дію та виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію та виконання рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов